Природа сучасного колабораціоналізму та його теоретичні засади - Сергій Ільчишин
Історична політика є дуже важливим елементом діяльності держави. Її значення на пострадянському просторі годі переоцінити. Вона може служити і для консолідації, і для дезінтеграції суспільства. Може сприяти налагодженню дружніх міждержавних відносин, а може вносити неабияку колотнечу із сусідом, бо жити в сусідстві – це не завжди злагода, мир і спокій. Життя в сучасному глобалізованому світі – це також своєрідний щоденний виклик. Таку думку , але стосовно нації, висловив свого часу Ернест Ренан. Думаю, з огляду на те, що людство вийшло на значно вищий рівень і міряє світ великими понад національними об’єднаннями, її можна перенести і на наш світ. У цьому світі вже не досить сховатися на своєму національному хуторі та переконувати своїх співгромадян, що у них є своя окрема правда, єдино правильний погляд на минуле і їх у цій хатці ніхто не побачить.
Правда історії полягає на тому, що дуже часто жертва і кат можуть мінятися місцями. І тому наше суспільство потребує абсолютно чесного переосмислення свого минулого - без пересмикувань, маніпуляцій, спроб індоктринування і намагань релятивізувати злочин. Насправді нам це нічого не дасть, бо історію заднім числом не змінити. Подібні виверти можуть тільки на деякий час дезорієнтувати співгромадян і ще раз розсварити нас зі всім світом.
Без серйозних наукових досліджень та широкої дискусії в суспільстві такі контраверсійні моменти не можна включати до історичної політики держави. Інакше вони перетворяться на міни сповільненої дії, що вибухатимуть у найбільш невідповідний момент, а при вправній маніпуляції можуть довести навіть до збройного протистояння між регіонами.
Важливим елементом воєн є не лише перебіг битв та їх результати, а й становище земель, крізь які пройшли бойові дії та ситуація на них. Ми можемо говорити про відвоювання територій збройними силами, що обороняються, а можемо говорити і про захоплені ворогом землі. Ось тут розпочинається історія виживання населення, що опинилось на захоплених ворогом територіях. Багато з «місцевих» під окупацією задля виживання починають співпрацю з ворогом. Звісно, є й такі, що йдуть на співпрацю добровільно, з метою досягнення своїх певних приватних цілей. Процес, що описує такі дії, має свій окремий термін.
Загальновідомо, що термін "колабораціонізм" означає співпрацю громадянина держави з її ворогами на шкоду державі, громадянином якої він є. Походження терміну "колабораціонізм" французьке, його вперше використано генералом Анрі Петеном, який закликав французів до співпраці з нацистською Німеччиною. Термін швидко увійшов до інших мов та активно використовувався радянською пропагандою із виразно негативним забарвленням. Терміном «український колабораціонізм» користувалася під час Другої світової війни радянська влада, коли йшлося про співпрацю українців із нацистами та їх окупаційною владою. Характеризуючи це явище у середовищі українства враховується кілька факторів, які роблять його відмінним від західноєвропейського та змінює його трактовку від прийнятого радянською історіографією. Дослідження поняття колабораціонізму в роки нацистської окупації та особливості окупаційного режиму в Україні є досить важливим задля розуміння сучасних тенденцій та умов проживання українців на тимчасово окупованих територіях. Важливо визначити види колаборації, як особливої співпраці населення з військовою окупаційною адміністрацією, а також розкрити фактори, що сприяли даній формі колаборації. Сам факт колабораціонізму як нової форми співпраці мешканців у воєнні часи з німецькими окупантами, ставлення людей до співпраці з ворогом, фактичне гноблення народу, його підкорення є важливим для нас.
Цікавим для нас є розгляд даного питання на прикладі порівняно невеликого регіону, оскільки, лише впритул стикнувшись з певною проблемою, ми можемо зрозуміти вчинки людей та реакцію на них офіційних органів влади, визначити особливості цього періоду, які притаманні даній території.
