Стаття 19 Женевської конвенції

Музей – це не просто місце, де зберігаються стародавні речі. Йому, немов живому організму, потрібний догляд та контакти з оточуючим світом. Якщо цей організм підтримувати та розвивати, то він може розповісти про минуле, навчити пишатися власною історією та зберегти її для нащадків. В умовах нинішньої війни, музеї не лише намагаються зберегти унікальні скарби культури та історії, але й вести просвітницьку роботу.

З початком повномасштабної війни росії проти України нашу Батьківщину полишило орієнтовно 5 млн осіб. Частина вже повернулася додому, а інші намагаються адаптуватися до життя в нових умовах. На час написання статті (кінець липня 2022 року) в Ірландію прибуло вже більше 40 тисяч громадян України.

Питання Криму у відносинах Російської Федерації та України стояло на вищому щаблі фактично від дня розпаду СРСР. Після 1991 року Росія значний час перебувала в такому стані, коли не могла провадити серйозної зовнішньої політики, спрямованої на розширення власних кордонів, оскільки у політиці внутрішній панувала відверта анархія, пов’язана із боротьбою за владу між різними угрупованнями. В цей буремний для себе час правонаступниця СРСР намагалася діяти опосередковано, створюючи на частині територій країн колишнього пострадянського простору проросійські уряди та вводячи туди свої війська. Першою жертвою подібної політики стала Молдова.

Роздуми до Дня авіації про те, чому льотчики – це круто, і як легенди допоможуть нам в боротьбі

Ми переживаємо часи, про які наші нащадки читатимуть в історичних книгах. Ми справді опинилися у вирі історії. Тут важко, часто страшно і дуже складно зорієнтуватися у швидкозмінних обставинах. І багато подій неможливо зрозуміти, не занурившись у минуле. Нині ми переживаємо чергову з 1991 року точку біфуркації – подію, що змінює звичні і відносно врівноважені суспільні відносини на відносини кризові[1]. Точки біфуркації, які пережили і переживають українці зараз, є важливими для утвердження української держави і нації. Щоразу ми опиняємося перед вибором: обʼєднатися заради збереження суверенітету, незалежності й будівництва демократії чи дозволити проросійськи налаштованій владній верхівці та або московитам знищити Україну.

23 серпня ми святкуємо День Державного Прапора України. Стяг, як один із державних символів, покликаний представляти державу і її народ, а також цінності, носіями яких вони є. Протягом довгого часу синьо-жовтий прапор був для українців символом боротьби за свої права і незалежність.

Бесіду записала Катерина Шіцина. Публікується двома мовами.

Бесіду записала Марія Гук.

З 24 лютого 2022 року волонтерський рух в Україні не просто значно активізувався, а продемонстрував вражаючі можливості. За інших обставин можна було б справедливо сказати, що українці «задали тренди» в суспільно спрямованій діяльності. Окрім створення великих і медійних благодійних організацій, таких як «Повернись живим» [1] та Фонд Сергія Притули [2], що зосередили на собі основний потік донації українським військовим, волонтерам та постраждалим в наслідок російської агресії,почали створюватися інші волонтерські платформи та організації, що координували роботу гуманітарних штабів. [3] За підрахунками Forbs, 20 найбільших державних, недержавних та громадських організацій з початку повномасштабного вторгнення зібрали на підтримку...