Новий виток українства в третьому тисячолітті

Ніколи не розумів, як письменники або публіцисти могли взяти в руку перо або ж олівець та писати свої твори чи міркування під час війни. Можливо, грала роль необізнаність: новини доходили не так швидко, як зараз, а щоб слідкувати за ними треба було кожного дня покупати паперову газету. Війни тоді були набагато страшнішими та довшими, могло пройти декілька років, поки конфлікт не утихомириться. А письменнику потрібно було чи не кожен день писати, думати та компонувати свій твір і це на фоні панічного страху серед громадян міста або загрози своєму життю.

Тепер я розумію.

Серед таких письменників були такі відомі персони, як-от: Джордж Орвелл, Джером Селінджер, Конан Дойль, Говард Лавкрафт, Еріх Ремарк, Ернест Хемінґуей тощо. Проте чи ви знаєте, скільки українських письменників чи публіцистів писали під час війни? Від козацьких дум, до поневолених, написаних творів крадькома під час Російської імперії, від Універсалів УНР та закровавлених творів шістдесятників.

Але то було давно. Зараз - Україна, яка довгий час зубами виборювала свою свободу, вже як 30+ років незалежна держава.

Довгий час не міг зрозуміти, чому саме за мене, тобто в епоху, коли я живу, існував високо технологічний та культурний прогрес всього людства.

Бо в цього цивілізованого, себто у більшості такого людства не було війн. Ніхто не воював за дюйм землі, всі домовились жити ради більшого, заради того світлого майбутнього, яке могло б бути.

Але ж ні. В перший день війни я прокинувся рано вранці та це було дуже дивно, бо я завжди сплю до свинячого голосу. Стояв чудний звук на вулиці, я не розумів, що відбувається. Коли відкрив вікно - серце стянуло холодними лапищами. Перший звук сирени в моєму житті був сюрреалістичним, цього не повинно було бути. В телефоні почав дивитися новини. "Воєнний стан введений по всій країні". Я не гаяв часу та швидко почав збирати свої речі, як автомат. А в думках були істеричні думки та абсурдність ситуації, як це взагалі може бути. В реальність змусила вірити тільки сирена на вулиці. Кожна її амплітуда відчувалась мені неперешкодженим ударом тривоги.

Зібравши сім'ю та купивши їжу та інші продукти, ми поїхали до бомбосховища. Так почався тиждень життя в підвалі. Перший раз в житті на власні очі я побачив "тінь совка" - величезні черги серед людей до типічного магазину, пусті полки на багатьох полицях. Усі люди закупались як хто може, цілі візки вивозили усе необхідне. В мене не було страху, не було думок, що я можу вмерти, проте саме почуття наближення краху (вибрав літературне слово) трубило по всьому тілу та змушувало рухатися далі.

Перші дні в сховищі здавалися роками. Практично весь день ти сидиш в новинах, дивлячись, яка наразі ситуація, чи потрібно буде максимально голодувати, розтягуючи існуючу їжу, чи може взагалі потрібно буде виїхати із-за міста. Не було думок про військові результати, чи переможемо, чи ні.

Згодом, нам пророкували всього 2 дні. На третій день було зрозуміло, що ми вже перемогли. Міжнародна спільнота підтримала нас, українців, тепер чимало людей за континентом знає, чим відрізняється руська свинособака від гордого українця. Багацько хто буде знати, де знаходиться Київ (а не Києв), де знаходиться хоробра, волелюбляча нація.

В підвалі було тихо, але холодно. Оскільки фактично це був офіс - були всі блага цивілізації, себто вода, туалет та навіть холодильник з мікрохвильовою пічкою.

В тому районі усі продукти в магазинах були вже розібрані. Маленькі крамнички не працювали, або ж працювали за готівку.

Якщо ж хотів хоча б нормальної їжі, то потрібно було встати зарано та почекати першим в черзі пару годин. Але все одно, не завжди був хліб, молочні продукти, я вже не кажу про м'ясо.

