December 30, 2021

ЛІС РУК. Розділ тринадцятий, «публіцистичний»


Коли в школі з’явився перший номер газети «Н.Т. Таймз» накладом у сто примірників, почався справжній письменницький бум. Діти і вчителі пропонували свої статті, казки, оповідання, малюнки, комікси. Мало було матеріалів, готових до публікації, але тішила кількість літераторів-початківців. Близько трьох тижнів тривав цей аншлаг, до наступного номера, після чого — ще місяць, аж поки не зник на пів року, до нового складу редакції.

В «перший газетний період» ми отримували статті на кшталт цієї, автором якої був п’ятикласник Саша. Називалась вона «На подумати».

«В Україні 59 великих заводів, які дуже шкодять нашій природі. Щодня повітря забруднюється все сильніше й сильніше. Також викиди із заводів потрапляють і у воду, через що гине багато риби, та й взагалі екологія в нашій країні погіршується. Як вирішити цю проблему? Що робити?»
Діти писали на уроках, замість виконання домашніх завдань, писали на перервах, рано-вранці й навіть уночі. І вчителі пробували щось написати, але в них виходило надто правильно й тому нецікаво.

А що ж із тим опитуванням для статті про кавові кіоски? Стаття вийшла прекрасною і дуже вразила школярів. Здавалось, навіть автори її, перечитавши, перейнялися піднятою ними ж проблемою. Ось місце, де Настя, одна з авторок, коментує результати опитування:

«По-перше, лише у двох кав’ярнях нам відповіли, що до них інколи приходять люди зі своїми стаканчиками. У всіх інших нас просто не зрозуміли. По-друге, десять із дванадцяти опитаних працівників кав’ярень не вважають, що відмова від пластикових стаканчиків сприятиме покращенню екології. По-третє, більшість кав’ярень НЕ хочуть, щоб до них приходили люди по каву зі своїми стаканчиками. Це все свідчить про те, що майже всі продавці думають лише про те, як більше заробити грошей, а не про те, як допомогти зберегти природу. Хоча є й ті люди, які хотіли б допомогти зберігати природу».
Поспілкувавшись із директоркою одного кафе, Настя написала:

«…І дуже цікаво щодо собівартості кавових напоїв. Виявляється, закладу дешевше продавати каву «to go», бо не доводиться включати у собівартість оплату роботи офіціанта і мийниці. Тепер висновок. Ціна на каву особливо не зміниться від того, що люди приходитимуть зі своїми стаканчиками. Ми не можемо вимагати від закладів, аби вони перейшли на багаторазовий посуд і повністю відмовились від одноразового посуду. Хіба винна кав’ярня в тому, що відвідувач прийшов без посудини? Все, що ми можемо запропонувати зараз, — це щоб кожен любитель кави купив собі багаторазовий стаканчик, носив його із собою і діставав його з рюкзака кожного разу, замовляючи капучино».
Як на мене, побачити в середній школі, що екологія залежить від економіки, — зовсім непогано.

Інші статті в першому номері були не такі глибокі, але теж примітні. Одразу за матеріалом про стаканчики на читача чекало інтерв’ю з учителькою української мови, яка колись працювала екологом. Починалось інтерв’ю з такого питання до еколога: «Чому річка на Русанівці так погано виглядає?» Справді, дітей хвилювало те, чому вода у каналі і в річці зелена й брудна. Хвилювало тому, що вони біля неї гуляли.

Крім ще кількох статей, у номер влізли кросворд, скачаний «з інтернету» і загадки, скопійовані з підручників. Редактори цих рубрик полінувалися.

Над другим номером працювало більше людей: одинадцятеро учнів і троє вчителів. Працювали так самовіддано, що він побачив світ аж у кінці першого семестру. Обкладинка — новорічна, але всередині — лише один текст, пов’язаний зі святами. Натомість були міркування про те, чому люди сумують, стаття про велосипеди ВМХ (від людини, яка, здавалось, не вміла писати), заклик до підгодовування бездомних тварин, довідка про оленів, поради щодо пішохідної екскурсії Києвом, ще один заклик — цього разу радіти життю, і велика казка.
Цьому випуску раділи менше: він уже не був першим. Не зірковий дебют, а рутинна робота, до якої не всі виявилися готовими. Головна редакторка не знала, як керувати таким великим колективом. Вона втомилася, готувалася переходити до іншої школи. Вчителі тільки допомагали.

Третій номер «Н.Т. Таймз» вийшов нічим не гірший, ніж попередні два. Але з’явився аж навесні. В цілому, не можна сказати, що запал до журналістики зберігся. Радше, він розтанув.

Зник, щоб відродитися наступного року у новому форматі.

