ТЕМА 1 : «ФОНЕТИКА. ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ» (частина 2)
Уподібнення приголосних звуків
Існують чотири типи уподібнення приголосних звуків. Розберемо кожен із них.
- За м’якістю
Під час уподібнення наступний звук впливає на попередній. Наприклад, у випадку уподібнення за м’якістю наступний м’який приголосний випливає на твердий:
- [п’іс′н′а]
- [рад′іс′т′]
- [с′в’ато]
Уподібнення за м’якістю стосується звуків д, з, с, ц, л, н (Де ти з’їси ці лини?). Якщо вони стоять перед наступним м’яким або пом’якшеним, теж стають м’якими.
2. За дзвінкістю
Однією із особливостей правильної української вимови є одзвінчення глухих приголосних. Це помітно у таких словах:
- Футбол [фудбол]
- Анекдот [ане(и)ґдот]
- Лічба [ліджба]
- Вокзал [воґзал]
- Отже [одже]
3. За глухістю
На відміну від російської мови, в українській дзвінкі приголосні в кінці слів не оглушуються. Вмовляємо їх дзвінко:
- Сторож [сторож]
- Дуб [дуб]
Оглушення в українській мові відбувається тільки у 5 словах (та в похідних від них):
- Вогко [вохко]
- Легко [лехко]
- Кігті [к’іхт′і]
- Нігті [н′іхт′і]
- Дьогтю [д′охт′у]
Крім того, може інколи оглушуватися префікс з- перед глухими приголосними:
- Зсипати [с:ипати]
4. За місцем і способом творення
Це, напевно, найскладніший випадок уподібнення. Його можна просто вивчити:
-ться [ц′:а] сміється [см’ійец′:а]
-шся [с′:а] хвилюєшся [хвил′уйеис′:а]
-сш- [ш:] винісши [вин′іш:и]
-тч- [ч:] отчий [оч:ий]
-жці [з′ц′і] книжці [книз′ц′і]
-тці [ц′:і] тітці [т′іц′:і]
-чці [ц′і] сестричці [сеистриц′:і]
-зж- [ж:] зжати [ж:ати]
Чергування у-в, і-й
У вживаємо для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:
- Між приголосними: наш учитель, десь у хлібах кричав перепел;
- На початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Д. Павличко);
- Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, тв, хв і под.: сидимо у вагоні;
- Після паузи, що на письмі позначена комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним:
Стоїть на видноколі мати – у неї вчись (Б. Олійник).
В уживаємо для того, щоб уникнути збігу голосних:
- Між голосними: У нього в очах засвітилася відрада (Панас Мирний);
- На початку речення перед голосним: В очах його жила надія;
- Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.):
Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко).
У – В не чергуються:
У словах, що вживаються тільки з в або тільки з у:
- Вдача, вклад, вправа, вступ (удача, уклад, управа, уступ – з іншим значенням);
- Взаємини, влада, власний, властивість, вплив і т. ін.;
- Увага, ударник, узбережжя, указ, умова, усталення, установа, уява, а також у похідних утвореннях:
- Вступний, владар, уважність та ін.;
- У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Владислав, Угорщина, Удовиченко, увертюра, утопія та ін.
Сполучник "і" та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з "й" у тих же позиціях, що й у — в.
“І” вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важкого для вимови:
- Після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, дужками, перед словами з початковим приголосним звуком:
Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Д. Павличко);
- На початку речення:
І долом геть собі село понад водою простяглось (Т. Шевченко);
“Й” уживається, щоб уникнути збігу голосних:
- Між голосними:
У садку співали Ольга й Андрій;
- Після голосного перед приголосним:
Навчає баєчка великого й малого (Л. Глібов)
Чергування і – й не відбувається:
- При зіставленні понять: дні і ночі, батьки і діти;
- Перед словом, що починається на й, є, і, ю, я:
Ольга і Йосип – друзі;
- Після паузи:
Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко)
Сполучення йо, ьо
Для позначення звукосполучення [йо] пишеться «йо»
Для позначення мякостi попереднього приголосного пишеться «ьо»
- На початку слова: його, йод.
- Пiсля приголосного (найчастiше на початку складу): серйозний, курйоз.
- Пiсля голосного: район, майор.
- В усiх iнших випадках: шiстьох, льох.