ТЕМА 1 : «ФОНЕТИКА. ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ» (частина 3)
“Без знання її українські устремління виявляться збудованими на піску”.
Правила вживання м’якого знака
М’який знак в українські мові використовують для пом’якшення звуків. М’якість приголосних звуків на письмі передається:
спеціальною літерою – Ь (м’яким знаком);
йотованими буквами я, ю, є, ї , де перший звуковий елемент [й] пом’якшує попередній приголосний: ляля, няня, люд, сяду; наступним голосним звуком [i]: тінь, пісня, зірка, сіно, ніс.
М’який знак пишемо:
- Після букв д, т, з, с, ц, дз, л, н наприкінці слова чи складу, якщо ці букви передають м’які звуки: сядь, донька, суть, злізь, вісь, ґедзь, мідь, швець, жнець, гляньте, різьба;
- Після м’яких приголосних перед о: льон, трьох, сьомий, сьогодні, дзьоб, синього;
- У суфіксах –ськ-, -зьк-, -цьк-, -ськість-, – зькість, -цькість, -ськи, – зьки, -цьки: український, європейський, козацький, запорізький, ризький, паризький, чеський, французький, близький, людський, по-французьки, по- французькому;
- У суфіксах –еньк-, -оньк-, -есеньк-, -оньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: легенько, голівонька, рученька, самісінька, малюсінька;
- Після м’якого звука [л] перед наступним м’яким: учительський, стільця, пальці, їдальня, читальня;
- У формах родового відмінка множини іменників жіночого роду: пісень, робітниць, учениць;
- У дієслівних формах наказового способу: стань, винось, виходь; станьте, виносьте, виходьте;
- У дієслівних формах 3-ї особи однини та множини дійсного способу: стоїть, спить, стоять, читають, пишуть, думають, складають.
М’який знак не пишемо:
- Після букв, які позначають губні та шиплячі звуки: степ, голуб, кров, сім, вісім, любов, ніж, піч, ідеш;
- Після р у кінці складу: кобзар, товар, писар, Харків (виняток Горький);
- Між приголосними, якщо перший пом’якшується під впливом другого: сонця, пісня, радість, якість, кінця;
- Після н перед ж, ч, ш, щ: тонший, менший, інший, кінчик.
Перед м’якими, пом’якшеними й шиплячими приголосними м’який знак вживаємо лише в таких випадках:
- Для позначення м’якого л’: їдальня, сільський, пальці, більший, Гальченко, Михальчук;
- У непрямих відмінках та в присвійних прикметниках, якшо м’який знак є в початковій формі: скринька — в скриньці, Кузьма — Кузьмі; кицька — кицьці, кицьчин; нянька — няньці, няньчин; Зінька — Зіньці, Зіньчин; Ориська — Орисьці, Орисьчин (але: казка — у казці, землянка — в землянці, Матилинці, маланчин);
- А також у формах наказового способу дієслів: візьми — візьмімо, візьміть;
- У дієсловах на -ться, а також в інших дієслівних формах перед -ся (-сь), якщо м’який знак є у формі без -ся: обговорюється, відзначається, звертаються, ставляться, стань — станься, піднось — підносься, підводь — підводься (але: підніс — піднісся, ріс — розрісся);
ВИНЯТОК: тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати.
В іншомовних словах м’який знак пишеться після зубних також перед й, я, ю, є, ї та в інших випадках відповідно до літературної вимови: мільйон, павільйон, компаньйон, браконьєр, портьєра, ательє, пасьянс, Нью-Йорк, Танганьїка, Лавуазьє, Люсьєн, Дьяконов, Третьяков, Касьянов, Ананьїн, асфальт, фільм, бюлетень (але: мадяр, нюанс, дюна, тюбик, люкс, Цюрих, Аляска; а також не після зубних: Бйорнсон, Ж’єн, Х’юстон, бар’єр).
В українських власних назвах м’який знак перед я не ставиться: Наталя, Тетяна, Уляна, Омелян, Касян, Севастян, Дяченко, Касяненко, Третяк.
Правила вживання апострофа
Апостроф перед я, ю, є, ї ставлять:
1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.
Важливо: апостроф не ставлять, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як.
Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф вживають, як і в словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.
2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.
Важливо: апостроф не ставлять, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.
3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо.
Важливо: після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишемо: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.
Апостроф у словах іншомовного походження
1. Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них вживають перед я, ю, є, ї:
а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, торф’яний, к’янті, миш’як, кар’єра; П’ємонт, П’яченца, Рив’єра, Ак’яб, Іх’ямас; Барб’є, Б’єрнсон, Б’юкенен, Женев’єва, Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є.
б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура.
2. Апостроф не використовують:
а) Перед йо: курйоз, серйозний.
б) Коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Кюв’є, Рюдберг.
Апостроф у прізвищах
Апостроф вживають після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.
Важливо: коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишуть: Бядуля, Пясецький, Рюмін.
Апостроф у географічних назвах
Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово.
Важливо: коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишуть: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.
Подвоєння букв
Подовження приголосних відбувається:
- В усіх відмінках іменників середнього роду ІІ відміни, крім родового множини із нульовим закінченням (багаття, багаттю, багаттям, але багать);
- В усіх відмінках деяких іменників І відміни, крім родового множини із закінченням -ей (стаття, але статей);
- В орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни, якщо в називному відмінку їхня основа закінчується на один м’який або шиплячий приголосний (миттю, височінню);
- У деяких прислівниках (зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню);
- В особових формах дієслова лити і похідних від нього (ллю, ллєш, виллємо);
- У прикметникових суфіксах -енн-, -анн-, а також у похідних іменниках із суфіксом -ість і прислівниках (височенний; старанність, незбагненно);
- У словах Ілля, Ганна.
