Образ майбутнього і його відсутність
Влад Міхеєв наштовхнув на одну дуже продуктивну думку. 100 років тому в Україні запекло боролись між собою проєкти майбутнього. Був проєкт УНР і Грушевського, проєкт Української Держави і Скоропадського, проєкти анархістів-атаманів вроді Махна чи Зеленого, також був «червоний» проєкт, «білий» проєкт, проєкт Петлюри - в кінцевому підсумку штук девʼять. Всі мали дуже різне бачення, як Україна буде розвиватися далі.
Сьогодні в Україні борються проекти українського минулого, в основі яких - різне бачення того, як Україна розвивалась колись. Агресія Росії - це, доречі, теж про минуле, future-in-the-past.
І ніхто не думає про майбутнє. Ну, може пара інтелектуальних груп думає, але ними можна знехтувати, бо немає соціальної бази. А от домінати не мають уявлення про майбутнє і навіть не намагаються його створити. Я про різних домінатів - не тільки публічну владу, з посадами, інститутами і апаратом насильства. Але й про так зване громадянське суспільство, прости Господи. Це домінат не гірший, ніж президент або Верховна Рада. Але вони теж думають про миттєві вигоди - як впливати, як закріпитися на верхівці владної ієрархії. А вже складніше питання - «заради чого це все» - не для них.
Образ майбутнього якраз і здатен допомогти у відповіді на це питання. Щоб два раз не в ставати відповідь «будемо в Євросоюзі» в якості образа майбутнього не годиться. Вона нагадує трійочника, який отримав цікаве і складне завдання, яке вирішує за допомогою шаблонних визначень чатуGPT. Увійти до Євросоюзу - напевне, гарна штука, але сам цей вхід породжує більше питань, ніж відповідей. І не лише банальне «заради чого», а, наприклад, яку роль відіграватиме Україна в цьому союзі, наскільки вона збереже власну суверенність і в яких саме справах. Нарешті, чим ми готові пожертвувати аби увійти в Євросоюз? Не будемо чіпати корупцію і верховенство права, вони вже трошки приїлися. Наведемо інший приклад: закон про застосування української мови як державної. Він суперечить європейським нормам. І це нам нагадають і вже нагадують країни, які мають у нас нацменшини - угорська, румунська, болгарська… Вони всі будуть ставити нас перед вимогою, а деякі вже ставлять. Питання в том, чи усвідомлює наша еліта наслідки? Навряд.
Втім, ближче до теми. Ще раз - ані влада, ані громадянське суспільство не працюють з образами майбутнього, не намагаються представити собі, а головне - розказати іншим, як країна виглядатиме після війни.
Відповідь «це не на часі» не годиться. Адже ми маємо розуміти, за що воюємо. І цей образ хоча б у найзагальніших рисах треба формувати зараз, а не колись. До речі, у Росії образу майбутнього після війни немає.
Інша відповідь - «все буде як було» - також не годиться. Світ за ці роки сильно змінився. А війна змінила соціальний і політичний ландшафт в Україні, Європі і навіть за їх межами. Минуле віддаляється від нас точно так, як передбачував в «Логіці сенсу» Жиль Дельоз - коли залишається лише момент теперішнього, адже минуле і майбутнє стрімко віддаляються від нас на світовій швидкості.
Майбутнє - це не реальність, яка буде колись і яку треба вгадати. Майбутнє - це інструмент, завдяки якому людина проектує себе вперед, у тій вузькій відстані між теперішнім моментом і власною смертю. Інструмент побудови бажаного теперішнього. Це не форсайт - адже форсайт слугує для перевірки власних хотєлок стосовно майбутнього на реалізм. Більше він ні для чого не підходить. Майбутнє, таким чином, обовʼязковий елемент будь-якого управління. Еліта має знати, чого вона хоче (не для себе, для себе і так зрозуміло - для країни). Ця, очевидно, не хоче нічого. Ця зламалась, несіть наступну.