Надзвичайні пригоди українських симбіозів

Що відбувається сьогодні в українському суспільстві? Методологічну рамку про це я дав ще в лютому цього року в статті "Обʼєкт і його симбіози" https://teletype.in/@ontology/mZO7qJ9CW0d . Щоправда, на той момент здавалося, що «воєнний» симбіоз під загрозою.

Сьогодні доводиться констатувати наступне. «Євроатлантичний симбіоз» дістав всіх. «Воєнний» і «патрон-клієнтський» просто обʼєдналися проти «євроатлантичного». При чому зробили це в найгірший спосіб.

«Патрон-клієнтський» симбіоз (традиційно) відмовився від української онтології України - навіть найкращі його представники (такі як Терехов і Кім) повторюють старі мантри про промисловий розвиток і особливу увагу до прифронтових територій. Вони фактично пропонують повернути минуле, тільки в новій обгортці.

«Воєнний» симбіоз також виходить з безглуздих і тупикових позицій. Вони відроджують дух Бандери і Шухевича, намагаються вдихнути його у всі діри, сваряться з сусідами, наполягають. При цьому зрозуміло, що євроінтеграція передбачає деякі конфлікти і суперечки з сусідами стосовно національних меншин, навіть географічних назв і тому подібне. І це не тільки в Україні - погугліть Македонію, там цікаво, чому її досі не беруть у ЄС. Але про які компроміси наш «воєнний» симбіоз чути не хоче - ані з поляками, ані з угорцями. Візьму білет - піду пішки - їхній девіз.

Ситуація дуже проста - «патрон-клієнтський» або олігархічний симбіоз вирішив, що корпоративні і фінансові його інтереси під загрозою, і миритися з цим годі. Тому він бере справедливе обурення «воєнного симбіозу» і разом получається така собі патріотична і антиєвропейська риторика: ми хотіли в ЄС, ви нас не берете, хоча ми вас захищаємо, ви надсилаєте на нас поляків і угорців, ми образилися і не будемо в цей ЄС.

«Євроатлантичний» симбіоз при цьому залишається в меншості. В принципі, як не парадоксально - в його інтересах теж немає вступу до ЄС. Їм цікаво не щоб ми вступили, а щоб ми (нескінченно) вступали. Від цього залежить їх фінансування і статус в суспільстві. Їм вигідна корумпована еліта, бо без неї як доводити свою необхідність? За що боротися? Переговори про вступ, які тривають приблизно вічність - от їхній ідеал. На них вони вже зробили хоча й невеликі, але статки, повагу, статус.

Найцікавіше і водночас найсумніше, на що нас очікує - це конфлікт між представниками воєнного і євроатлантичного симбіозу. До сьогодні вони виступали плюс- мінус на одній стороні. Сьогодні «воєнному» більше по дорозі з олігархічним. Звичайно, євроінтеграція - це втрата частини суверенітету. Це було ясно на самому початку, але навіть патріоти свідомо йшли цим шляхом, їх нічого не муляло. А ось почалась реальна євроінтеграція, коли доводиться наводити лад не лише в економіці і праві, але і в сферах, які ми вважали традиційно нашими-нашими: мовна політика, інформаційна політика. І тут механізм став. Де-факто руйнується альянс патріотів і євроінтеграторів, що склався в 2014 році на Майдані, був певною мірою стихійним, але міцним.

Звісно ж, вина за це лежить і на представниках євроатлантичного симбіозу. Всі ці картонки і НАБУ/САП, медіа-хайпові звинувачення і спроба завалити державну службу шляхом впровадження довічного статусу ПЕПів- це те, за що довго в Україні будуть стріляти на звук, почувши щось на кшталт «антикорупція».

Але яка різниця, хто винуватий більше, а хто менше? На кону перспективи країни, її довгострокова витривалість (стійкість вже стала майже лайкою). Правил ті, хто кажуть, що еліта не мислить. Думає, але не мислить. Про що вони думають? Та про різне. Одні - про свій «свічний заводик, інші - як увічнити Бандеру і Шухевича, треті - про те, яку реформу змусити проголосувати, щоб задовольнити умовну Марту Кос. Зауважте - Путін і російська загроза з дискурсу майже зникли. Я вже не кажу про дискурс майбутнього. Якого й не було.

Виникає, звісно, питання - що далі? В мене немає магічної кулі, однак можна припустити що "євроатлантичний" симбіоз вкотре намагатиметься вирівняти становище звичним для себе способом. А саме - в легкому варіанті залякуванням єврокоміссарів і прочих європейців, у важкому - влаштують черговий "картонковий майдан". Хоча під час війни це справа небезпечна, а з цинічним "новим поколінням", яке минулого разу ледь розуміло різницю між НАБУ і САП - і поготів. Внутрішніх сил у "євроатлантичного" симбіозу напрочуд мало. Воєнний - особливо після початку польського конфлікту - домінує і знаходить точки перетину з "олігархічним".

Все ж я залишаюсь оптимістом і стверджую, що неаявністьб трьох симбіозів, які борються і взаємодіють між собою - це нормально. Небезпечно буде в двох випадках: 1) якщо який небудь симбіоз закосніє, тобто стане офіційним, як християнство за імператора Костянтина, стане частиною офіційної ідеології (а передумови длЯ цього є - взяти хоча б закон про покарання за українофобію, який вже схвалений гуманітарним комітетом). 2) якщо один або два переможуть, а третій перестане бути релевантним (теж ризик є, і він відчутний - євроатлантичний симбіоз під загрозою).

І вже зовсім нереалістичний варіант - щоб з горнила цього конфлікту вийшло щось нове. А саме - новий симбіоз, що буде акумулювати позитивні риси всіх трьох або хоча б двох старих. Тобто буде націлений на Європу, водночас буде жахливо сувереністським в питанні економіки, а верховенства права буде добиватися для економічного зростання, акмулюючи одночасно настрій і ресурси для протистояння Росії. Але це б були зовсім незвичні навіть фантастичні пригоди...