Подвоєння приголосних відбувається при збігові однакових приголосних на стику морфем:
1) префікса й кореня (оббивати, віддалік, беззвучний);
2) основ складноскорочених слів: (заввідділом, юннат);
3) кореня або основи на -н і суфіксів -н-, -ник-, -ниц(я) (туманний, прикордонник);
4) основи дієслова минулого часу на -с і суфікса -ся (пронісся, затрясся). Також подвоєння відбувається у словах лляний, бовван, овва, ссати та похідних від них.
Правопис суфіксів і префіксів
Правопис префіксів
1. Префікс з- переходить в с-щ тільки перед глухими приголосними к, ‘п, т, х, ф: скипіти, списати, спиляти, сточений, стерпіти, схвалити, схилити, сформулювати, сфотографувати.
Перед усіма іншими приголосними (глухими і дзвінкими) та голосними вживають префікс з-: збити, звечора, згрупувати, здогадливий; зсувати, зчесати, зшити, зумовлений.
Якщо корінь слова починається двома чи трьома приголосними, то вживають префікс зі- (варіант префікса з-): зібганий, зібрання, зіграти, зідрати, зізвати, зізнання, зійти, зімкнути, зіпхнути, зіткнути, зітхнути. Але є випадки, коли перед двома кореневими приголосними вживають префікс з- (с-): згребти, скрикнути, сплигнути, спливати, сприймати.
У небагатьох словах маємо префікс зо-: зомлілий, зопрілий, зосереджений, зотлілий.
У словах зустрітися, зустріч, зустрічний, зухвалий, зусилля вживають префікс зу-.
2. У префіксах без-, воз-, роз-, через- завжди пишеться з-: безболісний, безверхий/ безперечний, безсуфіксний, безтуроботний; возвеличити, возз’єднання; розписати, розсипати, розтлумачити; черезсмужжя, черезсідельник.
3. У префіксах від-, між-, над-, об-, під-, перед-, понад’ завжди пишуться букви д, ж, б: відписати, відступити, відточений, відходити; міжпланетний, міжспілковий; надсилати, надходити; обсіяти, обтягнути; підписати, підходити; передплата, передтравневий; понадплановий.
4. Префікси пре-, при-, прі- розрізняються за значенням:
а) префікс пре- використовують в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: превеликий, прегарний, пречудовий, препогано;
б) префікс при- використовують переважно в дієсловах, що означають:
- наближення: прибігти, приблудитися, прибути;
- приєднання: прибудувати, примкнути, приробити;
- частковість дії: приморозити, припудрити;
- результат дії: приборкати, прикрити, прив’язати та ін.;
- у похідних словах: прибуття, прибудований, привчивши тощо.
Крім того, префікс при- використовують в прикметниках, утворених від іменників з прийменником при: при дорозі — придорожній, при Амурі — приамурський, при Волзі — приволзький, при вокзалі — привокзальний, при морі — приморський, а також у похідних словах: придоріжжя, Приамур’я, Приволжя, Примор’я;
в) треба запам’ятати правопис слів іншомовного походження з пре-, при-, що не є префіксами: преамбула, превалювати, предикат, предикативний, президент, президія, прелюдія, прем’єра, препарат, престиж, претендент, претензія, прецедент; привілей, приватний, примат, призер, призма, примітив тощо;
г) префікс прі- використовують тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва;
д) префікс пере- з значенням «наново», «по-іншому», «через щось», «через когось», завершення дії пишеться з двома е: перетягти, переучити, перефарбувати, перефразувати, перехрестя, перешарок, перешкода, перешкодити та ін.
Від префікса пере- слід відрізняти частину слова пери-, яка стоїть на початку іншомовних слів і не є префіксом: перикардит, перила, периметр, перипетія, перископ, периферія.
5. Префікс від- і його варіант од- у мові художньої літератури виступають, як правило, паралельно: відкинути й одкинути, відпочити й одпочити, відправити й одправити.
У науковій та спеціальній літературі вживають тільки префікс від-: відбиття, відбиток, відбій, віддієслівний, відіменний, відкликання.
Правопис суфіксів
1. У суфіксах -альник, -ильник, чльник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: шанувальник, уболівальник, точильник, прядильник, полільник, геніальність, колегіальність.
2. Суфікси -ин(а), -ин(я) вживають в іменниках жіночого роду, але надають їм різного значення. Суфікс -ин(а) пишуть в іменниках на позначення осіб жіночої статі, одиничних предметів, назв місцевості, рослин, тварин, проміжків часу, назв сировини, продуктів харчування тощо: дівчина, дружина, полонина, конюшина, звірина, година.,свинина.
Суфікс -ин(я) пишеться в іменниках, що означають-осіб жіночої статі за відношенням їх до певної суспільноїгрупи: рабиня, графиня, княгиня.
3. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я), -янн(я), -енн(я) пишуть із двома н. Суфікс -инн(я) вживають в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: картоплиння, гарбузиння.
Наголошений суфікс -інн(я) характерний для іменників середнього роду, що означають процеси: говоріння, горіння, ходіння.
Наголошені суфікси -анн(я), -янн(я) вживають в іменниках середнього роду, що означають абстрактні поняття, процеси: сприяння, навчання, зростання, гуляння.
Суфікс -енн(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, що означають процеси, абстрактні поняття й мають наголос на корені: звернення, оточення, поневолення, прагнення.
