Що зараз на часі для кожного українця? - Євген Сафар'янс

Декому з читачів назва статті й підняті в ній питання можуть видатися банальними, але постійне спілкування онлайн та офлайн із рідними, знайомими, а особливо, з незнайомцями, наштовхує на думку, що шукає винних у цій війні чи не кожен українець. Проте, на жаль, переважна більшість почала виплескувати весь негатив на тих, хто поруч.

Причина цієї тенденції - емоційне та фізичне виснаження українського суспільства в умовах повномасштабної війни. Представники влади та опозиції також активно долучаються до цього загальноукраїнського тренду, прикладом чого є численні взаємні звинувачення та масштабні інформаційні закиди. Але ж мірятися поглядом - не на часі. Бо нині, як ніколи, важливе єднання.

І тут треба навчитися опиратися ворожим наративам та інформаційно-психологічним операціям(ІПСО); усвідомлювати, що тимчасова омана й помилки влади, військового командування та наших союзників у форс-мажорних обставинах - неминучі. Проте, варто пам’ятати, хто насправді винний у війні. І ви точно знаєте відповідь - росія.

Звісно, що в кожного з росіян свій обсяг відповідальності: ми не в праві звинувачувати неповнолітніх і тих, хто ще в 2014 році засудили агресію та виїхали за межі рф. Переважна більшість тих, хто лишився будувати життя за порєбріком, нині їхньою ж владою позбавлені доступу до благ цивілізації, а їхні заощадження - «помножені на 0». Рашисти (послідовники російської шовіністичної ідеології, яка поєднує у собі нацизм, фашизм, більшовизм та православний фундаменталізм), окрім фінансових витрат, на додачу в найближчому майбутньому матимуть й емоційне розчарування, що викликатиме у них затяжну депресію. Проте, путін і його оточення, силовики (поліцейські, росгвардійці), військові, пропагандисти та медіа-кілери мають понести відповідальність перед Міжнародним кримінальним судом, більш відомим українцям під назвою Гаазький трибунал.

Певно, що й Білорусь - окупована територія нашим ворогом, а Олександр Лукашенко, його найближче оточення, окремі білоруські військові - колаборанти, а тому також повинні нести відповідальність за участь у цій війні перед Міжнародним кримінальним судом.

А що ж варто робити нам, українцям, у цій ситуації?

Вибрати той рід діяльності, в якому, ми можемо принести найбільше користі суспільству, працюючи з перервами на їжу, сон і відпочинок.

Якщо маєте бойовий досвід, гарну фізичну підготовку, міцне здоров’я - тоді можете йти до війська і захищати Україну на фронті.

Якщо ж не служили, але є бажання вступити до лав ЗСУ або територіальної оборони, то чому б і ні? Україні необхідні бійці для охорони стратегічних об’єктів у тилу та прифронтових зонах. Ще, напевно, найбільш відповідальна місія у війську - це бути медиком, людиною, яка рятує чужі життя. І це теж, за бажання та вмінь, можливо.

На вагу золота й ті, хто щоденно допомагають військовим. Це волонтери, і вони серед нас. Хтось знаходить необхідні ліки та плитоноски, хтось безкоштовно відшиває бронежилети і берці, хтось закуповує дрони, а ще хтось сідає за кермо й везе все необхідне на фронт.

Проте, усі ми можемо допомагати грішми, речами чи фізичною працею, у вільний від основної діяльності час.

Інтернет та сучасні технології дозволяють нам вести з ворогом боротьбу на черговому фронті - інформаційному. Тут знайдеться робота як для досвідчених хакерів, так і для звичайних юзерів. Комунікаційний напрямок забезпечують не лише інфлюенсери, а й кожен громадянин, який своїм дописом чи коментарем намагається донести важливу інформацію до цільової аудиторії.

Проте, для забезпечення стратегічної переваги у цій війні важливо, аби кожен громадянин мав можливості виконувати свої повсякденні обов’язки (доглядав за дітьми та батьками похилого віку, платив податки), а також продовжував працювати, як і в мирний час. Цілком закономірно у форс-мажорних обставинах, що частина людей із прифронтової зони чи окупованих територій, змушені виїжджати і рятувати себе та свої родини (інколи, навіть, за межі України), для того, щоб забезпечити належні умови існування.

У ситуації, коли у вас недостатньо сил і ресурсів, щоб хоча б мінімально допомагати оточуючим або бути корисним Україні, необхідно усвідомлювати одну важливу істину - головне не зашкодити.

Звісно, що це за умови, якщо ви любите Україну і хочете зберегти її. А заразом і своє психічне та фізичне здоров’я, силу волі, наснагу й бажання вижити в нещадних умовах рашистської навали. Бо ж маємо для чого і для кого. Бо ж мусимо вистояти, як раніше це вдавалося нашим предкам. Усвідомлюємо й надмету – а це відбудова та розвиток демократичної, правової, економічно розвиненої та інвестиційно привабливої України, яка неодмінно стане такою після нашої спільної Перемоги.