Фрацузька "нова хвиля"
Французька кінематографія ініціювала сміливі пошуки нових форм. Так у 1958 році заявила про себе течія "нова хвиля", яка відкинула канони старого кіно, зневажливо називаючи його "дідусевим". Цей напрям започатковананий під впливом італійського неореалізму та класичного голівудського кіно. Термін "нова хвиля" належить французькій пресі, яка назвала, таким чином, групу молодих кінематографістів, що поставили на рубежі 1958-59 років свої перші повнометражні фільми.
Французька "нова хвиля" була доволі масштабним явищем, лише за 4 роки на екран вийшло близько 100 дебютних кінострічок.
Хто надихав "нову хвилю"?
Абсолютними фаворитами були американські режисери такі як Говард Гоукс, Джон Форд, Альфред Хічкок. Чому?
Говард Гоукс працював з різними жанрами: військове кіно, гангстерські фільми, наукова фантастика, комедії, але будь-яка його картина зберігає спізнаване мовлення. Або ж звернути увагу на майстра вестернів - Джона Форда, у його фільмах немає нічого зайвого: повільний монтаж, мінімум склейок, довгі плани, які створюють документальний ефект. І нарешті Альфред Хічкок - головний приклад режисера-автора, який контролює весь процес: операторську роботу, монтаж, декорації та костюми.
Дивлячись такі фільми, критики прийшли до висновку, що картини не повинні бути продуктом студійного конвеєру, а своєрідним компромісом між сценаристом, продюсером та режисером. Вони відстоювали теорію авторського кіно: фільм повинен знімати режисер-автор, художник, який вносить впізнаваний стиль у кожну картину. І те, що зараз ми звикли мислити про режисера, як про центральну фігуру будь-якого фільму є заслугою кінокритиків часів французької "нової хвилі".
Чому "нова хвиля" революційна?
1) Новий тип героя ("нова хвиля" вивела на екран героя-аутсайдера, який ігнорує соціальні норми для максимальної самореалізації, зображення персонажа носить екзистенціальний характер);
2) прагнення відображати на екрані реальне життя;
3) імпровізаційність при зйомках;
4) нетрадиційна організація художнього матеріалу на основі концепції "камера-перо", тобто розробка таких виразних засобів кінооповіді, які наближаються до писемного мовлення за багатством нюансів і передачі невидимого. Цю ідею висловив Аструц: "Нове століття кінематографії буде століттям камери-перо. Це означає, що фільм поступово звільниться від тиранії видовищності, від образів самих себе, від завершеності фабули і конкретності подій, щоб стати еластичним засобом оповіді, як літратурна мова".
5) відсутність жорсткої прихильності траєкторії руху знімальної камери до героя (вона іноді "втрачає його з поля зору", провокуючи асиметричність внутрішньокадрових композицій).
Хто належав до "нової хвилі"?
У рамках даного явища умовно можна виділити три основні групи режисерів.
До першої групи належали журналісти та кінокритики, які до початку "нової хвилі" знімали переважно короткометражки ( Клод Шаброль, Жан-Люк Годар, Франсуа Трюффо, Ерік Ромер), вони добре знали кінокласику та виросли серед кіно. В обличчі своїх героїв вони відстоювали право на бунт, який символізував абстрактну свободу дії. А ще їх називали «бандою хічкоко-гоуксиканців», тому що вони пристрасно пропагували на сторінках журналу "Cahiers du cinéma" творчість Альфреда Хічкока і Говарда Гоукса.
Кращі роботи: "На останньому диханні"(1960), "Жінка є жінка"(1961), "Жити своїм життям"(1962), "Зневага"(1963), "Банда аутсайдерів"(1964), "Алфавіль"(1965), "Безтямний П'єро"(1965), "Чоловіче - жіноче"(1966), "Китаянка"(1967), "Король лір"(1987) Жана-Люка Годара. "400 ударів"(1959), "Стріляйте в піаніста"(1960), "Жюль і Джим"(1962), "Ніжна шкіра"(1964), "451° по Фаренгейту"(1966) Франсуа Трюффо."
