Лідерство як душа армії

У бойовій обстановці, коли є поранені і загиблі, ситуація змінюється миттєво, а плани просто ігнорують за непотрібністю, командир підрозділу повинен управляти навіть до своєї смерті. Командир управляє ресурсамина полі бою, які є в його розпорядженні для виконання наказу (місії). Звісно, що саме командири ведуть за собою особовий склад як військові лідери. Окрім командирів підрозділів, інші офіцери (сержанти), що забезпечують бій (операцію), зазвичай не беруть на себе цю ризиковану відповідальність повною мірою. А військові лідери завжди перебувають під її серйозним впливом. Командири як управлінці (менеджери, начальники) працюють із ресурсами, інформацією, даними. А як військові лідери – з людьми та їхніми почуттями, іншими словами – бойовим духом.

У нашій новоствореній українській морській піхоті відомий механізм лідерства звучить латиною як «Ductus exemplo» – або керівництво власним прикладом. «Лідер у цьому розумінні не лише той, хто веде, а й той, хто вміє опанувати хаос та безлад життя, і бою зокрема, – каже капелан, отець Андрій Зелінський. – Створилися умови для масового прояву саме лідерських якостей тисяч воїнів. Війна стала зоною автентичності – там людина починає чудово орієнтуватися в тому, що є насправді ціннісним. Власне, це виживання, а не статуси чи статки. І тому не варто дивуватися тій істині, що лідер почасти народжується в хаосі й безладі…»

Командування як процес на будь-якому рівні військового управління завжди буде поєднанням лідерства та управління, але їх пропорції, залежно від обстановки, умов і ситуацій, будуть різними.

Управління + Лідерство = Командування

На стратегічному рівні (на рівні «генералів») більше управління, ніж лідерства. Водночас на тактичному рівні – на рівні «капітанів» – набагато більше лідерства, ніж управління.

Коли система чітко функціонує, їй не потрібні лідери, принаймні, настільки багато. Їй потрібні ефективні командири – менеджери-управлінці. Але коли система виходить поза межі раціонально організованого функціонування, тоді настає час того, хто знає, що доцільно зробити, який ресурс варто залучити, яка послідовність дій і якого результату варто досягати. Саме військовий лідер має критично ставитися до досягнутого, вміти аналізувати, чого бракує для поліпшення колективного результату. Саме він мотивує і надихає власним прикладом рухатися до остаточної перемоги. Йому довіряють, його поважають, за ним ідуть у бій – навіть на смерть.

Саме таку лідерську поведінку проявив ще тоді командир 81-ї одшбр, а зараз командувач ДШВ генерал Євген Мойсюк. У рамках операції в січні одним із завдань його підрозділів було деблокувати ДАП. Намагалися оволодіти монастирем у с. Веселому, що поблизу Донецького аеропорту. Якби його зайняли, це збільшило б зону впливу наших підрозділів і була б змога спокійно забезпечити особовий склад в аеропорту всім необхідним.

Під час однієї з таких спроб «Призер» (позивний полковника Є. Мойсюка) виходив туди з бійцями 90-го батальйону своєї бригади і 2-го батальйону 93-ї бригади, які його не знали. Це був зведений загін. Вони вже багато чого вміли, але це люди, які до АТО працювали вчителями, бухгалтерами, шахтарями – їм не вистачало досвіду. І «Призер» для них був чужим командиром.

Для переконання йому довелося продемонструвати свою лідерську поведінку словами і підкріпити прикладом: «Хто вам ще потрібен? Я полковник ВДВ, командир бригади, виконую завдання максимум командира роти і йду з вами. Кого вам ще запросити – президента?». Вони всі вагались, але пішли. Він не наказав комусь іти і виконувати. Він сказав: “Ідемо! Я веду вас за собою!” – це місія військового лідера.

«Коли ми навчаємо сержантів, командирів взводів, то використовуємо принцип «Роби як я або краще за мене». Відповідно, так само вони вчать своїх підлеглих», – це прописний вислів генерала Євгена Мойсюка.

Інший приклад, також із ДШВ. 2014-го командир 80-ї, нині начальник штабу, перший заступник командувача ДШВ генерал Андрій Ковальчук («Молот») командував обороною Луганського аеропорту. Був поранений. Не залишив командування і продемонстрував своїм підлеглим приклад саме лідерської поведінки. Була загроза життю, але військовий лідер не залишив своїх людей.

Генерал Віктор Муженко («Грім») неодноразово проявляв приклади військового лідерства. Наприклад, він брав безпосередню участь у бою під Рубіжним, щоб деблокувати колону 30-ки. Із десантниками 95-ки здійснив переліт на вертольотах і після марш-кидка вступив у бій.

Чому вони робили це? За класичними правилами управління – це не справа полковників і генералів.

Тому що «коли система виходить поза межі раціонально організованого функціонування, тоді настає час того, хто знає, що доцільно зробити, який ресурс варто залучити, яка послідовність дій і якого результату варто досягати».

Саме в цьому і є сутність військового лідерства і головна відмінність від процесу управління. І саме це – яскраві приклади українського військового лідерства, а не «ручного управління», як дехто помилково вважає. “Вчити матеріальну частину” військового лідерства корисно для керівників будь-якого рівня.

Дослідники відносять менеджерів і лідерів до різних типів, приписуючи першим можливість «примусити людей діяти», а другим – «спроможність надихати».

Далі буде!