Чому український націоналізм - це те, що потрібно Україні та світу?

Ми переживаємо часи, про які наші нащадки читатимуть в історичних книгах.
Ми справді опинилися у вирі історії.

Тут важко, часто страшно і дуже складно зорієнтуватися у швидкозмінних обставинах. І багато подій неможливо зрозуміти, не занурившись у минуле.
Я історик, тому спробую пояснити причини та перебіг цієї війни, які криються у попередніх роках та століттях.

Чому український націоналізм - це те, що потрібно Україні та світу?

Це словосполучення досі лякає людей, не здатних подолати совєтські міфи та стереотипи. Але до нього насторожено ставляться і люди прозахідних ліберальних поглядів, хибно асоціюючи його з нацизмом чи шовінізмом.

Нинішня війна з Росією не тільки і не стільки за території, як за ідеї, світогляд, який пануватиме на цих територіях. В основі російської агресії ідеологія рашизму - химерне поєднання фашизму, комунізму та російського імперіалізму. Саме відновлення російської імперії - чи то у формі СРСР, чи ще добільшовицької Російської імперії - стратегічна ціль Кремля. Втіленню цієї мети протистоять нині українці, спираючись на власну відвагу та завзятість і військову допомогу Заходу.
Але в ідейній війні важливо, щоб російській ідеології протистояла не менш сильна українська ідея, яка мобілізуватиме українців на боротьбу, залучатиме підтримку союзників, визначатиме наше бачення світу після перемоги. Такою ідеєю є український націоналізм, який віддавна є способом збереження української ідентичності.

Це словосполучення досі лякає людей, не здатних подолати совєтські міфи та стереотипи. Але до нього насторожено ставляться і люди прозахідних ліберальних поглядів, хибно асоціюючи його з нацизмом чи шовінізмом.

Тому почнемо з визначення - що таке український націоналізм?

Якщо коротко - це світогляд, який передбачає існування української держави, що зберігає унікальну українську культуру, в міжнародній системі інших національних держав, кожна з яких має власну культурну унікальність.
Його суть найкраще виражена у гаслі ОУН, яке вперше прозвучало ще у 1940 році: «Свобода народам! Свобода людині!».

У цьому меседжі ідеться не лише про світовий лад націй-держав. Тут звучить ще один важливий момент - поєднання боротьби за національну свободу із відстоюваннями персональної свободи людини. Саме цей заклик у 1991-му забезпечив перемогу українського націоналізму, вписавши його в загальноєвропейський «Вітер змін».

Особливість українського націоналізму - демократичний характер. Він найкраще відповідає одній з базових ментальних рис українців - свободолюбності.
Звісно, український націоналізм протягом своєї історії зазнавав змін, поєднувався з елементами інших ідеологій - ліберальними, соціалістичними, авторитарними, була навіть спроба комбінації з комунізмом.

Але головне, що він зберіг українську ідентичність протягом бурхливого ХХ століття. Зокрема від спроб знищити українців найпотужнішими імперськими проєктами цього часу - совєтським та нацистським. Врешті саме український націоналізм разом з націоналізмами інших поневолених совєтами народів привів СРСР до краху.

Український націоналізм не втратив актуальності і після 1991 року. Хоча, здавалося б, головна його мета, сформульована в іншому відомому гаслі ОУН «Здобудеш українську державу, або загинеш за неї», уже досягнута.
Цього, на жаль, не розуміли тодішні керівники держави, в якій зберігалася совєтська нехіть до цього світогляду. Хоча саме націоналізм міг би посприяти подоланню важливих проблем періоду становлення України. Навіть таких, як корупція.

Американський дослідник Френсіс Фукуяма писав:

«Якість державного управління, тобто ефективність державних послуг і низький рівень корупції, залежить від того, чи ставлять чиновники громадське благо вище особистого... Якщо люди не будуть гордитися своєю країною, вони не будуть працювати на її благо. Сильне почуття національної ідентичності в Японії, Південній Кореї і Китаї породило еліти, які були зосереджені на економічному розвитку своїх країн, а не особистому збагаченні».

З цими тезами згодна інша американська експертка Енн Еплбаум:

«Тільки люди, які відчувають якусь відданість своїм суспільствам, люди, які шанують свою національну мову, літературу, історію, люди, які співають національні пісні і з покоління в покоління переказують національні легенди, будуть працювати на благо суспільства».

Актуальність українського націоналізму стала ще очевиднішою після початку війни з Росією.

Історія свідчить про незламних борців, які воювали у безнадійних умовах, і надихає нинішніх героїв на подвиги, якими захоплюється світ. Тому націоналістичні символи та пісні стали такими популярними нині серед українських військових та цивільного населення.

Але важливість не обмежується тим, що історія - джерело натхнення.

Він перетворює цю різницю в інструмент мобілізації до боротьби проти російських зазіхань. Збереження цієї різниці, нашої унікальності, стає головною метою боротьби.

Сильна національна ідентичність, яка базується на усвідомлені «ми не такі, як росіяни», стала основою для єднання українців у розбудові армії у 2014-му, і ще більше - в боротьбі проти повномасштабної агресії. Ми бачимо, як рівень спротиву залежить від рівня національної свідомості. Росіянам вдається тимчасово утримувати окупацію на тих теренах Сходу та Півдня, де до війни рівень національного самоусвідомлення був не настільки поширеним.

Ще до початку масштабної агресії Віталій Портніков писав:

«Ми з вами отримали в спадщину державу, яка проголошена незалежною в кордонах колишньої УРСР. Але для того, щоб ця колишня Українська СРСР насправді стала незалежною Україною, нам потрібно, щоб українська ідентичність розповсюдилася від Ужгорода до Харкова. Бо якщо нам не вдасться її розповсюдити від Ужгорода і до Харкова, то ці території залишаться поза цієї ідентичністю, а значить під впливом іншої ідентичності – російської. Вони рано чи пізно не будуть українськими і з політичної точки зору».

Тому нині маємо говорити про військове звільнення територій і цілеспрямовану державну політику зміцнення національної ідентичності на деокупованих теренах. Тим паче, що жорстока російська окупація для багатьох мешканців України стала моментом істини, який проявив їхнє національне самоусвідомлення. Вони не хочуть бути такими, як росіяни, не хочуть мати з ними нічого спільно.
армія і культура - це два однаково важливі оборонні вали від російської агресії.

Чому український націоналізм потрібен нині світові?

Як нагадування - саме спільні почуття гордості від приналежності до однієї національної спільноти можуть об’єднати громадян країни для її захисту. А це єднання може стати вирішальним чинником у протистоянні з силою, яка має значно більше інших ресурсів: технічних, фінансових, людських.
Саме націоналізм однієї нації може зламати глобальні імперські плани, які загрожують іншим націям.

Бо націоналізм засадничо є антиімперською ідеєю. Його бачення світу - це нації, оформлені в незалежні держави, які співпрацюють чи змагаються між собою. Тоді як імперіалізм - це світ домінування однієї нації над іншими, знищення різноманітності через накидання єдиної універсальної культури.

Саме націоналізм, який поступово утверджувався в суспільно-політичному житті спочатку як культурний, а відтак політичний рух, врешті поклав край існуванню імперій, які домінували у світовому порядку до ХХ століття.

Саме він має запустити зміни в Росії і побудову на її руїнах незалежних демократичних держав поки що поневолених Кремлем народів.

Тому, що «Свобода народам! Свобода людині!» - це про вільний світ і про вільних людей у вільних національних державах.

На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.
Слава Україні!