Скорочено

В останніх вказівках ВООЗ щодо допологового догляду підкреслюється важливість знання та втручання у психосоціальні показники у вагітних та новонароджених з метою оптимізації фізичного та психосоціального благополуччя матері, дитини та сім'ї в короткостроковій та довгострокові перспективі (ВООЗ, 2020d, 2020e). Отже, вагітні жінки становлять групу, яка вимагає особливої   уваги щодо профілактики, діагностики та лікування (Chen et al., 2020).

Під час пандемії протягом періоду  приблизно 50 днів у загальній вибірці відзначалося поступове збільшення психопатологічних показників та зменшення ПА. Але у вагітних жінок спостерігався більш виражений приріст депресії, тривоги та НА, ніж у не вагітних. Крім того, виявлене зниження показників ПА, що не спостерігалося у контрольній групі. Обидва висновки відрізняються від тих, про які повідомлялося Wang et al. (2020) у загальній популяції, де ними не було виявлено клінічно значущих змін з плином часу.

Що стосується депресії, впродовж розвитку пандемії зростали і її симптоми. Через 50 днів у групі вагітних зареєстровано 32,7% клінічних показників вираженої та тяжкої депресії (проти 10% у контрольній групі), що на відсоток вище поширеності, зареєстрованої в країнах з низьким та середнім рівнем доходу (19 - 25%; Gelaye et al., 2016) і значно вище поширеності у розвинених країнах (7 - 15%; Woody et al., 2017). Поширеність, зафіксована у цьому дослідженні, аналогічна тій, що була виявлена   в інших дослідженнях по всьому світу щодо перинатальної депресії під час пандемії COVID-19. Наприклад, у Канаді було зареєстровано 37% поширеності депресії (Lebel et al., 2020); у Колумбії було виявлено 25% поширеності (Parra-Saavedra et al., 2020); у Китаї дослідження показали значення, близькі до 30% (27% Dong et al., 2020; 29,6% Wu et al., 2020; 33,71% Sun et al., 2020); у Бельгії 25,3% вагітних жінок мали показники, сумісні з депресією (Ceulemans та співавт., 2020); тоді як у Туреччині поширеність становила 35,4% (Дуранкуш та ін., 2020)

У результатах дисперсійного аналізу ANOVA продемонстровано значний вплив часу та взаємодії часу та групи на депресію. Таким чином, показано, що продовження пандемії та вагітність, схоже, є змінними, що посилюють тяжкість симптомів депресії. Перший період пандемії (до 15 дня) мав однорідний ефект в обох групах; але через 50 днів ефект був більшим у вагітних. Наші результати відрізняються від результатів, виявлених у подібних контекстах, таких як спалах SARS в Гонконзі в 2003 році. Наприклад, Lee et al. (2006) не зафіксували значного збільшення депресії у вагітних жінок під час спалаху SARS порівняно із загальною популяцією. Навіть їх середні показники ШДБ-II (середнє значення ШДБ-II = 8,7, стандартне відхилення = 7,3) були нижче вихідних показників нашого дослідження (опитування 1). У зв'язку з цим соціальна ізоляція, як один із наслідків пандемії, збільшує відчуття меншої соціальної підтримки, смутку при розлуці з близькими, втрати свободи, нудьги (Lee et al., 2006), втрати звичних звичок або всепроникної самотності (Cava et al., 2005), — факторів, які в середньостроковій перспективі можуть збільшити ризик депресії. Крім того, у нещодавньому дослідженні, розробленому Corbett et al. (2020) визначено, що майже 35% учасників-вагітних жінок повідомили про самоізолюючу поведінку, щоб уникнути зараження COVID-19. З іншого боку, урядові заходи, вжиті щодо систем охорони здоров’я, також можуть призвести до негативних наслідків, оскільки призупинення допологової допомоги може викликати додаткове занепокоєння у вагітних (Thapa et al., 2020).

У багатьох випадках сама вагітність є фактором, який може збільшити вразливість до розвитку психічного розладу, такого як депресія. У свою чергу, поширеність депресії в нашому дослідженні під час першого опитування (до соціальної ізоляції) нижча, ніж у країнах з низьким та середнім рівнем доходу (19% - 25%: Gelaye et al., 2016) та розвинених країнах (7% - 15%: Woody et al., 2017), хоча і значно вища в третьому опитуванні під час карантину. Це свідчить про те, що симптоми депресії значно посилилися під час пандемії COVID-19.

Ця передумова підкріплюється попередніми дослідженнями (в яких повідомлялося про значне збільшення психопатологічних показників внаслідок пандемічного контексту) і виникає з порівняння результатів, отриманих до пандемії, з поточними показникам. Наприклад, Zhou et al. (2020) нещодавно повідомили, що вагітні жінки мали значно вищі показники порівняно з реєстрами до пандемії.

Крім того, автори виявили, що ці значення також зростали, у міру того, як була зафіксована більша кількість підтверджених випадків COVID-19 та більше смертей. Подібним чином Berthelot et al. (2020) повідомили, що вагітні жінки демонстрували більш високий рівень депресії та тривоги, більше симптомів посттравматичного стресу, більше негативної афективності та менше позитивної, ніж група до COVID-19, дані якої використані в їх дослідженні. Хоча ці дані не є остаточними, вони підкріплюють гіпотезу про те, що контекст пандемії може посилити вже існуючі умови для вразливості.

