Розділ 1. Видавництво «D.O.»

- Ви, випадково, не гей?
- Пфффф, – щойно зроблений ковток кави вилітає із рота Пак Чаньоля немов вода із пульверизатора. Хлопець закашлюється, розплескуючи розбавлений молоком напій прямо на редакторський стіл. До Кенсу подає йому серветки так буденно, немов молоді автори в його кабінеті тільки і роблять, що плюють на стіл. Хоча, судячи по в’ївшимся в стару стільницю кавовим плямам, можливо, так воно і є.
- Вибачте, – злегка поклонившись, Чаньоль ставить кружку на стіл і обома руками приймає серветки.
- Нічого, нічого, – заспокоює його Кенсу, доки хлопець нервово витирає стіл. – Так ви гей, пане Чан?
В голосі редактора стільки надії, що Чаньолю вперше у житті стає соромно за свою цілком традиційну орієнтацію.
- Як жаль, – плескає руками Кенсу, коли на його питання Пак несхвально хитає головою. – Ви абсолютно впевнені?
Рука з серветкою завмирає, так і не закінчивши очистку столу. Чаньоль здивовано дивиться на редактора:
- На 200%!
- Як жаль! – повторює Кенсу, склавши руки на грудях і постукуючи пальцями по передпліччях. – Ви так живо описали кохання між головними героями, що я був майже впевнений, що ви гей.
- Але це ж ви! Ви мене про це попросили! – Чаньоль немов риба на суші ковтав повітря від обурення. Він уже вкотре думає, що помилився редактором. Але ніхто крім захудалого видавництва «D.O.» не хотів друкувати його рукопис, а Чаньолю конче були потрібні гроші. Тому, коли після багаторазових відмов він нарешті почув: «Мені ваша книга подобається. Ми видамо її, що правда невеликим тиражем і з однією умовою – нехай головні герої будуть закохані», – Чаньоль погодився не замислюючись. Гонорар, який йому пообіцяв Кенсу був невеликий, але все одно перевищував очікування молодого письменника. Таку суму Чаньолю і за рік не заробити, навіть якщо усі шість журналів, де він друкується, будуть давати йому замовлення на кожен випуск.
Менше ніж за місяць Чаньоль перетворив свій фентезійний детектив про куміхо в любовний роман між куміхо і мисливцем. Його кращій друг і сусід Чен, гей зі стажем, детально розповідав про свої походеньки, але цього не вистачало і Чаньоль пішов з ним до гей-клубу, де ніч на проліт пив і спостерігав за чоловіками що цілувалися. Приблизно двічі його нудило, щоправда, він так і не зрозумів від чого саме: від майже смертельної дози прийнятого ним спиртного чи від дійства, що він випадково побачив в ту ніч. Але все ж, коли Чен знову зібрався у клуб, Чаньоль без сумнівів пішов з ним. На цей раз він не пив, відповідально робив помітки у телефоні і замальовки у блокноті, а на всі залицяння відповідав, що зустрічається з Ченом, чим зіпсував тому репутацію.
- Так ми зустрічаємося? – злий як чорт Чен сів за столик поруч з пишучим щось у себе в телефоні Чаньолем.
- Угу, – відізвався той, не припиняючи клікати по сенсорній клавіатурі, – я тебе кохаю без тями і зраджувати не збираюся.
- От же ж дякую, пощастило так пощастило.
Після цього брати з собою Пака Чен відмовлявся. Але Чаньоль усе одно з ним ходив і через декілька ночей постійні клієнти клубу звикли до дивного хлопця, що сидів у далекому кутку з безалкогольним напоєм. Ще через деякий час Чаньоль притягнув в клуб ноутбук і почав писати свій роман прямо там. Коли ж охоронці, схопивши письменника за грудки, намагалися майже інтелігентно пояснити йому, що це не кафе і не бібліотека, з’явилася господар клубу, Сухо, який вирішив, що по-перше, Чаньоль гарненький і йому потрібна випивка за рахунок закладу кожен раз, коли він приходить, а, по-друге, якщо у книзі буде фігурувати назва клубу, то писати можна прямо тут і столик буде для нього зарезервовано 24 години на добу і 7 днів в тиждень. Таким чином Чаньоль обзавівся першим постійним шанувальником, а Сухо черговим нерозділеним коханням.