Водночас, перш за все потрібно вияснити, що собою являє колабораціонізм. Колабораціонізм – це складне, неоднозначне соціально-психологічне та етичне явище, що виникає в результаті співпраці з ворогом в умовах окупаційного режиму. Колабораціонізм проявлявся в широкому діапазоні: від побутового рівня до адміністративних, військових, економічних, культурних, індивідуально-політичних форм. Широкий спектр колабораціонізму являє військове, економічне, політичне та адміністративне налагодження співпраці з ворогом. Економічна, військова та культурна співпраця мешканців на користь окупантів, її причини, участь національних формувань у каральних операціях проти партизанів, населення, знищення військовополонених і цивільних теж є складовими таких непростих співвідносин переможців і переможених. Диверсії та шантаж на радянській чи європейській, азіатській території, якщо ми беремо до уваги війни середини ХХ століття.
Надамо читачам декілька важливих термінів, що дадуть можливість краще зрозуміти що ж у науковому та практичному житті являє собою колаборація.
Колабораціонізм в Україні є результатом або формою переживання періоду жорстокого гітлерівського окупаційного режиму. Його формами були:
Політичний колабораціонізм - це різновид колабораціонізму, співпраця з ворогом на ідейних засадах.
Адміністративний колабораціонізм - це форма співпраці з ворогом лояльних осіб із місцевого населення в органах місцевого управління різного рівня, діяльність яких керована й контрольована окупантами.
Військовий колабораціонізм - одна з форм колабораціонізму, добровільна або вимушена служба у військових формуваннях гітлерівців та їхніх сателітів.
Економічний колабораціонізм - це різновид колабораціонізму, співпраця в будь-яких галузях економіки на користь ворога.
Побутовий колабораціонізм - одна з форм колабораціонізму, встановлення доброзичливих стосунків між окупантами й місцевим населенням, котрі не наповнені злочинним змістом (наприклад, попередження окупантів про заміновані будинки, шляхи, послуги в якості провідників, добровільне пропонування продуктів харчування, запрошування на родинні свята тощо).
Культурний колабораціонізм - це співпраця з окупантами в духовній сфері, яка сприяла поширенню серед населення вірнопідданських почуттів, пропагувала зверхність арійської раси, задовольняла інтереси окупаційної влади і сприяла високому психологічному настрою окупантів
Сьогодні дослідниками, які займалися вивченням особливостей окупаційних режимів в Україні, завдяки комплексному використанні методів історичного дослідження дозволило дати такі визначення досі неузгодженим в історичній науці термінам. Так, колабораціонізм - це добровільна чи вимушена співпраця з ворогом у будь-яких сферах: військовій, економічній, побутовій, культурній, що носила ознаки злочину (наприклад, служба в адміністративних, репресивних інституціях ворога, постачання окупантам інформації, що становить військову або державну таємницю; безпосередня участь у каральних експедиціях і акціях проти партизанів і патріотів; переслідування й видача військовослужбовців, партизан, активістів та членів їх родин; участь у насильствах або вбивствах, пограбуваннях, знищенні майна громадян, кооперативних та громадських організацій, держави тощо). Співпраця з окупантами - це добровільне чи вимушене сприяння ворогові (його військовій або цивільній адміністрації) у здійсненні військових, політичних, економічних, культурних заходів, спрямованих на укріплення окупаційного режиму (наприклад, в організації чи проведенні робіт на відбудові промислових і комунальних підприємств, транспорті, збиранні продовольства, речей та фуражу для потреб армії ворога, сприянні окупаційній владі у здійсненні розправ і насилля над цивільними та військовополоненими тощо). Але, трудову діяльність робітників, селян, службовців адміністративних та інших установ, лікарів, учителів, агрономів та інших фахівців, чиї дії під час окупації території України були спрямовані на виживання, за відсутністю в ній ознак злочинів, слід вважати такою, що не підлягає переслідуванню.