На уроках інформатики семикласники зробили шкільний сайт. Вони хотіли його розвивати й наповнювати, але потребували заробітків. Вітя і Саша переконали мене, що їх треба брати на роботу, а я переконав Ларису, що їм треба платити. Зійшлися на тому, що хлопці публікуватимуть по дві новини у будні, а за тиждень роботи отримуватимуть по сто гривень кожен.

Перший місяць їхні новини були гідними Пулітцерівської премії, не менше! Ділюся нижче кількома. Написані вони з помилками, часто з незрозумілими формулюваннями, більшість — російською мовою (так зручніше Саші). Ці новини допоможуть відчути атмосферу й покажуть, чим жила школа в той час.

«ДЕБАТЫ В ПЯТНИЦУ...»
В пятницу состояться школьные дебаты в зале. Дебаты между 5-м,6-м и седьмым классом. Всего у нас две команды, одна утверждает что робот может мыслить. А вторая доказывает своими аргументами что не может. Посмотрим что из этого получится...

«НАКОНЕЦ-ТО ВЫПАЛ СНЕГ»
Сегодня жители Киева наблюдали на улицах города снег. Ну как снег, скорее какая-то грязная слякоть. В некоторых местах даже был какой-то снег ЖЁЛТОГО цвета, но никак не белого как показывают в фильмах. А под конец дня он и во все пропал...

«СЕГОДНЯ ПЕРВЫЙ РАЗ ПРОШЁЛ КРУЖОК ИСТОРИИ»
Сегодня первый раз прошёл кружок истории. Вёл его Андрей, учитель истории у седьмого и пятого класса. Урок (в какой-то сфере лекция) был очеь увликателен. Мы обсуждали историю и комуникации древней Греции. Разговор шёл про жизнь Греков, политику и мифы.

«ПРОШЛИ ДЕБАТЫ, КАК ВСЕГДА ПОБЕДИЛА ДРУЖБА :_)»
Сегодня прошли дебаты. Две команды спорили ( вы уже знаете о чём ) . Были придъявленны сильные аргументы с обоих сторон. Победила как всегда дружба.... Но главное что многие люди задумались о интеллекте. У людей сформировалась своя мысль по этому поваду.

«ЗА ПОСЛЕДНИЕ 2 НЕДЕЛИ ИЗ ШКОЛЫ УШЛ ТРИ УЧЕНИКА...»
Сегодня на школьном собрании NN объявил об уходе трёх, подчёркиваю, АЖ ТРЁХ человек. Про первую вы уже знаете, а точнее про трагичный уход ( из школы ) Е.П. Второй кто покинул наше образовательное завидение — Е.. Точней не он ушёл, его выгнали, так сказать попращались с ним. И третяя ученица это М. Г. Она ушла по причине болезни, и вообще не очень хорошего состояния.Сейчас ей опасно находится в большой аудитории по пречини перехода болезней. Помним...

Часто статті писав Вітя. Як уроженець Вінничини, російською він говорив жахливо, а писав так, що ледь не в кожному слові були помилки. Його рідна мова — суржик. Я пригрозив, що не платитиму за помилки. Саша пообіцяв писати сам (це не врятувало ні пунктуацію, ні орфографію), а Вітя відповідав за пошук зображень до рубрики «Зображення». Я показав сайт на Загальних Зборах, розіслав по батьківських чатах, — за що редактори побажали мені «щастя і підвищення зарплати». Саме після цього народилися справжні шедеври журналістської роботи.

«СЕГОДНЯ ВО ВРЕМЯ ЗАВТРАКА МЕСТО ВАРЕНИКОВ НА СТОЛАХ В СТОЛОВОЙ ПОЯВИЛИСЬ ПЕЛЬМЕНИ!»
Сегодня многие ученики были потресены новостью о том, что место их любимых вареников с картошкой им пришлось употреблять в пищу ПЕЛЬМЕНИ !!! Да, да многие потресены, а сколько расстроено ?! Но на самом деле не всех огорчил выше упомянутый продукт. Многим он даже понравился, мы не исключаем факта что вареники сегодня нам дали не случайно, а на самом деле это какой-то заговор. Верить в это или нет ? Решайте сами, наше дело вас предупредить об опасности. Скоро ваших любимых вареников может воопще не стать ! Приятного аппетита.