Віддавши рукопис на друк, Чаньоль щиро сподівався, що на цьому його страждання закінчаться, але ось він сидить у офісі редактора, а він намагається переконати його, що бути шанувальником одностатевих стосунків – це модно. Застигнувши з серветкою, що наскрізь просочилася кавою, Чаньоль обережно запитує:
- Редакторе До, я вам подобаюсь?
- Звичайно, подобаєтесь, пане Чаньолю, – без якихось емоцій погоджується Кенсу і до того як письменник встигає злякатися, додає:
- Ви ж шалених грошей коштуєте! Особисто мені ваш роман відразу сподобався, але, якщо відверто, було мало надії, що він принесе хоч якийсь прибуток. Але книга стала бестселером. Знаєте, що це означає?
- Що мій гонорар збільшиться? – з надією у голосі питає Чаньоль.
- Ні, ваш оклад залишиться незмінним. А ось я розбагатію! пане Чан, ви – моя золота жила.
«Посоромився б», – думає письменник, а в слух промовляє:
- Так, означає, я все-таки можу розраховувати хоча б на премію? – йому все ще конче потрібні гроші, щоб розплатитися з боргами батька і лікарняними рахунками.
- Однозначно ні! – радісно оголошує Кенсу, доливаючи в чашку письменника каву. – Але ми з вами ще можемо заробити кругленьку суму на цій книзі і у багато разів більше на наступній.
Чаньоль злегка офігіває, не розуміючи, як таке можливо. Він усього лише журналіст-невдаха, якому вперше в житті пощастило заробити грошей на третьосортній книжці про геїв. Про які незнані багатства марить редактор?!
- На жаль, ми не подумали про промоушен першої книги, не створили вам ні іміджу, ні легенди. Але не все втрачено. Ви знали, що пишуть про вас в Інтернеті?
Чаньоль знову несхвально хитає головою. Він і без того чудово зацькований критикою редакторів. Боячись цілковито впасти в депресію, єдине, що Чаньоль прочитав про свою книгу, – це договір з видавництвом «D.O.» і виписку з банку про стан його рахунку. Чен, що правда, цитував йому якісь статті і коментарі, але вони всі звучали якось не правдоподібно, наче і не про Чаньоля: молодий загадковий письменник-красень, що з’явився з нізвідки і покорив серця усіх жінок та “чутливих” чоловіків. І всюди його фото з обкладинки книги.
Чаньоль по сто разів на день шкодував, що не подумавши видався під своїм ім’ям. В усіх журналах він писав під різними псевдонімами. А тут забігався і просто забув про це. Що ж, здаючи книгу до друку, він хотів лише спати, їсти і хоч частково розрахуватися з боргами. Навіть коли він відкрив посилку з присланим йому екземпляром книги, де на зворотній стороні під його фото (на публікацію якого, доречі, Кенсу навіть не запитала дозволу) було крупно надруковано «Пак Чаньоль», в голові прослизнуло лише дві думки. Перша: малий негідник До Кенсу, що за фігня?! І друга: Азагаломневажливо. І Чаньоль тут же заснув, не випускаючи книгу з рук.
- Вас люблять, Чаньолю! – наче діагноз проголошує редактор. – Це дивно, якщо брати до уваги, що ви гей.
- Але я не гей!
- Ми це виправимо.
Чаньоль повільно проводить рукою по обличчю зверху вниз, подумки рахуючи до десяти.
- Шановний редактор До, – цідить він крізь зуби, дуже стараючись не видавати свого роздратування. – Я не розумію, чому ви так настирно дописуєте мені кохання до чоловіків. І яке це має відношення до другої частини моєї книги? Ми ж заради неї тут зібрались, а розмовляємо про якісь нісенітниці. Давайте залишимо мою орієнтацію і обговоримо деталі другого тому, а? Сюжет, об’єм, термін.

- Ви не зрозуміли, пане Пак! Читачі люблять вас не менше, а може і більше, ніж книгу! Вони вірять, що повість автобіографічна. І багато хто писав, що знають вас особисто і що ви гарна людина. Що піклувались про батька, коли він захворів. Що завжди допомагаєте людям похилого віку. Що ви ввічливі і гарні на вроду. Та ви майже ідеал! Хоч і гей.
- Я не гей!!!
- Я ж казав, ми це виправимо.
Очі Чаньоля закотились догори так сильно, що неначе зробили оберт:
- За ради Бога, на біса це редагувати!? Це ж не дефект!
- А ось тут ви трохи не праві, – тактично поправляє його Кенсу. – Шанувальники впевнені, що ви описали свою історію кохання. Вони хочуть знати, який ви у житті. І ми дамо їм те, чого вони так прагнуть. Вашу історію кохання з чоловіком!
- Я пас, – категорично відповідає Чаньоль і встає. – Приємно було з вами працювати, редактор До, але мені час. Щасти вам!
Кенсу скоромовкою промовляє:
- 30% від усіх видів прибутку, нехай то основний чи додатковий тиражі, участі в програмах, екранізація або стафф-продукція. Я заплачу за ваш зовнішній вигляд, все: від зачіски до гардеробу. А також за аренду квартири на Каннамі за півроку, плюс на період нашої співпраці автомобіль і виплачу невеликий, повторюю, невеликий аванс за наступну книгу.
Ввечері Чаньоль з шумом розкриває двері убогої квартири і, скинувши кеди, завалюється на кухню, де урочисто оголошує:
- У мене дві новини.
Чен завмирає, невстигши донести до рота бутерброд з ковбасою:
- Давай з гарної.
- Ми переїжджаємо жити на Каннам!
- А погана?
- З сьогоднішнього дня я – гей.