Смертельний порятунок або завуальований геноцид - Ірина Столярчук

Злочин скерований наміром знищити

Після Другої світової війни людство отримало чимало болючих уроків. Одним із наслідків стало те, що поняття геноциду було закріплене нормами міжнародного права. Тому в Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, розуміються дії, що скеровані наміром повністю або частково знищити будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу людей. Такими діями є убивство, заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу; навмисне створення таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове фізичне знищення; заходи, спрямовані на запобігання дітонародження; насильницька передача дітей із однієї людської групи до іншої.

Отже, з юридичного погляду та мови Конвенції, злочин геноциду українців росією або путіним та його прибічниками (або разом), має місце, якщо метою (мотивом) «спеціальної військової операції» є саме повне або часткове знищення українців, як певної людської групи (суб'єктивна сторона злочину).

Наразі ж ми бачимо, що такі мотиви озвучуються окремими російськими пропагандистами, які наполягають на необхідності негайного «вирішення українського питання» в процесі «спецоперації» не нехтуючи, навіть, можливістю застосування для цього ядерної зброї.

Проте, для легалізації свого злочинного наміру росія спершу спробувала використати псевдолегальне прикриття, звинувативши Україну в геноциді російськомовного населення на територіях Луганської та Донецької областей.

Відтак, свої дії, а це - десятки тисяч убивств мирного населення, ґвалтування українських жінок та дітей, встановлення тотальної блокади міст та сіл, грабунок фермерів, викрадення техніки та зерна, бомбардування шкіл, лікарень, житлових будинків та сільськогосподарських угідь - країна-агресор вважає не геноцидом українського народу та не окупацією території суверенної держави, а порятунком, «спеціальною операцією» із певною миротворчою місією.

Ну, що ж, Гітлер також мав свої викривлені уявлення про «кращий світ» і вищість однієї раси та одного народу над іншими. Відкрито заявляв, що одним із гасел його політичної програми є повне знищення євреїв. І хоча путін у відношенні до українців говорить про свій намір відверто, що ускладнює доведення в суді мотивів його дій в Україні, мета знищення українського народу чітко простежується у його промовах.

Чого лише варті його заяви напередодні повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Нагадаємо, що на думку путіна: «Україну створив Ленін у 1917 році. А сама Україна є колонією з маріонетковим режимом». Весь світ засудив таке маніпулювання та перекручування історичної правди, але у цих двох тезах яскраво прослідковується вся зверхність і ненависть путіна до українців. Окрім того, ці тези є огидним, але логічним породженням ідеології «рашизму», яка характеризується манією величі та світового панування.

Кожна вигадана ідеологія повинна мати свою вигадану історію, не виключенням став і «рашизм». Тож добре, що путін зупинився на цих двох основних тезах, і не продовжив переповідати свою версію Всесвітньї історії за «новою хронологією», бо українці мали би всі шанси померти 23 лютого 2022 року, щоправда від сміху. (Подібне вже траплялося: за версією «нової хронології» Катерина ІІ підписала декларацію про незалежність США, внаслідок боротьби з Пугачовим).

Отже, саме відсутність у промовах і політичній програмі путіна чіткого формулювання: «ми маємо фізично знищити український народ» (після провалу Гітлера мало хто наважиться відкрито заявляти подібні речі), і зумовлює наразі складнощі для України в доведененні геноциду українського народу путіним та його прибічниками, в т.ч. військовими та пропагандистами у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі.

Таким чином очевидний, на перший погляд, геноцид стає таким, що підлягає доведенню з ретельним фіксуванням та вивченням численних окремих злочинів, вчинених російською армією у Бучі, Ірпені, Маріуполі, Бородянці, та решті населених пунктів України, в яких побувала нога російського солдата.

Адже з юридичної точки зору, в питанні доведеності геноциду важливий не сам факт вчинення злочину (вбивства, тортури, зґвалтування, викрадення і т.д.), а мотив вчинення такого злочину. Тобто, аби довести в Міжнародному кримінальному суді, що був геноцид, треба довести, що вбивали саме з метою знищити українців повністю або частково, як окрему національну групу.