У результатах показників тривожності також зареєстровано збільшення на 50-й день локдауну порівняно з даними з початку локдауну, що відповідає даним попередніх досліджень. Parra-Saavedra et al. (2020) повідомили, що більше 50% вагітних жінок відзначали симптоми тривоги, у той час як Sacconne et al. (2020) виявили, що 46% вагітних жінок відчували сильну тривогу. Більш низькі показники були зафіксовані Liu et al. (2020) та Dong et al. (2020), які повідомили про 25% та 8,3% поширеності пренатальної тривожності відповідно.

Наші результати аналогічні дослідженням, проведеним під час спалаху SARS, таким як дослідження, проведене Lee et al. (2006), у якому виявлено незначне збільшення тривожності у вагітних; або дослідження Ng et al. (2004), де 65,2% вагітних жінок відчували виражений рівень тривожності, а 22,6% мали високий рівень тривожності.

Виявлено значний вплив часу та взаємодії часу та групи на тривожність. Це свідчить про те, що симптоми тривоги наростали під час пандемії, і що вагітність є додатковим фактором для погіршення психічного здоров'я. При багаторазовому порівнянні відмінності між групами були суттєвими лише після 50 днів локдауну та початку заходів соціальної ізоляції. Прогресуюче підвищення тривожності в обох групах, ймовірно, пов’язане зі щоденними обмеженнями, соціальною ізоляцією, почуттям невизначеності щодо майбутнього та страхом щодо нового та невідомого збудника інфекції (Khan et al., 2020). У вагітних жінок тривожність може бути додатково посилена через занепокоєння з приводу здоров'я плода або невпевненість щодо розвитку вагітності (які є типовими стресорами, що можуть посилити показники тривожності), а також через страх заразитися вірусом та призупинення допологові допомоги. Saccone et al. (2020) виявили, що вагітні жінки відчувають сильну тривогу, пов’язану зі страхом вертикальної передачі вірусу своїй дитині. Ці дослідження ще раз підтверджують думку про те, що наростання пандемічної ситуації впливає на тенденцію до збільшення числа та інтенсивності психопатологічних симптомів.

Виходячи з повідомлених результатів, згубні наслідки для психічного здоров'я, від яких в даний час страждають жінки в цілому і вагітні жінки зокрема, викликають тривогу. Картина ще гірша, якщо враховувати, що ці психопатологічні показники можуть виходити за межі пандемії, збільшуючи ризик психічних розладів у середньо- та довгостроковій перспективі. Вже відомо, що жінки, які відчувають пренатальну депресію або тривогу, часто продовжують відчувати їх і в постнатальний період (Grigoriadis et al., 2019; Milgrom et a., 2008). Враховуючи, що поширеність післяпологової депресії становить приблизно 10-20% у країнах з низьким та середнім рівнем достатку (Patel et al., 2004), така ситуація у всьому світі може значно збільшити ці показники. Крім того, постнатальна тривога і депресія можуть мати негативний вплив на взаємодію матері та дитини в перші місяці (Hakanen et al., 2019) через здатність провокувати неадекватний розвиток та  регуляцію гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі  (Cao-Lei et al., 2017; McGowan, 2017; Murgatroyd et al., 2015).

Щодо впливу на розвиток плода, то у мета-аналізі, проведеному Madigan et al. (2018) виявлено, що пренатальна депресія та тривога мають несприятливий вплив на соціально-емоційне та поведінкове функціонування дітей, представляючи ризик майже вдвічі більший, ніж у дітей, матері яких не відчували депресії або тривоги під час вагітності. Крім того, несприятливі ситуації в пренатальному періоді були пов'язані з підвищеним ризиком передчасних пологів (Gemmill et al., 2019; Hoffman et al., 2016) та дитячої смертності (D'Onofrio et al., 2013), і навіть могли призвести до більшої схильності до розвитку психічних розладів у нащадків (як у дітей, так і у підлітків; Huizink et al., 2003; O'Donnell et al., 2014), негативного фізичного стану  та несприятливих змін в імунній відповіді організму (Johnson et al., 2016 ).

Підвищена психічна сприйнятливість вагітних жінок до побічних ефектів пандемії повинна бути одним із центральних напрямків уваги при плануванні державної політики в області перинатальної охорони здоров'я. Наші результати можуть сприяти швидкій діагностиці поточного контексту для оперативного здійснення конкретних психологічних втручань, з метою зменшення наслідків, які, як ми вже говорили, можуть зберігатися протягом довгого часу як для матерів, так і для їхніх дітей. Для цього буде необхідно, щоб установи, що займаються перинатальною медичною допомогою, мали мали в своєму розпорядженні необхідну емпіричну інформацію для оптимізації надання своїх послуг і адаптації їх до сучасних вимог. Без ефективних профілактичних заходів це може стати проблемою для громадського здоров'я, переповнити ресурси для догляду [за хворими] та стримування [захворювання].