«ЗАБОЛЕЛА АНАСТАСИЯ (ТРУДЫ)»
Сегодня стало известно про ещё один случай нападения ( болезни ) в нашей школе. В этот раз жертвой стала учительница по трудам-НАСТЯ..... ( фамилия нам как всегда не известна ) Этот вирус передаёться из организма в организм... Люди даже не замечают как он переходит к вам... ТОЛЬКО ПОСЛЕ ТОГО, КАК ОН ПЕРЕШЁЛ, И У ВАС НАЧЕЛИСЬ ПЕРВЫЕ СЕМПТОМЫ ! Мы, с нашей командой профессиональных кореспондентов и фотооператоров обнаружили, что этот вирус по какой-то неведомой причине распространяеться только среди учителей. А ещё мы заметили что команда из двух человек это — дуэт... И он совсем не профессиональный :(

Коли вчителі наважились посеред року поїхати в гори, Саша й Вітя повідомили про це всю школу. Всі знали, що вчителі будуть кататися на лижах і сноубордах. Також на сайті було вказано, що за відсутності «лижників» змінюється в школі: змінено розклад, підібрано спостерігачів-помічників зі старших класів на годину самостійної роботи (наша версія «групи продовженого дня»). А коли вчителі повернулися, шкільний сайт привітав їх спеціальним дописом.

«ПЕДОГОГИ НАКОНЕЦ ВЕРНУЛИСЬ ИЗ СВОЕГО ДОЛГОГО И УВЛЕКАТЕЛЬНОГО ОТСУТСТВИЯ...»
Школьники в нашей замечательной школе боятся. Случилось то, чего никто не ожидал....УЧИТЕЛЯ ПРИЕХАЛИ НИКОГО НЕ ПРЕДУПРЕТИВ (кроме других учителей конечно-же). ВСЕ, АБСОЛЮТНО ВСЕ в недоумении. Мы конечно рады, но нам немного страшно...

Траплялись і звичайні повідомлення. Коли я на Зборах оголосив, що в школі не можна буде торгувати харчовими продуктами, редактори так і написали: «Олександр Демарьов сказав, що Ромину лавочку можуть прикрити». Рома продавав желе, бізнес розвивався стрімко, прибутки зростали, але з'явились конкуренти, які реалізовували товар сумнівної якості.

«ЗАПРЕТИЛИ ПРОДАВАТЬ ЕДУ В ШКОЛЕ»
Вчера (18.02.2020) в вайбере руководство школы написало что больше нельзя продвать еду в школе. Причин несколько, при чём весьма весомых. Во первых — в нашей стране теплеет, скоро настанет весна... продукты питания попрасту будут портится, а места в школьном холодильнике не так много, как хотелось бы Во вторых — Буквально недавно Д. купил сосиску в тесте... и отравился... я думаю что директор школы перестраховалась... Надеемся больше такого не будет....

Саша із Вітею писали про все важливе й неважливе. Вони вміли двома-трьома реченнями пояснити ситуацію, вказати, в чому проблема, і навіть підсумувати: от куди, мовляв, ми прийшли.

«БУДЕТ ГОЛОСОВАНИЕ ,,МОЖНО ЛИ ПОЛЬЗОВАТЬСЯ ТЕЛЕФОНАМИ В ШКОЛЕ"»
Сегодня, капитан Дежурной команды заявил : Дети нарушают правило которое установленно уже очень давно, и оно неотменялось ,,Нельзя пользоваться телефонами до 17.00" Школа решила проголосовать ещё раз про существование этого правила на втором собрание.

Всі, хто прочитали це оголошення, розуміли, що воно означає і чому важливо брати участь у голосуванні. Редактори сайту були дуже суб'єктивними — вони писали від імені школи про те, що для неї важливо. Окрім того, хлопці не боялись припускати, вгадувати, розслідувати.
А тепер поділюся тут моєю улюбленою новиною.

«ПЕРЕЛОМ 11-ГО ПОЗВОНКА»
Недавно стало известно про перелом Андрея К. В возрасте 12 лет Андрей пришёл на день рождения ( не будем говорить кого ) все веселились, и вообще всё было прекрасно, пока.... сведетель инцидента* — Это случилось на батуте.... Мы беззаботно прыгали, делали всякие трюки ( сальто, рандат, сальто назад ) . Так вот... После этого всего мы запрыгивали на возвышенность. Он ! он распрыгался, и ничего не предвещало беды... Его как будто подменили... Он вдруг стал слабым, как раз на последнем, фатальном прыжке... Он прыгнул и его ноги полетели назад, а его спина и позвоночник вперёд....... Это выглядело страшно, я знаю о чём говорю... Он вдруг упал... Жертва ( Андрей ) сказал что у него безумно сильно болит спина... но, он не подавал виду... Он терпел... он достоин уважения..... Ему сделали небольшой массаж спины, он сказал что стало чуть-чуть легче.... После этого по словах очивицев он проходил со сломаным 11-ым позвонком ещё две недели. В итоге он не выдержал и рассказал родителям.... Результаты МРТ и РЕНТГЕНА показали перелом... На протяжении этой недели он ни разу не пришёл в школу....