4. Треба розрізняти правопис суфіксів -ичок, -ичк(а) і -ечок, -ечк(а). Суфікси -ичок, -ичк(а) вживають в іменниках чоловічого і жіночого роду із здрібніло-пестливим значенням, утворених від іменників із суфіксом -ик, -иц(я): хлопчичок, кошичок, глечичок, вуличка, поличка, молодичка.
Суфікси -ечок, -ечок, -ечк(а), -єчк(а), -ечк(о), -єчк(о) вживають в іменниках усіх трьох родів із здрібніло-пестливим значенням: вершечок, краєчок, річечка, лієчка, віконечко, яєчко.
5. У чоловічих іменах по батькові пишеться суфікс -ович: Іванович, Прокопович, Васильович, Анатолійович, Миколайович.
Жіночі імена по батькові творять за допомогою суфіксів -ієн-: Петрівна, Сергіївна, Василівна, Іллівна, Луківна, Яківна.
6. Суфікс -н(ий) вживають у багатьох якісних і відносних прикметниках твердої групи: західний, дружний, модний, грамотний, жалібний, корисний, ручний.
Суфікс -н(і) вживають у деяких прикметниках м’якої групи: братній, давній, житній, мужній, останній, колишній, ранішній, пізній, торішній, самотній та ін.
Наголошені суфікси -енн(ий), -анн(ий) пишуться з двома н і вживаються для підкреслення найвищого ступеня вияву ознаки: незліченний, неоціненний, несказанний, нездоланний.
7. Суфікси -ичн(ий), -ічн(ий), -їчн(ий) вживають в прикметниках, утворених від слів іншомовного походження. Після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживається суфікс -ичн(ий), після інших приголосних — ічн(ий), а після голосних — -їчн(ий): історичний, комуністичний, академічний, епічний, алгебраїчний, архаїчний.
8. Суфікси -ев(ий), -ев(ий) вживають у прикметниках з основою на м’який приголосний та шиплячий, коли наголос падає на основу слова: червневий, тижневий, ситцевий, алюмінієвий, грушевий, овочевий. Якщо у прикметниках з основою на м’який приголосний і шиплячий наголос падає на закінчення, то пишемо суфікс -ов(ий): польовий, дощовий.
У присвійних прикметниках, утворених від іменників з основою на м’який приголосний та шиплячий, незалежно від місця наголосу вживаються суфікси -ев(ий), -єв(ий): Сергій — Сергієва, Ігор — Ігорева, кобзар — кобзарева.
9. Суфікс -ист(ий) вживають у прикметниках після букв на позначення приголосних звуків, а суфікс -їст(ий) — після букв на позначення голосних звуків: барвистий, лісистий, троїстий.
10. Суфікс -ова- вживають тоді, коли наголос падає на о, без наголосу вони переходять в -yea-, -юеа-: друкувати — друкований, малювати — мальований, риштовання, сивуватий.
11. Суфікс -ір- (-up-) вживають у ряді дієслів іншомовного походження: полірувати, лавірувати, буксирувати.
Чергування голосних і приголосних звуків
Характерною фонетичною рисою української мови є ікання, тобто вимова і на місці о та е в закритих складах; причому у відкритих зберігаються давні звуки о й е. Як відомо, закритий склад закінчується на приголосний звук, а відкритий – на голосний. Правило це, за нечисленними винятками поширюється на всі українські слова: сіль – солі, піч – печі, села – сіл, колір – кольору, Антін – Антона, шість – шостий, шести. Новіша лексика іншомовного походження вживається без такого чергування: балкон, футбол, телефон, кіоскер, режисер тощо.
При творенні нових українських слів треба орієнтуватися не на згадані нечисленні винятки, а на правило. Порівняно нові, але вже широко використовувані лексеми кросівки (від крос), вітрівка (від вітер) виникли за зразком мандрівка, щедрівка.
Чергування голосних звуків:
[е] / [о] везти – возити, нести – носити, воліти – веліти;
[і] / [а] сідати – садити, лізти – лазити;
[о] / [а] ломити – ламати, допомогти – допомагати, схопити – хапати;
[е] / [і] гребти – вигрібати, плести – заплітати, мести – вимітати;
[и] / [і]сито – сіяти;
[у] / [а] трусити – трясти;
[о], [е] випадні сон – сну, кінець – кінця, праведний – правда;
[е] / [о] після шиплячих та [й] пшениця – пшоно, четверо – чотири;
[о], [е] / [і] (в позиції закритий / відкритий склад) стіл – стола, ніч – ночі, сільський – село;
[о] / [и] кров – кривавий.
Чергування приголосних звуків відбувається при словозміні (при відмінюванні слів):
1. Чергування г, к, х – ж, ч, ш:
- у Кл. відмінку (друг — друже, козак — козаче, пастух — пастуше);
- при словотворенні (берег — узбережжя, парубок — парубочий, міх — мішок);
- у дієсловах (берегти — бережу, кликати — кличу, колихати — колишу);
- Чергування г, к, х –з, ц, с:
- при відмінюванні (нога — нозі, рука — руці, муха — мусі);
- при словотворенні (друг — друзі, грек — грецький, волох — волоський);
3. Чергування в коренях дієслів:
- д/дж(садити – саджу, радити – раджу, бродити – броджу);
- з/ж(возити – вожу, мазати – мажу, казати – кажу);
- зд/ждж (їздити – проїжджати);
- ст/щ(мостити – мощу, ростити – рощу);
- с/ш(косити – кошу, носити – ношу, писати – пишу);
- т / ч(платити – плачу, світити – свічу, крутити – кручу);
- к/ч (плакати – плачу, скакати – скачу);
- г/ж(стерегти – стережу, берегти – бережу);
- х/ш(махати – машу, колихати – колишу);
- м/мл(гриміти – гримлю, стомитися – стомлюся);
- п/пл(купити – куплю, топити – топлю);
- ф/фл(графити – графлю);
- б/бл(любити – люблю, робити – роблю);
- в/вл (ловити – ловлю, мовити – мовлю).