Це взагалі смішно та іронічно, коли одного дня ти смакуєш страви від шефа в ресторані, а через декілька днів їсиш мівіну в підвалі.

Перша панічна тривога та нервова напруженість стихала.

Я почав працювати, це приводило мізки в порядок. Кожного дня ти повинен був терпіти непомите волосся та нечисті руки й ноги. Але звичайно це не йшло в порівняння з тими, хто був під обстрілами, хто кожного дня не мав ні води, ні їжі, а лиш молився, щоб дожити до завтра.

Через тиждень після початку війни я повернувся додому. Дивовижно, вікно вдома було відкрите на балконі, проте не було слідів мародерства, усі цінності були на місці.

Назовні було сильно чутно повітряну сирену. Кожного разу, як її слухав, я здригався, хоча розумів, що наші ППО повинні справно працювати. Але все ж є шанс того, що ти можеш померти, бо наші військові не ідеальні, як і все в цьому треклятому житті.

Наразі страх війни пропав. Тривога не сигналізує тілу, тепер працює холодний мозок. Немає голіафскього синдрому самозбереження. Треба працювати, відновлювати економіку.

Війна - то є про людей. Але тепер я хочу задіти тему про нелюдей.

Ніколи не подумав би, що уроки історії так сильно аукнуться нам в майбутньому. Ніхто з нас не подумав би, що ми будемо в епіцентрі війни.

Так, хочу донести до вас, пані та панове певний тейк.

Багато хто думає, що прості росіяни тут ні в чому не винні, що це все путін та шойгу з'їхали з глузду та роблять що хочуть.

В мене є докази, хоча ні, не в мене, а в кривавих мемуарах нашого народу.

Повернемося до Київської Русі. Всі знають, що Москва була створена київським князем Юрієм Довгоруким. Московське царство було Московським декілька століть і тільки потім Петром Першим була перейменована у 1721 році. Це важний момент на початок перейняття "русинства" на свій бік, хоча, звичайно, не всі московити були прямими потомками Русі.

Всі знають період Галицько-Волинського князівства та виразний початок пригнічення українського народу почався в період Руїни. Українські козаки вправно балансували між поляко-литовцями та монголо-татарами, проте після союзу з Москвою та Чорної Ради все почало йти до одного місця. Почалося омосковщення Лівобережної України, хоча Запорізька Січ або Гетьманщина була самостійною державною ячейкою, зі своєю культурою та політикою.

За Івана Мазепи омосковщення прийняло більш швидкий темп, багато прав гетьмана було обмежено, селяни почали отримувати панщину. Але пізніше, з початком шведських війн, Мазепа приєднався до знищення Московії, маючи при цьому лояльність Запорожського Війська. За це на Мазепу наклали анафему, а російський цар Петро Перший наказав зруйнувати Батурин (столицю Січі) та Чортомлицьку Січ. Але українські війська програли та російська влада почала ліквідовувати українську державність та воєнний устрій.

Катерина ІІ - чорт російщини, за її владою українців закріпачили та закріпили назву "малороси", були створені Малоросійські намісництва. Усі Січі були зруйновані.

19 століття стало епохою українського відродження. Створюються перші українські твори, книги буття українського народу, створюються українські громади та театри. Кожен українець повинен знати про Валуєвський циркуляр та Емський указ, які фактично забороняли друкувати твори українською мовою, спрямовані на посилення національного, духовного і політичного гноблення українського народу. Себто мене вже репресували за той текст, який я зараз написав. Любі повстання подавлялися і не було фактичних шансів визволити українців у свою, вільну державу.

Фактично коридором для політичних дій були революції під кінець першої світової війни. Було фактично відновлено українську державність - УНР у 1917 році, хоча Другий Універсал проголошував Україну як автономію у складі Росії після порозуміння с так званим Тимчасовим урядом, який не був царським. До речі вже тоді була створена одна з перших маріонеткових держав - УНРР у Харкові, яка служила більшовикам. Проблема була в тому, що неважливо, який уряд був в Росії - більшовицький чи царський - росіяни все одно хотіли загарбити українську землю. Поступово було асимільовано українство Кубані, Стародубщини та Слобожанщини вбивством українців та переселенням інших людей.