До другої відносять професійних режисерів Алена Рене, Аньєс Варду та П'єра Каста, які були вихідцями з малобюджетного документального кіно. Вони завзято співпрацювали з представниками "нового роману", вивчаючи як за допомогою кінематографічних засобів передати елементи літературної естетики.
Кращі роботи: "Минулого року в Марієнбаде"(1961), "Хіросіма, моє кохання"(1959) Алена Рене, "Клео від 5 до 7 " Аньєс Варда.
З протилежного боку - Cinema-Verite ( так-звана "кіноправда"). Найвідомишим представником є Кріс Маркер. Ці режисери сповідували фанатичний об'єктивізм. Вони намагалися дослідити реальність без всякого втручання, показати автентизм людського існування. Cinema-Verite знімали фільми за допомогою високочутливої плівки, яка не потребувала додаткового освітлення.
Кращим творінням Кріса Маркера є короткометражна стрічка "Злітна смуга"(1962)(фільм складається лише з фотографій, які плавно змінюються та супроводжуються музикою і закадровим голосом).
Чим "нова хвиля" збагатила кіно свого часу?
Якщо уважно дивитися фільми "нової хвилі", то можна помітити, що вони сильно не схожі один на одного: Франсуа Трюффо знімав дуже зрозумілі гуманістичні картини, Ален Рене - складно влаштовані модерністські лабіринти, Жан-Люк Годар - поетичне кіно з авангардним монтажем, Аньєс Варда - експеременти на межі документального та художнього кіно, Жак Демі - мюзикли, Кріс Маркер - документальні кіноесе, а Жак Ріветт - театралізовані, насичені імпровізації. Але чому ми об'єднуємо їх в один рух? Бо "нова хвиля" перш за все зняла будь-які табу. Немає правильного і неправильного. Перш за все дати глядачу можливість подумати.
Кращі фільми
1. "Чотириста ударів"
Рік: 1959
Жанр: драма, кримінал
Режисер: Франсуа Трюффо
У ролях: Жан-П'єр Лео
Цей фільм - справжній початок "нової хвилі". Франсуа Трюффо - це та сама «зухвала молодь» з журналу Les Cahiers du cinéma, він порушує всі можливі правила кінематографу. Його камера легка, герої вистрибують з кадру, а в фіналі похмурий підліток, aльтер его самого Трюффо, наближається до камери, не відриваючи від неї очей. Тут незвичайне все: і різкий монтаж, і хуліганська естетика, і вибір головного актора - Жан-П'єра Лео, 14-річного важкого підлітка, який зіграв до цього лише одну, епізодичну, роль в кіно. Про його юність і дорослішання Трюффо ще розповість в інших своїх фільмах ( «Любов у 20 років» (1962), «Вкрадені поцілунки»(1968), «Родинне вогнище»(1970)).
2. "Безтямний П'єро"
Рік: 1965
Жанр: драма, кримінал, комедія
Режисер: Жан-Люк Годар
У ролях: Анна Каріна та Жан-Поль Бельмондо
Фердинанд Гриффон , який відчуває сильну незадоволеність шлюбом, несподівано вирішує втекти разом з Маріанною Ренуар , яку зголосився підвезти на машині додому з чергової вечірки. Його анітрохи не турбує, що дівчина якось пов'язана з Секретною збройною організацією, члени якої йдуть по п'ятах. Маріанна, наполегливо називає обранця «П'єро», сподівається, що на Французькій Рив'єрі їх чекає безтурботне життя.
Годар експериментує не тільки з кадром і монтажем, а й з кольором. Пофарбоване синьою фарбою обличчя Бельмондо в фіналі картини - як полотно Кандинського; кадри змінюють зображення картин Пікассо і Ренуара. Годар змішує фарби і жанри, експериментує зі звуком: у фільмі звучать закадрові коментарі героїв; шуми перериваються то легкою музикою, то Бетховеном або Шуманом.