Чергування приголосних звуків відбувається при словотворенні (утворенні нових):
Зміни приголосних перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о)відбуваються при творенні прикметників від іменникових основ, які закінчуються на [г], [ж], [з], [к], [ч], [ц], [х], [ш], [с],та іменників, утворених від прикметників.
1. Приголосні [г], [ж], [з] +суфікси -ськ(ий), -ств(о) →дають-зьк(ий), -зтв(о):Париж – паризький, Буг – бузький, кравець – кравецький, водолаз – водо лазький, убогий – убозтво.
2. Приголосні [к], [ч], [ц] +суфікси -ськ(ий), -ств(о) →дають-цьк(ий), -цтв(о):козак – козацький, свідок – свідоцтво, ткач – ткацтво, половець – половецький, молодець – молодецтво.
3. Приголосні [х], [ш], [с] +суфікси -ськ(ий), -ств(о) →дають-ськ(ий), -ств(о): товариш – товариський, чех – чеський, казах – казахський, Полісся – поліський.
Якщо основи іменників закінчуються на інші приголосні, то ці зміни на письмі не передаються (проте зберігаються у вимові): кандидат – кандидатський, парламент – парламентський, люд – людство, людський, гуртожиток – гуртожитський.
У частині слів іншомовного походження зміна приголосних [г], [ж], [з], [к], [ч], [ц], [х], [ш], [с]перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) не відбувається: казах – казахський, тюрк – тюркський, Мекка – меккський.
При творенні вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників кінцеві приголосні основи [г], [ж], [з] перед суфіксом -ш(ий) змінюються на жч: дорогий – дорожчий – дорожче, важкий – важчий – важче, вузький – вужчий – вужче.
Кінцевий приголосний кореня [с] і суфікс -ш(ий)змінюється на щ: високий – вищий.
Група приголосних -цьк-при творенні іменників із суфіксом -ин(а)змінюється на -чч-:дрогобицький – Дрогобиччина, донецький – Донеччина, турецький – Туреччина, козацький – козаччина, але: галицький – Галичина.
Групи приголосних -ск-, -ськ-, -шк-при творенні прикметників із суфіксом -ан- (-ян-) змінюються на щ: віск – вощаний, одеський – Одещина, дошка – дощаний, пісок – піщаний.
Правопис великої літери
1. З великої літери пишуться:
а) імена, по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська людей: Григорій Савович Сковорода, Олександр Іванович Кандиба (Олександр Олесь), Гулак-Артемовський, Нестор Літописець, Шекспір, Джек Лондон, але: донжуан, меценат, юда (загальні назви);
б) назви божеств і міфічних істот: Бог, Господь, Ісус Христос, син Божий, Божа Мати (Матір), Богородиця, Святий Дух, Будда, Перун, Ярило, Кий, Либідь, Зевс, але: ангел, мавка, русалка, фея (родові назви міфічних істот);
в) клички свійських тварин, назви дійових осіб у художніх творах: Рябко, Зірка, Мурчик; Сорока, Орел (персонажі байки Г.Сковороди), Дід Мороз, Снігуронька, Баба Яга (персонажі окремої казки), але: дід-мороз, снігуронька, баба-яга (не дійові особи окремих творів);
г) назви найвищих державних українських і міжнародних установ і посад, назви груп або союзів держав і найвищих міжнародних організацій: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Співдружність незалежних Держав, Рада Безпеки, Організація Об’єднаних Націй, Президент України, Генерал-губернатор Канади, Голова Меджлісу Казахстану. Якщо назва посади утворена поєднанням прикметника з іменником, з великої літери пишеться тільки перше слово: Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН;
ґ) назви держав та автономних адміністративно-територіальних одиниць (усі слова), автономних областей та округів, країв, областей, районів (тільки перше слово): Республіка Польща, Королівство Бельгія, Князівство Монако, Карельська Автономна Республіка; Лівобережна Україна, Львівська область, Краснодарський край, Ненецький автономний округ, Черкащина, а також Батьківщина (=вітчизна), але: батьківщина (=спадщина);
д) назви вулиць, проспектів, майданів, парків, залізничних, морських і под. шляхів, крім родових позначень: вулиця Академіка Булаховського, проспект Перемоги, площа свободи, Київська автострада, Південно-Західна залізниця;
е) астрономічні назви, крім родових позначень, назви сортів рослин у спеціальній літературі: Чумацький Шлях, сузір’я Великого Пса, комета Галлея, планета Юпітер, туманність Андромеди, Тунгуський метеорит; Антонівка, Білий н��лив, Угорка, але: антонівка, білий налив, угорка (у загальному вжитку);
є) географічні назви, крім родових позначень (слів море, острів, півострів, гора, озеро й под.): Коралове море, острів святої Єлени, Чукотський півострів, гора Монах, Цейська ущелина, Кавказький хребет, Прикаспійська низовина, мис Доброї Надії, Чудське озеро, Бенгальська затока, місто Біла Церква, Біловезька Пуща (заповідник), Булонський Ліс (парк).