Колабораціонізм як явище відтворює соціально-психологічну та етичну реальність у суспільстві під час кризи, спонукає та регулює поведінку як окремих індивідів, так і населення, яке вже знаходилося в стані комфортності, та сприяє організації різних форм співпраці та стосунків з окупантами. Це явище виникає та провокується, активізується та заохочується, поширюється внаслідок дії навмисно створюваних окупантами таких універсальних механізмів соціально-психологічних явищ, як наслідування, навіювання, переконання, психологічного зараження, залякування тощо. Ефективність дії універсальних механізмів соціально-психологічних явищ, що викликають та провокують до виникнення колаборації, залежить також від особливостей психічного складу населення, нації (ментальності, національного характеру, типових рис тощо), що перебуває або під яким-небудь окупаційним режимом або переживає революцію, громадянську війну тощо.
Колабораціонізм базується на складному інтегральному психологічному утворенні мотиваційній сфері, основу якої становлять потреби як рушійна сила розвитку особистості. Відсутність можливостей для задоволення потреб, інтересів, цінностей, поступово призводить до кризи, регресу, занепаду особистості, зокрема і суспільства в цілому. Коливання суспільства по вісі «стабільність-нестабільність» разом з індивідуальними особливостями особистостей спричиняють утворення різноманітних напрямків соціальної поведінки індивідів.
У кризові періоди розвитку суспільства і психосоціальних криз людини, як відомо, змінюється й система цінностей особистості. На цьому етапі завжди відбувається гостра боротьба між позитивною та негативною ідентичностями, що, за певних умов, може спричинити аномальну лінію розвитку особистості, а також призвести навіть до злочинної співпраці з ворогом. Зміна зовнішнього середовища, загальна криза суспільства в умовах протистояння політичних сил, війни, окупаційний режим викликають таку реакцію індивіда, яка безпосередньо залежить від моральної свідомості людини та реакції особистості на покарання чи заохочення, суперечностей в житті особистості, які виступають теж рушійною силою розвитку людини в кризовий час. На появу колабораціонізму впливають асоціальні прояви особистості, її десоціалізація, коли за рахунок становища відчуження людини — «негативної свободи» — провокуються такі антисоціальні явища, як конформізм, комфортність, а також крайні прояви десоціалізації — садизм й агресивність.
Згідно загальонаціонального права діяльність колабораціоністів визнавалась як зрада інтересам своєї держави. Залежно від ступеню шкоди, що була завдана державі їхніми діями, передбачалася кримінальна відповідальність — довгострокове ув'язнення або смертна кара. На відміну від загального трактування поняття колабораціонізму, комуністичні режими Східної Європи розглядали також у якості військових чи кримінальних злочинців людей, що:
1. Пасивно виконували свої громадські обов'язки без скоєння злочинів, хоча громадянський лад повинен забезпечити агресор згідно з міжнародною Гаазькою конвенцією 1907 року).
2. Були до цього примушені, при тому, що цепорушення своїх обов'язків агресоро, а не окупованим населенням.
3. Були військовополоненими, що також не є злочином; офіційний статус та захист військовополоненим надано Женевською конвенцією 1929 року.
4. Вели національно-визвольну боротьбу проти колоніального режиму чи боролись як партизани проти окупантів, що не є злочином; за Женевської конвенції 1949 року, вони були визнані комбатантами та на них поширені права військовополонених.
5. Були громадянами інших держав.
6. Перейшли на бік ворога в штучно створених цією державою умовах, які становлять загрозу для життя людини чи навіть існування національної, етнічної чи релігійної групи, як от депортація, репресії, голодомори, геноцид.