Але це не апогей страждань українського народу.

Після смерті Леніна, до влади прийшов ще більш психований Сталін. Сталін уявляв радянську державу як фортецю, звідусіль оточену ворогами, що готові напасти в будь-який момент, тому більшовики перейшли від ідей світової революції до побудови комунізму в окремо взятій державі.

Почалися репресії, фабрикування неіснуючих справ, розкоркулення (до речі мій рід теж цього зазнав), ссилки в ГУЛАГ та розстріл людей НКВСниками. Кожний українець повинен пам'ятати про Голодомор, про геноцид українського народу.

Що до 2 світової війни, що після, велика кількість українців була відослана до Сибіру, натомість були мігровані росіяни та члени інших національностей до наших, ісконно українських територій. Нашу культуру не просто винищували, а змішували з іншими, асимілювали її.

За Хрущова боролися шістдесятники, а за Брєжнева були заарештовані члени Української гельсінської групи. За Горбачова була аварія на Чорнобильський АЕС, яка підсвічувала більшість проблем радянського ладу.

Нарешті, Україна стала незалежною в 1991 році. На наступний день, Україну визнали Польща та Канада, а потім 90 держав.

Дуже важливо зазначити, що Україна уклала Будапештський меморандум з низькою держав, серед которих була Росія, натомість сама Україна відмовляється від ядерної зброї.

Хоч Україна була вже незалежною - Росія простягла свою руку, немов Дамоклів меч. Саме із-за цього були майдани Помаранчевої Революції та Євромайдану.

2014 рік - початок відкритої агресії Росії, окупація Криму, створення ДНР та ЛНР.

2022 рік - повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Які ще були військово-загарбницькі акти Росії? Придністров'я, Грузія, Афганістан і так далі.

Всю історію, від Русі до незалежної України - Росія систематично жила імперіалізмом, кожен її особистий склад влади прагнув захоплювати чужі території, кожне покоління воліло вбити в нас українство. Але в них не вийшло, ми як були українцями, так і будемо назавжди.

За останні 20 років в ерефії створився фашистський-поліцейський режим. Проблема навіть не в конченному путлєру, який наказав виконати "специальную военную операцию", а в тому, що русня - то є народ безхребетних рабів.

Більшість росіян - за путлєра, за вбивства та геноцид українського народу та так буде завжди, це у них в крові та ДНК. А залишок "внє палітікі" і тільки мовчить, поки руйнується як наша, так і ороча псевдодержава.

Саме прості росіяни, тобто солдати, артилеристи, пілоти, пропагандисти, політики та інші - всі вони винні в смерті та страждань українського народу.

До Євромайдану я був у Третьяковській галереї. Мушу визнати, там є 2 картини, які описують русню натуралістично.

То є "Бурлаки на Волзі" Рєпіна та "Апофеоз війни" Верещагіна.

Немає миру та прогресу, там де ступає нога русні.

КНДР, Куба, НДР (знову ці "демократичні" республіки) та інші держави - це позор російського впливу.

Колись забуваєш, після перегляду відео чи читання книжки, що за вікном - війна. Напевно, якщо б не відсторонитися від фактичних дій, можно позбутися розуму, тому й я відношусь так до новин критично, без зайвих емоцій.

Хоча в мені, як і в 2-4 поколінь українців буде палати та ненависть до руських свинособак, до загарбників мирного народу, до конченних промитих мізками рабів та сволот.

Тепер на нашій землі не буде проросійських вільнодумців. Для нас російський флаг виглядить як лайно, як більма на очах, як червоний клаптик для бика.

Після остаточної перемоги, ми, українці, збудуємо нову, сучасну державу.

Розвиток підприємств та економіки, єдина соборність, сильна армія та нетерпимість до кацапського бруду тепер буде синонімами українства саме зараз.

А кацапські бурлаки будуть жрати щі та сухарі, думаючи про те, як весь світ обернувся проти них...