2. З великої літери пишеться тільки перше слово:
а) у назвах державних, партійних, громадських установ і організацій, міністерств України та інших держав, а також найважливіших документів: Збройні сили України, Національна гвардія України, Національний банк України, Міністерство освіти і науки України, міжнародна асоціація україністів, Всесвітній конгрес прихильників миру; Акт проголошення незалежності України, Декларація прав людини;
б) у назвах установ місцевого значення: Запорізький міський відділ народної освіти, Виконавчий комітет Київської обласної ради народних депутатів;
в) у повних назвах заводів, виробничих об’єднань, підприємств, наукових і навчальних закладів, кінотеатрів, парків, клубів і т. ін. (символічна назва в лапках теж з великої літери): Київський завод «Арсенал», Запорізька атомна електростанція, Донбаський гірничо-металургійний інститут, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Книжкова палата, Державний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка, Київський Будинок мод;
г) у назвах художніх творів, наукових праць, газет, журналів (назва береться в лапки): роман «Вир», фільм «Білий птах із чорною відзнакою», журнал «Дивослово», але: Біблія, Євангеліє, Часослов, Псалтир, Коран (без лапок);
ґ) у назвах пам’яток архітектури, храмів, історичних епох, подій, знаменитих дат, а також релігійних свят і постів: Києво-Печерська лавра, Покровський собор, Ренесанс, полтавська битва, День Незалежності України, Новий рік, Різдво, Масниця, Великий піст, Благовіщення, Великдень, Вознесіння, Трійця;
д) у назвах орденів, відзнак: орден Святої Ольги, орден Почесного легіону, орден Пошани, медаль «За заслуги».
3. З великої літери пишуться прикметники, утворені ввід власних особових імен:
а) за допомогою суфіксів -ів, -їв, -ов, -ев, -ин, -їн у значенні незалежності чогось цій особі: Франкова проза, Шевченків щоденник, Лесині вірші, Іринині мрії, (але: гордіїв вузол, петрів батіг (рослина), піфагорова теорема, бертолетова сіль (фразеологічні сполучення, наукові терміни);
б) за допомогою суфіксів -івськ, -евськ, -инськ, інськ у значенні «імені, пам’яті когось»: Шевченківська премія, Гоголівський музей, Пушкінська конференція, але: шевченківська поезія, гоголівські герої, пушкінська проза.
4. З великої літери пишуться скорочені назви одиничних установ, організацій: Євросоюз, Міноборони, Укрпрофрада, але: педінститут, держадміністрація, міськрада (родові поняття).
5. Великими літерами пишуться абревіатури, утворені з початкових букв власних і загальних імен: МОЗУ, СНД, АЕС, НХЛ, ТЮГ, КВК, але: вуз, загс.
Зверніть увагу!
Назви посади, звань, учених ступенів, титулів тощо пишуться з малої літери: народний артист України, міністр, декан, президент Академії наук України, академік, професор, доктор наук, кандидат наук, член-кореспондент, князь, король, граф, принц.
Лапки у власних назвах
1. Цитати, причому й тоді, коли цитата входить у речення як його складова частина.
2. Слова, що їх не вважають за свої або наводять з відтінком презирливого чи іронічного ставлення до чужого вислову, а також слова, вжиті вперше або, навпаки, застарілі та незвичайні.
3. Індивідуальні назви заводів, фабрик, клубів, пароплавів, організацій, підприємств, наукових праць, літературних творів, газет, журналів, кінофільмів тощо.
У лапки не беруть:
а) Власні назви неумовного характеру: Львівський політехнічний університет; Київська обласна лікарня; Українська універсальна товарна біржа; Харківський тракторний завод.
б) Власні складноскорочені назви установ, управлінь, видавництв і т. ін.: Дніпрогес, Київенерго, Азовсталь.
в) Назви телеграфних агентств: Українське інформаційне агентство; агентство Пренса Латіна;
г) Назви шахт, марок машин, літаків і т ін., позначені номером або складені з абревіатури та номера: шахта 3-біс, ВАЗ 21-09, літак Ту-334.
д) Назви марок машин, виробів, які стали загальновживаними: форд, макінтош, наган і т. ін.
е) Назви рослин, квітів, плодів: антонівка, паперівка, конвалія.
У спеціальній літературі назви сортів рослин пишуться звичайно з великої літери: яблуня Білий налив, тюльпан Чорний принц, пшениця Новинка тощо.
є) Назви книжок у бібліографічних списках, у виносках, рецензіях, які наводяться після прізвища автора: Гончар О. Собор. — К.: Дніпро, 1988.
Кома, крапка з комою, двокрапка й тире ніколи не ставляться перед закритими лапками, а тільки після них.
Знак питання, знак оклику й крапки ставляться або перед закритими лапками, якщо вони відносяться лише до слів, поставлених у лапки, або після лапок, якщо ці розділові знаки стосуються всього речення.
Якщо знак питання, знак оклику й крапки стоять перед закритими лапками, то після лапок ті самі знаки не повторюються; неоднакові ж знаки можуть, залежно від змісту, ставитися одночасно й перед закритими лапками, й після них.
Написання слів іншомовного походження
Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л - у словах: аероплан, баї, план, новела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л- у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж, канцелярія, ілюстрація, полярний тощо.
- Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція.
- У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: акумуляція, сума, маса, каса, колектив, група, метал.
- Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.
- Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, їм-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: ірраціоначьний, сюрреалізм.
- Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Гілландія, Марокко, Міссурі.
- У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), Міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо).
- На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не й: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.
- В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іс: дієта, гігієна, клієнт.
- Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сіцілія, Чикаго, Мадрид, Алжир.
- Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні.
- Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор.
- Після приголосних д, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и: директор, тираж, позиція, система, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.
- В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний.
- Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація.
У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д,т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельеза, трельяж:. Ньютон, Віньї (але мадяр).
