про БОГА та БОГІВ

Найбільш важливе для людей слово "БОГ" в українській мові прослідковується дуже виразно.

Найдавнішими словами з коренем «БОГ» можна вважати багаття (БОГАТТЯ), та вогонь (БОГОНЬ). Вірогідно, що ВОГОНЬ був загальною назвою процесу горіння, а БАГАТТЯ було назвою ритуального вогнища.

Але пройшли тисячоліття, почалась ера землеробства, вогонь був приручений і став побутовим фактором, а головним критерієм землеробського успіху стала вода. І на воду почали молитись, і вода стає Богом, але Богом уже жіночого роду, тому що землеробством займались жінки. І наступила ера матріархату.

Та що дуже дивує, що слова які утворились як імітація гулу вогняного полум’я, не змінюючись перейшли на воду: якщо ВОГОНЬ був загальною назвою процесу, то ВООДА і ВОЛОГА стали загальною назвою середовища; якщо БОГАТТЯ було проявом БОГА у полум’ї ритуального вогнища, то БОГ – жінка була втілена в усі наземні води.

Небесними і підземними водами опікувалась її дочка, яку так і називали – ДОЩ БОГ (напевно слово «дочка» тоді звучало як «дощ»). Про неї остались спогади у словах «колодязь» (коло ДОЩ), «джерело» (ДОЩ жерло), та і сама назва погодного явища, слово «ДОЩ».

Як і усяка жіноча особа, БОГ мала партнера чоловічої статі, і це був ЯРИЛО (сонячне божество). Статеві стосунки у них відбувались один раз на рік, у день КУПАЛА. Тоді ж відбувалась і всенародна оргія, де мужі стрибали через ритуальні вогнища, щоб збільшити свою чоловічу силу, а жінки купались у водоймах, щоб набути жіночої благодаті як у БОГ (дуже можливо що слово «КУПАТИСЬ» прийшло у побут від цієї ритуальної процедури). Через 9-ть місяців після КУПАЛА БОГ відроджує усе, що померло від зимового холоду.

ДОЩ БОГ також мала свого мужа, і ним був ПЕРУН, але у цьому жіночому пантеоні його роль була настільки мізерною, що мова не зберегла нам ніяких слів про його діяльність. Можливо «СВАРОГ» був титулом ПЕРУНА у значенні «СВАРЛИВИЙ», тоді «ЛАДА» і «ПОДАГА» могли бути титулами ДОЩ БОГ, і ці титули зберегла нам історія.