Основи спілкування-3

Паравербальна комунікація.

Під паравербальною комунікацією розуміють голос, темп та інтонацію, які надають мовленню додаткової інформативності.

Одна частина засобів паравербальної комунікації використовується для розуміння основного змісту словесного вираження та емоцій, які його супроводжують. Наприклад, на письмі це знак оклику та знак запитання в кінці речення. Інші засоби паравербальної комунікації передають настрій, ставлення мовця до інформації або ж якісь характеристики його особистості. Завдяки цим засобам можна визначити певні демографічні характеристики: наприклад, регіон, з якого походить мовець, чоловік це чи жінка, дитина чи літня людина, який у неї зараз настрій тощо (і це також інформація, яку отримує той, хто слухає). Дуже голосна мова сприймається як агресивна, нерво­ва, яка може характеризувати людину в стані збудження. В той час як дуже тиха мова асоціюється зі слабкою особою, невпевненою в собі.

Ритм мови має важливе значення для привернення уваги слухача. Важливу інформацію ми повинні промовляти повільно, щоб слухач краще зрозумів її цінність та сприйняв інформацію якнайповніше. Але постійне повільне мовлення швидко втомлює слухача, який буде підсвідомо налаш­тований на те, що вся інформація є дуже важливою. І якщо слухач на почат­ку мовлення буде дуже зосередженим – то з часом він скоро втомиться та перестане активно сприймати інформацію.

Швидке мовлення додає динаміки та рішучості сказаному, але разом з тим швидке мовлення знижує ефективність сприймання інформації.

Паузи в мовленні – це ще один спосіб наголошення важливої інформації. Водночас занадто довгі паузи втомлюють слухача і він починає нудьгувати.

При підготовці промови важливим є пов’язування емоційності речень з їх стислістю.

Чим більш лаконічне речення, тим вищою має бути емоційність.

Паравербальна комунікація може проявлятися і в мовній поведінці, що складається з висоти голосу (частота), діапазону та ритму, артикуляції, темпу, резонансу, вокального контролю (рівень хрипу чи різкості) і контролю за го­лосовою щілиною.

Невербальна комунікація

Разом з мовленням і мовою, які використовують люди для спілкування, вони мають ще й інші способи для передання інформації – рухи тіла, м’язи обличчя, стиль одягу, тон голосу тощо. Інколи вони використовують тільки невербальні засоби мови, наприклад, плескання в долоні, кивання головою або грюкання дверима, в залежності від ситуації та конкретних настроїв. Люди часто не усвідомлюють своїх невербальних послань, в той час як невербальні послання співрозмовників краще засвоюються, ніж словесні. Іноді люди не знають, що на основі невербальної комунікації може створюватися певна думка про людину. Наприклад, через рухи тіла під час спілкування людина може здаватися дивною, або є відчуття, що з цією лю­диною треба бути обережним. При цьому учасники комунікації не можуть пояснити, звідки в них виникає таке відчуття.

Вербальна комунікація в основному спрямована на передавання информации, а невербальна, головні чином - на передання почуттів.

Далі буде.