- Запам'ятайте правопис слів: журі, феєрверк.
Основні правила переносу з рядка в рядок
- У слові стільки складів, скільки є голосних звуків.
- Приголосний, який стоїть безпосередньо перед голосним і у вимові зливається з ним, належить до того самого складу, шо й голосний: че-ка-ють (а не чек-ай-уть), спо-ді-ва-ти-ся, си-джу, бо-йо-вий.
- Але якщо префікс або частина складного слова закінчується на приголосний, то перед наступним голосним цей приголосний відходить до попереднього складу: роз-орати, без-іменний, пед-інститут, пів-острів.
- Між голосними може бути не один, а два й більше приголосних звуків, як, наприклад, у словах казка, сестра. Тоді поділ на склади відбувається так, щоб гучність звуків на початку кожного складу поступово наростала. Тому: сонорний, що стоїть перед приголосним, відходить до попереднього складу: чай-ка, гол-ка, гор-дий, зав-жди, пір’-ін-ка, вій-на, сім’-я; дзвінкий, шо стоїть перед глухим, теж відходить до попереднього складу: каз-ка, книж-ка, гряд-ка, зуб-ці, в інших випадках приголосні переважно відходять до наступного складу: се-стра, ру-шник, у-смі-шка, ре-п ‘ях, о-брій.
- Склади бувають відкриті і закриті. Склад, що закінчується на голосний звук, називається відкритим: го-ра, го-во-рю, ду-ма-ю, сві-тло. Склад, що закінчується на приголосний звук, називається закритим: гір-ський, край-ній, ком-форт.
- Частини слів із рядка в рядок переносяться так, як ці слова на слух діляться на склади: кар-ти-на, ра-джу-ся, за-твер-дже-но, над-зви-чай-ний.
Не можна:
а) залишати чи переносити одну букву, тому такі слова, як олія, одяг, удар, ящик, мрія, не діляться для переносу;
б) розривати буквосполучення дж, дз, які позначають одну фонему: си-джу (а не «сид-жу»), хо-джу (а не «ход-жу»), ґу-дзик (а не «гуд-зик»); але: від-жив (а не «ві-джив»), під-звіт (а не «пі-дзвіт» і не «підз-віт»);
в) у складному слові відривати від другої частини одну букву, якшо вона не становить складу: дво-значний (а не «двоз-начний»), само-скид (а не «самос-кид»), землевласник (а не «землев-ласник»);
г) розривати ініціальні, а також комбіновані абревіатури: ЧАЕС, УНІАН, МАГА ТЕ, НАТО.
Апостроф і м’який знак завжди залишаються при попередній букві: бур’-ян, об’-єм, паль-ці.
Також не можна:
а) відривати скорочення від слів, яких вони стосуються: М. С. Грушевський (а не «М. С. // Грушевський»), проф. Тоцька (а не «проф. // Тоцька»), 2002 р. (а не «2002 // p.»), 25 км (а не «25 // км»), 200 куб. см (а не «200 // куб. // см»);
б) переносити закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс: 2-го (а не «2- // го»), 16-му (а не «16- // му»);
в) розривати графічні скорочення: т-во, р-н, вид-во, і т. д., і т. ін., і т. я.
Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, які закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.
Написання найпоширеніших складних слів разом і через дефіс (старий правопис)
Правопис складних слів
Разом
- Складні слова, утворені від підрядних словосполучень (у яких одне слово головне, а друге залежне):
життя дати — життєдайний, сільське господарство — сільськогосподарський, сам ходить — самохід, десять поверхів — десятиповерховий
- Складні географічні назви, перша частина яких вказує на сторону світу:
Північнокримський канал
- Частини пів, напів- із загальними назвами:
Півнеба, пів’яблука, піввідра, піваркуша
- Складноскорочені слова:
НАУ, Укрнацбанк, ООН, військкомат
Через дефіс
- Складні слова, утворені від сурядних словосполучень, у яких слова рівноправні і між ними можна поставити сполучник і:
фізичний і математичний — фізико- математичний, жовтий і голубий — жовто-голубий, гіркий і солоний — гірко-солоний, темний і синій — темно-синій; але: жовтогарячий, червоногарячий, глухонімий, хитромудрий, зловорожий
- Складні слова, утворені повторенням основ синонімічних або антонімічних слів:
рано-вранці, тишком-нишком, більш- менш;
АЛЕ: якщо слово повторюється у різних відмінках, то пишеться окремо: кінець кінцем, рік у рік, раз у раз
- Частини пів-, напів- із власними назвами:
пів-Києва, напів-Європа
- Складні слова з компонентом будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -то: будь-хто, що-небудь, де-небудь, казна-який, хтозна-що, будь-коли, так-то, хтозна-як
Складні слова іншомовного походження
Разом
- Якщо перша частина авто-, авіа-, аеро-, гідро-, електро-, кіно-, мікро-, радіо-, стерео-, теле-, фото-: авіабаза, аероклуб, мікроскоп
- Прислівники, утворені сполученням прийменника (чи двох) з формою іншої частини мови: вгору, донині, позавчора, спідлоба
Через дефіс
- Якщо перша частина віце-, екс-, лейб-, максі-, міні-, міді-, обер-, унтер-, прем’єр-, контр-, штабс- і под.: контр- адмірал, прем’єр-міністр, унтер-офіцер, генерал-лейтенант; іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-ост, зюйд-вест
- Прислівники, утворені від прикметника за допомогою префікса по- і суфікса -ому, -єму, -(к)и: по-своєму, по-вовчи, по-молодецьки
Правопис складноскорочених слів
1) з великої літери пишуть складноскорочені слова, які вживають на позначення установ як власні назви, тобто одинично: Укрінформ, Укрпрофспілка, Укргаз, Держкіно, Нацбанк;
2) з малої літери пишуть складноскорочені слова, які стали родовими назвами: облвно, міськрада;
3) назви, утворені з початкових букв імен власних і загальних, пишуть великими літерами, без крапок. Вони не відмінюються: ООН, ТЕЦ;
4) абревіатури, які утворено від загальних назв і вимовляють, як звичайні слова, пишуть малими літерами: неп – непу, рагс – до рагсу. Такі слова звичайно відмінюють.
