Символіка астіонімів у поетиці сучасних авторів - як наратив визвольної війни в Україні - Людмила Мозгова

Анексія Криму російською федерацією в 2014 році, створення на Сході України так званих ЛНР і ДНР поступово формували соціокультурний і політичний конфлікт, кульмінацією якого стало повномасштабне вторгнення до України московії, за підтримки республіки білорусь 24 лютого 2022 року. Водночас, попри чимало втрат, які зазнав український народ у цій війні, сучасний літературний процес позначився сплеском віршованої творчості багатьох, як відомих, так і невідомих митців. Збору здобутків українських поетів сприяла поява з ініціативи Мінкульту України проєкту «Поезія Вільних» [1], що став доступною та безкоштовною платформою для літераторів, які хотіли б опублікувати свої вірші.

Література ‒ унікальний вид мистецтва, важлива у висвітленні історичних подій в Україні, зумовлених війною. Вона відображає емоційне сприйняття цих подій. Щоб прив'язати поезію до історичного контексту варто звернутись до топоніміки, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання та вимову, а також природні та соціальні умови минулого, за яких дані назви виникли. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка знаходиться на стику трьох областей знань: географії, історії та лінгвістики [2]. Географічні назви об’єднують чимало об’єктів, а ми зупинимось детально у статті на астіонімах ‒ назвах міст [2].

Автори, вживаючи у поезіях назви міст, які стали символічними у визвольній війні України проти російської федерації, передають своїм читачам певний наратив розгортання історичних подій та їх оцінку, насамперед емоційно-особистісну.

Наратив – це логоцентричне розповідання із відповідною структурою та процесом самоздійснення, як способу буття розповідного тексту; об’єкт та акт повідомлення про справжні чи фіктивні події, здійснюваний одним (кількома) наратором, адресоване одному (кільком) нарататору [3]. У поезії наратором є ліричний герой, який, імовірно, уособлює пережите, відчуте, почуте та побачене, власне, автором.

Наприклад, у поезії Олександра Ірванця знаходимо такі астіоніми: «Київ», «Буча», «Гостомель» та «Ірпінь». Ці міста символізують звитяжну боротьбу з окупантом під час першої фази війни. Автор напередодні Прощеної неділі, осмислюючи власні переживання та спостереження за подіями, які свідчать про жорстокість російського війська, катування мирних жителів, пише:

Олександр Ірванець у поезії закликає до релігійного дискурсу: у Прощену неділю, за традицією християн, українці пробачають усім ворогам їх провини й самі просять у рідних і друзів пробачити їх. Водночас, з огляду на необхідність це зробити та злодіяння ворога, ліричний герой обирає шлях непрощення, про що заявляє всьому світу. Риторичний оклик: «Світе-світе, гарно ж ти нас кинув!», посилюється ствердною відповіддю: «Я ніколи не прощу Росію», та риторичним запитанням: «...Чом відводиш очі, Білорусь?». Поет прямо називає винуватців трагедії, яка спіткала мешканців названих вище міст, а це - росія та білорусь, а також ті країни, які не попередили цю війну. Водночас автор не називає на ймення головного ініціатора війни ‒ володимира путіна. Його ім’я має стертися у віках, він не заслуговує на те, щоб залишитись в історичній пам’яті українців і всього Світу. Влучно добирає Олександр Ірванець словосполучення, описуючи тирана, та називає його «вузькооким лисим упирем». За народними уявленнями, «упи́р (опи́р) - міфологічна або фольклорна істота, яка живиться людською (як варіант - тваринною) кров’ю. Часто є мерцем, котрий повстає з могили, щоб пити кров живих [5]». Поет проводить паралель між вигаданою істотою та реальним політиком, який живиться кров’ю багатьох невинних мирних людей, зокрема дітей. Епітет «вузькоокий» символізує не стільки зовнішні ознаки ворога, скільки, на нашу думку, його недалекоглядність політичних поглядів.

Емоційний стан, у якому перебувають українці з початку війни, вдало розкрила у вірші-діалозі Ольга Заїка:

Як бачимо, в поезії з’являється астіонім «Маріуполь» - місто, яке вже увійшло у Світову історію, як місто-герой, що попри цілодобове ракетне бомбардування, винищення артилерією, зберігає свою міць і дає опір окупантові. Полк «Азов» з початку війни утримує захисні позиції в місті, а його воїни є героями української армії. Такі міста, знищені вщент, зазвичай стають містами-привидами. Водночас героїчне протистояння наших воїнів, які ціною власного життя захищають там мирних мешканців, є символом нескореності всього українського народу, а отже, місто Маріуполь - фортеця оборони національного суверенітету України.