Нині парламентарі Литви, Канади, Латвії, Естонії, Польщі, Чехії - визнали геноцид українського народу росією, і хоча ці рішення мають політичний характер, і прямо не впливають на юридичні складові доведення факту масового вбивства народу, важливим є те, що у світі говорять про це відкрито. Тому важливо, щоб якомога більше людей і держав висвітлювали дії росії проти українців, як геноцид, що є наслідком цілеспрямованої політики «рашизму» росії та її керівництва.

Геноцид під прикриттям

Звинувачуючи Україну у видуманому геноциді російськомовного населення на сході країни, росія вирішила поставити себе вище Міжнародного суду ООН та норм міжнародного права, (що і логічно з т.з. ідеології «рашизму», величний народ і її лідер діє рішуче), і самостійно прийняла рішення, що таке братовбивство мало місце, та почала проведення «спеціальної військової операції».

Проте, ще 16 березня 2022 року Міжнародний Суд ООН зафіксував незаконні військові дії росії на території України, а також зазначив, що суд не знайшов жодних доказів на користь тверджень росії про вчинення Україною злочину геноциду на своїй території. Суд зобов’язав росію негайно припинити вторгнення в Україну. Як відомо, представники москви на засідання не з’явилися. Тобто, в реальності росія чинить фактичний геноцид, який ще треба довести в суді, щоб зупинити геноцид, надуманість якого вже встановлена судом.

Оголошуючи проведення «спецоперації» путін послався на статтю 51 Статуту ООН. Такого цинічного та масштабного маніпулювання та викривлення норм міжнародного права історія ще не бачила. Проте, це не перші прецеденти прикриття росії своїх «миротворчих операцій» нормами міжнародного права. Принагідно зауважу, що подібні операції росія проводила у 1992-1994 роках.

Дві з них - за договором між росією і сторонами, що конфліктували у Південній Осетії та Придністров’ї; дві - за рішенням Ради глави держав СНД - в Абхазії і Таджикистані. Ці операції також здійснювались без мандату ООН. Таким чином, росію можна назвати «відомим миротворцем в регіоні». Проте, наразі очевидно, що вся ця «миротворча діяльність» - ні що інше, як прояв політики «рашизму».

Ще у 1990-ті роки президент Чеченської Республіки Ічкерія Джохар Дудаєв висловлював думку про те, що росіяни будують свій світ на особливій та вкрай небезпечній ідеології. Він використовував для цього схожий термін - «русизм», і пояснював його - як «особливу форму людиноненависницької ідеології, заснованої на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності та аморальності».

Серед особливостей «русизму» Дудаєв виділяв такі: надлюдська жорстокість; тактика «випаленої землі; знищення, як головний принцип дії; манія світового панування; рабська психологія; паразитування на хибній історії, на окупованих територіях та пригноблених народах; постійний політичний, правовий та ідеологічний тероризм.

Юридичні кроки України

Відповідно до статті 8 Конвенції, кожен її учасник може звернутися до відповідного органу ООН з вимогою здійснити, згідно з положеннями Статуту ООН, усі необхідні дії з метою попередження і запобігання актів геноциду. 14 квітня 2022 року ВРУ таке рішення прийняла, проголосивши дії російських військ на українській території геноцидом.

Також цим рішенням ВРУ звернулась до ООН, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав щодо визнання вчинення росією геноциду українського народу, а також злочинів проти людяності та воєнних злочинів на території України.

Проте, за словами юриста Антона Кориневича, який супроводжує справи України в міжнародних судах, в інтерв’ю «Європейській правді», поки що питання визнання вчинення росією геноциду українського народу у позові України до Міжнародного суду ООН, поданому ще в лютому 2022 року, не ставилось.