Так само відмінюють ініціальні (складені з перших літер або перших звуків слів). Скорочення типу БАМ, а їх закінчення приєднуються до останньої літери абревіатури без будь-якого знака: з БАМу, на БАМі, з ВАКу, ВАКом.
Від абревіатур слід відрізняти графічні скорочення, які вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі: доц.(доцент), к.т.н. (кандидат) технічних наук), проф. (професор).
Типи графічних скорочень
Графічні скорочення поділяють на кілька типів:
-крапкові: м. (місто), р.(рік);
-дефісні: р-н (район), вид-во (видавництво);
-дробові: а/с (абонентська скринька), в/ч (військова частина);
-курсивні: на позначення фізичних величин, валют та ін. (лише після цифрових назв) – 45 т, 250 грн (крапка не ставиться);
-комбіновані: півд.– східн.
У ділових паперах можна використовувати лише загально-нормативні графічні скорочення, не перевантажуючи ними текст. Необхідно дотримуватися правил їх творення і оформлення.
1) Не можна скорочувати:
-псевдоніми (не Мирний, а Панас Мирний, не Л. Українска, а Леся Українка);
-подвійні прізвища (не К.-Карий, а Карпенко-Карий, не Г.-Артемовський, а Гулак-Артемовський);
-слова на голосну, якщо вона не початкова в слові (наприклад, о. – острів), і на ь: Наприклад, слово спеціальний може бути скорочене: спец., спеціальн.
2) При збігу двох однакових приголосних скорочення треба ро-бити після першого приголосного: карданний вал – кардан. вал.
3) За збігом двох і більше приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього п��иголосного: невід΄ємний – невід΄єм., невідємн.
4) Скорочення у множині типу роки, томи записують двома першими літерами: рр., тт.
5) Скорочуючи словосполучення, зберігають написання великих та малих літер, дефісів: Південно-Західна залізниця – Півд.-західн. залізниця.
6) На місці скорочення ставлять крапку: обл. (область), п. (пункт).
7) У одному тексті треба вживати скорочення лише в одній формі. Наприклад, скорочення слова товариш має бути вжито або у формі т., або в формі тов.
Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників
Іменники
II відміна. Однина. Родовий відмінок
У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від їхнього значення мають закінчення –а, -я або –у, -ю.
1. Іменники середнього роду в родовому відмінку однини закінчуються тільки на -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі.
2. Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають:
а) назви осіб, власні імена та прізвища;
б) назви тварин і дерев;
в) назви предметів;
г) назви населених пунктів.
Примітка. Але -у, -ю пишемо в складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у.
Примітка. У розмовному мовленні деякі назви населених пунктів можуть мати також паралельні закінчення –а, -я, -у, -ю;
ґ) інші географічні назви з наголосом на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ів, –їв, -ин;
д) назви мір довжини, вага, часу тощо;
е) органів і частин тіла;
є) назви машин та їхніх деталей;
ж) терміни иншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни.
3. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:
а) речовину, масу, матеріал;
б) сукупність предметів або істот, збірність;
в) назви будівель, споруд, приміщень та їхніх частин;
г) назви установ, закладів, організацій;
ґ) переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо;
д) явища природи;
е) назви почуттів;
є) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять;
ж) терміни иншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.;
з) назви ігор і танців;
й) більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот;
і) переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот);
ї) назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.
Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова.
Розрізняють такі різновиди відмінювання прикметників: відмінювання прикметників твердої та м’якої груп.
До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується твердим приголосним.
Прикметники твердої групи в називному відмінку однини мають закінчення –ий, -а, -е.
До м’якої групи належать прикметники, основа яких закінчується м’яким приголосним.
Прикметники м’якої групи в називному відмінку однини мають закінчення –ій, -я, -є, а в словах з основою на й —-й, -є.
У родовому, давальному і місцевому відмінках однини відмінкові закінчення прикметників м’якої групи всіх трьох родів збігаються з відповідними відмінковими закінченнями прикметників твердої групи: великого — великому, синього — синьому.
У давальному і місцевому відмінках однини прикметники жіночого роду мають закінчення -ій-(-їй.
В орудному відмінку однини прикметники жіночого роду з основою на шиплячий мають закінчення -ою.
У місцевому відмінку однини прикметники чоловічого і середнього роду можуть мати паралельні закінчення -ому, -ім.
У називному відмінку множини прикметники всіх трьох родів твердої і м’якої груп мають закінчення -і, а в словах з основою на й — -ї.
Складні прикметники з другою частиною.
Подвоєні букви в сучасному українському письмі вживають для того, щоб позначити:
-два однакові приголосні звуки на межі значущих частин слова;
-подовжені м’які приголосні звуки, що виникли між голосними у корені.
Отож:
1. Дві літери н (ен) пишуться в наголошених прикметникових суфіксах – енн(ий), -анн(ий) (-янн(ий)), що вказують на більшу, ніж звичайна, чи найбільшу міру якості, а також на можливість або неможливість дії.
