***

03.10.2022
Розділ 1.
Острів нескінченної меланхолії.
00.00.0000 року.

Приємний холодок повністю окутував моє тіло, як впринципі і всю місцевість навколо мене. Я, зручно розташувавшись на камені, споглядав окутані густим туманом, пейзажі острова.

Мої хрусталики були зачаровані навколишніми просторами. Густа травичка, покрила собою все навколо, неначе новий темно-зелений килимок, вона наповнювала це місце затишком. Повсюду були розкидані велетенські та мініатюрні валуни. Плавно, вгору здіймалася скеля, верх якої розглядіти було неможливо, через непроглядний туман. Недалеко простягався невеликий ліс дерев, в основному це були кедри, серед них зустрічалися і інші хвойні, а також було видно кілька старезних дубів. Змією, звиваласля невелика річка.

Це місце просто зачаровувало своєю незвичністю, та загадковістю. Неймовірна меланхолія, яка створювалася завдяки затишному вічному туману, та музиці.
Так - музиці, з незрозумілих мені причин, тут грали мелодії, саме грали, бо це були звуки інструментів. Я, ще з самого дитинства, як справжній шукач пригод, дуже хотів розгадати загадку. Загадку цих мелодій, загадку незрозумілого спокою, хотів зрозуміти, чому це місце так впливає на мене, чому я відчуваю себе, його частиною, неначе з самого народження, я був з ним одним цілим. Як тільки я сюди потрапляв, в один момент забувалися всі проблеми, біль та страждання. Тіло та голова очищувалися, та наступало умиротворення, неначе буря у морі, яка в один момент просто зникає, не залишаючи жодного сліду від себе.