Окрім того, юрист наголошує, що жодного разу в історії міжнародного правосуддя держава не була визнана відповідальною за скоєння злочину геноциду. Тому притягнення путіна та його прибічників до індивідуальної кримінальної відповідальності за вчинення злочину геноциду у Міжнародному кримінальну суді видається більш перспективним напрямком, над яким і працює Україна.

Спроби залякати посилюють ненависть народу

Окрім того, Міжнародний кримінальний суд розглядає заяви України щодо вчинення представниками росії на території України геноциду, воєнних злочинів, злочинів проти людяності, злочину агресії, починаючи з 2014 року, зокрема, перша заява стосувалася подій в період із 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року, а друга - продовження скоюваних злочинів у період із 20 лютого 2014 року.

Також Україна працює над створенням нового спеціального трибуналу, який має вирішити питання відповідальності політичного і військового керівництва росії за вчинення злочину агресії проти України. Цей трибунал має працювати паралельно із Міжнародним кримінальним судом, який продовжить розгляд справи щодо геноциду українського народу.

Проте, на жаль, це мало абсолютно протилежні наслідки і фактично весь народ України, який виступає проти окупантів, став підозрілим для них і почав підлягати винищенню, як «нациський». В цей момент і відбулись основні злочини геноциду, наслідком якого стали Буча, Ірпінь, Бородянка, Маріуполь та інші міста, містечка і села України. Саме в цей момент геноцид українського народу перейшов із запланованого до втіленого, на практиці. Мотив «знищити» - підсилений ненавистю, щедро засієною та вирощеною «рашиською» пропагандою, знайшов свій вихід у конкретних діях: вбивствах, катуваннях, зґвалтуваннях, викраденнях та блокадах цілих міст, містечок та сіл з українцями.

Про захмарний рівень ненависті російських солдат до українців свідчать геноцидальні зґвалтування, зафіксовані в Бучі, про які повідомила омбудсман Людмила Денісова. Свої дії російські солдати пояснювали тим, що мають на меті викликати у жінок відразу до статевих стосунків тією мірою, щоби потім вони не хотіли мати українських дітей. Такий рівень ненависті у свідомості росіян культивувався не один рік тамтешньою пропагандою, очільники та учасники якої також повинні постати перед судом, щоб понести свою частину відповідальності за геноцид українського народу.

Отже, коли російські солдати усвідомили, що в більшості українці проти агресивного нав’язування свого бачення історії та політичного устрою України,

що у визволення від «нацизму» тут ніхто не вірить і не чекає, що вторгнення російських військ на суверенну територію України є нічим іншим, як окупацією однієї держави - іншою, і викристалізувалась мета війни росії проти України: «для захоплення території та встановлення своїх правил - необхідно знищити український народ».

І йдеться не про «культурний геноцид», який Конвенція ніяк не згадує, а саме фізичний геноцид через убивства, катування, зґвалтування, влаштування принизливих фільтраційних таборів та примусове вивезення українських дітей на територію росії. Практично все, що коїть росія на території України наразі підпадає під дію Конвенції 1948 року та може кваліфікуватись юристами та судом, як геноцид. І хоча для доведення та юридичного встановлення, а також застосування до кремля відповідальності за вчинений злочин геноциду, ще потрібно зробити ряд юридичних кроків, наразі, в політичному аспекті дії москви на території України вже назвали викоріненням нації: США, Литва, Канада, Латвія, Естонія, Польща і Чехія.

Окрім того, ми повністю підтримуємо ініціативу Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики, який 12 травня звернувся із закликом до журналістів та медіаорганізації до повноцінного і частого вживання слова «рашизм» та похідних від нього.

Наразі ми можемо спостерігати, як термін «рашизм» широко застосовується народом України для опису всього російського: солдата, пропаганди, культури, що базується або підтримує ідею величі російського нараду та виправдовує жорстокість, війну та геноцид українського народу. Наразі ми можемо спостерігати, як «геноцид українців» та «рашизм» стають у свідомості українців та світу словами-побратимами, як «геноцид євреїв» та «німецький нацизм».