2. Подвоюється – нн- у прикметниках на -енн( ий), -анн(ий) (-янн(ий)) старослов’янського походження.
Увага! Можливе паралельне вживання прикметника явлений і явленний (церковне слово із значенням «чудодійний»: явлена (явленна) ікона, не плутати із дієприкметником явлений (який з’явився), наголос на першому складі).
Написання -нн- чи -н- зберігається в похідних іменниках та прислівниках.
Примітка
1. Не подвоюється буква н (ен) у прикметниках, які не вказують на більшу, ніж звичайна, міру якості, та в дієприкметниках (у тому числі й субстантивованих).
2. Потрібно розрізняти однозвучні прикметники та дієприкметники. У прикметниках найчастіше наголошений суфікс і пишуться дві літери -нн-, а в дієприкметниках часто цей суфікс ненаголошений і завжди пишеться одна буква н (ен).
Проте увага! З однією літерою н (ен) завжди пишуться: печений, варений, завчений, бережений, товчений, точений, копчений (прикметники з наголошеним суфіксом) і печений, варений, завчений, бережений, товчений, точений, копчений (дієприкметники з наголосом на корені чи префіксі).
Написання не з різними частинами мови
Іменник
Разом:
- коли слово без не не вживається: неук, невдаха;
- у префіксах недо-, що мають значення неповної дії: недоробка, недооцінка;
- якщо слово можна замінити синонімом: нещастя (лихо), неволя (рабство).
Окремо:
- якщо заперечує лексичне значення слова. Найчастіше в таких реченнях є протиставлення: Не сум, а жаль мене бере великий. (П. Куліш);
- протиставлення в реченні може бути відсутнє, проте його можна домислити: Не борода робить чоловіка мудрим. Не свинячим рилом лимони нюхати. (Нар. творч.)
Через дефіс пишеться частка не, вживана як префікс в іменниках – власних назвах: не-Європа.
Прикметник
Разом:
- коли слово без не не вживається: негайний, невгамовний;
- коли можна замінити його синонімом: невисокий (низький), невеселий (сумний);
- "не" пишеться разом з прикметниками дієприкметникового походження на анн(ий), -янн(ий), -енн(ий): неподоланний, незрівнянний, незліченний.
Окремо:
- якщо не вживається для заперечення наявності ознак предмета: не веселий хлопець, а сумний;
- якщо між не і прикметником-присудком за змістом речення можна вставити слова є, був, була тощо: Після дощу капелюх не потрібний (не буває потрібний). (Нар. творч.);
- якщо прикметники мають пояснювальні слова з ні або далеко, аж ніяк, зовсім: нікому не відомий, далеко не приємний.
Прислівник
Разом:
- якщо слово не вживається без не: негайно, невинно;
- коли його можна замінити синонімом: недалеко (близько), невисоко (низько);
- коли прислівник закінчується на -анн(о), -янн(о), -енн(о): несказанно, незбагненно, незрівнянно;
- у складі префікса недо-, який означає якість, що виявляється неповною мірою: недовгочасно, недосконало.
Окремо:
- при наявності протиставлення: Роби не кревно, а певно.(Нар. творч.);
- коли в реченні щось заперечується: Говори не пишно, щоб на зле не вийшло.(Нар. творч.);
- з підсилювальними прислівниками та незмінними присудковими словами: не дуже, не зовсім, не можна;
- при словах, що пишуться через дефіс: не по-людськи, не по-українському.
Дієприкметник
Разом:
- якщо слово без не не вживається: невблаганий;
- у складі префікса недо-, який означає якість, що виявляється неповною мірою: недочутий;якщо дієприкметник виступає означенням без пояснювального слова: лежав незаповнений бланк, знявся нестихаючий шум.
Окремо:
- при протиставленні: не шанований, а зневажений;
- якщо при дієприкметнику-означенні є пояснювальне слово: не знаний (де?) тут, не полоханий (ким?) ніким;
- коли дієприкметник виступає присудком: Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий. (Нар. творч.).
Дієслово
Разом:
- без не не вживається: незчутися, ненавидіти;
- частка не надає дієслову нового значення (можна замінити синонімом): непокоїтися (хвилюватися), неславити (ганьбити);
- у складі префікса недо-, що означає неповноту дії: недобачати, недочувати.
В інших випадках дієслова з не пишуться окремо!
Слід розрізняти присудкове слово немає (нема), яке завжди пишеться разом з не, та дієслово в 3-й особі однини теперішнього часу, яке з не пишеться окремо.
З чотирма дієсловами не пишеться разом або окремо, залежно від їхнього значення:
- нездужати (хворіти) — не здужати (не змогти);
- неславити (ганьбити) — не славити (не прославляти);
- непокоїтися (хвилюватися) — не покоїтися (не спочивати);
- нестямитися (втратити самовладання) — не стямитися (не прийти до тями).
Дієприслівник
Разом, коли слово без не не вживається: нехтуючи, ненавидячи; у префіксі недо-, який указує на неповноту дії: недобачаючи.
- В інших випадках не з дієприслівниками пишеться окремо: не знаючи, не сказавши.
З чотирма дієприслівниками не пишеться разом або коремо, залежно від їхнього значення:
- нездужаючи (хворіючи) – не здужавши (не змігши);
- неславлячи (ганьблячи) – не славлячи (не прославляючи);
- непокоячись (хвилюючись) – не покоячись (не спочиваючи);
- нестямившись(втративши самовладання) – не стямившись (не прийшовши до тями).
Якщо це числівник, сполучник, частка, вигук, прийменник, більшість займенників, то частка не пишеться окремо.