Авторка у коротких репліках діалогу розкриває мотив стурбованості про долю рідних і цілої країни, яку уособлює молитва до Маріуполя під час повітряної тривоги.

Символом об’єднання українських міст воєдино проти окупантів у поезії «Я живу Україною» Василя Головецького звучать 15 астіонімів:

Кожне місто має свою історію, водночас їх усіх об’єднує жага перемоги над ворогом, який увірвався у чужий дім і спаплюжив усе, що є цінним для українського народу. В останніх рядках поезії звучить бажаний кінець війни - підняття Українського Прапора - символу Перемоги.

Наратив осмислення російсько-українських стосунків звучить у поезії «Коли закінчиться війна» Оксани Юрченко:

Авторка міркує над причиною нелюдського сусіднього ставлення до нашого народу, аналізуючи лексему «брат». У поезії астіоніми «Маріуполь», «Херсон» і «Донецьк» - міста, які зазнали нищівного удару від «братнього» сусіда, й досить яскраво ілюструють розвінчання міфу про "братні" народи, адже той, хто близький по крові і по духу - ніколи не нанесе удар у спину.

Оксана Юрченко наприкінці поезії відповідає, звертаючись до росії, на сформульовані на початку її вірша запитання:

Образ-символ хати, як родинного обійстя, міста-хати, як оселі для його мешканців, є наскрізним у поезії. Без запрошення, зі зброєю у руках брати не навідуються у гості, а отже, нічого спільного між українським та російським народом немає і не може бути.

Астіонім «Київ» у віршах сучасних митців набуває особливого значення, адже Київ - столиця нашої держави. Вистоїть Київ - вистоїть і Україна. Людмила Галінська закликає вірити у нашу перемогу у своїй поезії «Ще вродить жито…»:

Епітети «вічний» і «новий», що стосуються астіоніма «Київ», символізують поєднання давньої історії цього міста з оновленням, що неодмінно прийде після війни, адже потребують відбудови знищені ворогом обʼєкти, й оновлення - люди, які мають переосмилити всі помилки минулого, що дозволили ворогові вдертися до нашої держави. Йдеться про духовні цінності, повагу до культурної спадщини українців, зокрема, до державної мови.

Авторка і сама вірить у перемогу, в те, що відбудуться позитивні зміни у суспільстві, що ми зможемо вистояти, що діти нарешті отримають «тихий рай спокою», а земля - поля, на яких колоситиметься пшениця й вродить жито, а не лежатимуть міни окупанта. Водночас незмінним, на думку авторки, лишиться біль за тими, чиї душі «полинули птахом до самого Бога», за втраченими мріями і нереалізованими, у звʼязку з війною, важливими життєвими планами. Людмила Галінська наявність такого болю підносить до необхідності мати історичну памʼять і передавати її прийдешнім поколінням.

Отже, символіка астіонімів у поетиці творів сучасних авторів є наративом визвольної війни проти російської федерації в Україні; своєрідною оповіддю біографічних переживань авторів, закликом до обʼєднання територій нашої держави, ствердженням суверенної цілісності країни та недоторканності її кордонів. Поети переконані, що війна не тільки приносить біль і біду в наші домівки, а й змінює світогляд людей, гуртує їх довкола спільної трагедії та формує нову свідому націю, для якої національні інтереси стають пріоритетними.

Список використаних джерел:

1.       Поезія Вільних : [електронний ресурс] // Режим доступу : https://warpoetry.mkip.gov.ua

2.       Топоніміка : [електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.geograf.com.ua/human/akademichni-suspilno-geografichni-nauki-ta-distsiplini/462-toponimika

3.       Наратив : [стаття] // Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Гром’яка, Ю. Коваліва, В. Теремка. ‒ К. : ВЦ «Академія», 2006. ‒ 752 с. ‒ С. 476.

4.       Ірванець О. З міста, що ракетами розтрощене… : [вірш] / Олександр Ірванець // Режим доступу : https://warpoetry.mkip.gov.ua/44

5.       Упир : [стаття] / Вікіпедія // Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Упир

6.       Заїка О. Як ви? : [вірш] / Ольга Заїка // Режим доступу : https://warpoetry.mkip.gov.ua/15659

7.       Головецький В. Я живу Україною : [вірш] / Василь Головецький // Режим доступу : https://warpoetry.mkip.gov.ua/9195

8.       Юрченко О. Коли закінчиться війна… : [вірш] / Оксана Юрченко // Режим доступу : https://warpoetry.mkip.gov.ua/8519

9.       Галінська Л. Ще вродить жито… : [вірш] / Людмила Галінська // Режим доступу : https://warpoetry.mkip.gov.ua/39