Її автор, Саша, — майже професійний письменник. Він розповідав, що писав цей матеріал серед ночі, паралельно працюючи над своєю першою книжкою про пригоди детектива. Мама гнала його спати, але він не здавався. Він теж гідний поваги!

На жаль, цей допис був початком кінця. Опублікували ще кілька новин, але всі відчували, що треба зміна формату — цей набрид самим авторам. Варто сказати, що хлопці таки перейшли на українську. Характерно, що вони почали писати українською лиш тоді, коли ми втомилися їх про це просити.

«СЬОГОДНІ РОЗЛИЛИ ЖОВТИЙ КОЛІР ФАРБИ ГУАШ»
Сьогодні Тимофій Т. розлив фарбу на дітей. Це сталося на уроці праці. Перша жертва Маріана С.. Терориста спіймали, суд пройшов успішно ( тільки для Маріани та інших жертв ). На цей час усе добре....

«МОЛОДШІ КЛАСИ ГУЛЯЛИ ЗІ СТАРШИМИ»
Сьогодні молодші класи гуляли зі старшими. Чому ?! причина не відома. Завдяки цьому рішенню правоохоронних органів школи, усі були щасливими ( але тільки не старші класи, бо молодші роблять багато шуму. )

Була й спроба політичної сатири — такий-собі фейлетон:

«ВЛАД Л.......»
Влад Л. відомий ще як тьютор та учитель людини і світ захворів. Чим він захворів нажаль не відомо ( хоч би не корона вірус, хоч би не корона вірус ). Його уроки заміняють інші учителі ( НІ НІ НІ, ТОЧНА КОРОНА ВІРУС ). Бажаємо йому швидше увійти у єзольоване пространство ( ХОЧ БИ НЕ НОВІ САНЖАРИ, ХОЧ БИ НЕ НОВІ САНЖАРИ ).

Остання новина на сайті — про зміни «в роскладі». Після цього шкільна журналістика перебралася в «Телеграм», але під час карантину знову розчинилась. Важко було писати новини у час, коли нічого, з точки зору замкнених удома дітей, не відбувалося.

Ми навмисно не редагували статті, дозволяли публікувати ганебні, з точки зору вчительки української чи російської мови, матеріали. Так, пишатися граматичним аспектом цього проекту підстав немає. Зате це оживило школу. Малеча почала читати. У вчителів-філологів з'явилося багато роботи!

Та все ж сайт припинив своє існування. Мені здається, що я в тому винен не менше, ніж карантин. Може, не варто було ініціативу перетворювати в заробіток? А ще я досі не знаю, чи мав рацію, не втручаючись у редакційну роботу. Може, хлопцям не вистачило мотивації?

Втім, довго журитись ми часу не мали. Карантин скінчився, швидко пролетіло літо, почався новий етап у шкільній журналістиці. Навіть два одночасно.
Настя, вчителька зарубіжної літератури, і Крістіна, вчителька літератури української, однаково хотіли створювати шкільну газету. Домовились працювати разом, але склалось так, що запустили різні, самобутні проекти.

Настя організувала стінгазету. Це, загалом, був класичний приклад ЗМІ, що вішають на стіні у коридорі, проте ми його друкували у типографії, а не малювали від руки. Хотів би сказати, що діти самі верстали, але вони тільки писали й малювали, — всю технічну роботу довелось робити вчительці. Стінгазета з першого ж номера завоювала популярність. Під стіною збиралися цілі натовпи, щоб почитати «свіжу писанину». Виявилось, не просто так «настінний» варінат ЗМІ став класичним. Таке видання читали гуртом, тоді як журнальний «Н.Т. Таймз» кожен хотів вивчати окремо.

Крістіна започаткувала зовсім інше видання, правильне, майже офіційне. Канал в Телеграмі з назвою «Голову забув» вели сьомий і восьмий класи. Крістіна їм допомагала. Новини на ньому з’являлися рідко, але завжди були ретельно відредаговані. Цей канал — приклад високого стилю, якщо так можна говорити про шкільну журналістику. Дітям подобалось, вони охоче грали в таку гру, виступаючи в ролі редакторів одне одного. Зазвичай на канал потрапляли найкращі «домашки».

Можна було б сказати, що цими спробами шкільна журналістика обмежується. Однак форми змінюють постійно, а сама журналістика залишається. На зміну одним ідеям приходять інші. Іноді вони змінюють одна одну швидко, а буває, між ними утворюється прірва в пів року. Що буде далі — важко сказати. Найточніша відповідь: те, чого навчать вчителі, що покажуть, чим зацікавлять. Наприклад, Олександра, вчителька української мови, на своїх уроках записує з дітьми подкасти про все на світі — чим не журналістика?