3. "Минулого року в Марієнбаде"
Рік: 1961
Жанр: драма, детектив, експерементальне кіно
Режисер: Ален Рене
У ролях: Дельфін Сейріг, Саша Пітоєфф, Джорджо Альбертацці.
Кінострічка ніби складно влаштований лабіринт, з якого глядач не може вийти як під час фільму, так і по його закінченні. Складається враження, що герої перебувають у полоні готелю в Марієнбаде. Режисерська постановка дуже чітко окреслює природу "нового роману": немає чіткості сприняття, бо ніби відсутні місце та час, у яких проходить все дійство. Атмосфера фільму сугестує настрої тривоги (через строгу геометрію, незворушність та льодяні погляди персонажів).
4."Клео від 5 до 7"
Рік: 1962
Жанр: драма
Режисер: Аньєс Вадра
У ролях: Корінн Машран, Антуан Бурсеє, Домінік Давре.
Головна героїня чекає результатів аналізу на рак і, хвилюючись, ходить по вулицях.
Розповідь у фільмі ведеться як ніби в реальному часі, тобто півторагодинний фільм розповідає приблизно про півтори години з життя героїні. Подібно до багатьох ранніх фільмів Годара, Варда ділить свою розповідь на частини, кожна з яких має назву і точний час дії. Вона наповнює картину безліччю другорядних деталей, які безпосередньо не пов'язані з сюжетом картини, але вдало передають атмосферу Парижа того часу і настрій парижан, особливо, молоді з богемного середовища. Для цього використовуються такі прийоми, як роздвоєння кадру, введення діалогів персонажів, які не мають відношення до основного дії картини, вихоплення випадкових сценок міського життя і документальний стиль подачі матеріалу, особливо, в сценах на вулицях міста.
5. "Зазі в метро"
Рік: 1960
Жанр: комедія
Режисер: Луї Маль
У ролях: Катрін Демонжо, Філіпп Нуаре
Фільм знятий Луї Малем за мотивами однойменного роману Раймона Кено. 11-річна дівчинка з провінції, Зазі, мріє побачити паризьке метро, але приїхавши у місто, виявляється, що метро зачинене через страйк. Фільм був своєрідним експерементом, бо Маль за допомогою кіномови намагється передати динамічну атмосферу роману, правду кажучи, у стрічці настільки часто змінюються події, що за ними важко встежити, навіть уважно переглядаючи. Здається, що камера не може наздогнати героїню, а ритм і деякий абсурд оповідання передаються повторами одних і тих же сцен.
6. "Злітна смуга"
Рік: 1962
Жанр: фантастика, антиутопія
Режисер: Кріс Маркер
У ролях: Елен Шателан, Даво Аніш, Жак Леду, Жан Негроні, Андре Енріш.
Чорно-білі фотографії, які змінюють одна одну протягом 28 хвилин. Цей фільм часто порівнюють з розповідями Борхеса. Головний герой подорожує у часі, повертаючись у минуле для того, щоб врятувати майбутнє. Фільм не лише про те, яким буде світ через декілька десятиліть, а й про любов, пам'ять, які людина загубила у часі.
***
Оцінюючи загальний внесок "французької нової хвилі" в історію кіно, представники різних поколінь розходилися в думках. Молодь підтримувала бунтарський дух і авангардистський прорив режисерів-початківців. А світочі французької кінематографії применшували інтелектуальне значення нового кіно. Проте не викликає сумніву, що "нова хвиля " вивела на екран безліч незнайомих раніше людських типів, помітно оновила галерею осіб французького кіно, змінила уявлення про красу і вигляд артиста. Класичним прикладом є Бельмондо, чия поява на екрані спочатку сприймалося як виклик канонам кінематографічного героя.
Джерела
1. Антуан де Бек "Новая волна: портрет молодости"