Питання колабораціонізму на превеликий жаль досить актуальне і в наш час. Починаючи з 2014 року в час російської агресії на терени України саме новітні колаборанти забезпечували «успіхи» як терористів так і російських військ на Україні. Тож протягом 2014 – початку 2022 року маємо безліч прикладів співпраці з ворогом. Але про це ми будемо говорити детальніше у наступних статтях. Наразі з початком повномасштабного вторгнення росіян на територію України фіксуються нові випадки переходу на службу ворогу. Особливо це стосується колишніх посадовців, мерів міст, голів сільських громад та інших осіб. Найбільш масовим став перехід на строну ворога представників колишньої політичної сили «Партії Регіонів» та їх послідовників, як комуністів, усіляких соціалістів, представників «Опозиційної платформи «За життя» та інших.
Загальновідомими є сучасні факти колаборації у Херсоні та області. Проросійські колаборанти в Херсоні зібралися на перший публічний мітинг на початку березня 2022 року. Він пройшов з прапорами СРСР та зібрав кілька десятків людей. Напередодні стало відомо, що для участі в ньому везуть автобус із тридцятьма найнятими молодиками. Про мітинг розповів херсонський журналіст Іван Антипенко: «У той самий час, коли на площі Свободи тисячі людей вийшли на підтримку України, у парку Слави зібралося кілька десятків маргіналів, які підтримують русню. Про кожного з них ми знали. Тепер вони проявилися очевидно для всіх». Антипенко описав ключових колаборантів, які брали участь у мітингу: «Володимир Сальдо – колишній мер Херсона, колишній нардеп - «регіонал», який голосував за диктаторські закони, завжди підтримував проросійську ідеологію; Сергій Черевко– ідейний «ватник», тривалий час працював у гуманітарній сфері на керівних посадах у міськраді разом із Сальдо і після нього; Кирило Стремоусов – багаторічний явний агент росіян в Херсоні, так званий блогер; Ігор Семенчев – колишній голова селища Антонівка; Тетяна Кузьміч – колишня викладачка Херсонської академії неперервної освіти, яка нещодавно притягалася СБУ за держзраду і співпрацю з ФСБ; Геннадій Шелестенко – блогер, редактор «Херсонського вісника new» та інші не найбільш помітні особи.
В окупованому Росією місті Мелітополь Запорізької області, де загарбники викрадали міського голову Івана Федорова, працює колабораційна «в.о. мера» - це депутатка міськради Галина Данильченко, яка представляла фракцію «Опозиційний блок». Як інформують місцеві ЗМІ, 12 березня її представили як «виконувача обов’язків міського голови». Данильченко звернулася до мелітопольців та мешканців району «якомога швидше почати жити по-новому». За її словами, місцева влада для цього має підлаштуватися «під нову дійсність».
Колаборантка запросила депутатів до співпраці з окупантами, анонсувавши створення так званого «комітету народних обранців». На іншому відео Галина Данильченко подякувала главі Чечні Рамзану Кадирову за надіслану «гуманітарну допомогу». Вона відома як керівник ТОВ «Мелітопольський завод підшипників ковзання». У часи VIII скликання Верховної Ради Данильченко працювала помічником проросійського народного депутата Євгена Балицького («Опоблок», екс-Партії регіонів). 2015 року Данильченко обрали депутатом міськради Мелітополя від «Опоблоку», також Данильченко отримала пост секретаря міськради.У 2020 році вона знову стала депутатом міськради від тієї ж партії.
Варто відзначити, що ми не хочемо зрозуміти, що історія нам створює глибокі рови в суспільній свідомості і їх ніяк не засипати. Питання у тому, чи насправді ми хочемо засипати ті рови, чи прагнемо присвоїти собі монопольне право їх контролювати? Бо це розділена історична пам’ять українського суспільства. А якщо історична політика держави не спрямована на примирення пам’ятей, то вона є не менш шкідливою і небезпечною, ніж ворожа пропаганда. Це стосується і пропаганди, і контрпропаганди. Ніколи не варто обманюватися, що пропаганда може дати сталий ефект, бо це спотворена на догоду моменту правда. Контрпропаганда ж ставить тих, хто її проводить, у наперед програшну позицію, бо передбачає протидію.