Добровольці – це всі, для кого Україна дорожча за життя!

Вісім років тому на Донбасі розпочалась війна. Війна, яка крім своїх жорстоких наслідків, вплинула на свідомість, вона безжально та наполегливо забрала тисячі життів, змінила долі мільйонів людей. За цей час виросли діти в житті яких назавжди залишаться спогади: звуки «градів», свист мін та вистрілів, холодні ночі у підвалах, знищені вщент будинки. З'явилася нова чисельна категорія людей – сотні тисяч ветеранів АТО. Для яких війна на Донбасі – частина життя, фрагмент особистої історії. У цій війні вони не статисти, вони ті, хто своєю кров’ю, болем і стражданнями виборюють перемогу.

Розповім історію свого друга, життя якого ця війна змінила найбільше. Історія його поранення одна на мільйон. Сергій Кнутов – у 2014-му пішов у добробат, після став бійцем славетної 72 бригади, націоналіст не за кров’ю, а за переконаннями.

—  Розкажи про себе для початку: де народився, де ріс, хто виховував?

—   Мене звати Сергій, родом я з Бориспільського району, Київщина. Дитинство у 90-х роках, як і для усіх було не легким, але у серці залишилось багато світлих спогадів. Виховувала мене мама.

—  Скажи, будь ласка, я знаю, що ти йшов добровольцем. Коли це було? Чому так вирішив? Чи, може, тебе хтось до цього підштовхнув?

—  Так, у 2014-му я пішов у добробат - 41 батальйон територіальної оборони «Чернігів», бо не міг не піти. Коли почалися бойові дії на Донбасі, я зрозумів, що не зможу сидіти вдома, і картатиму себе, що не поїхав на Схід. Я, мабуть, хотів щось собі довести. Хотів, щоб ця війна, яку розв’язала там Московія, не дійшла сюди. Щоб люди не знали, що таке вибухи та розриви снарядів.

—   Як ти став воїном славетної бригади імені Чорних Запорожців? Яка була твоя мотивація у цій війні?

—   Після Ізваринського котла, після Зеленопілля підписав контракт у Збройних силах України. Потрапив у 1 батальйон, 2 роту, 72-ї бригади. Мотивація? Моя мотивація дуже проста – я націоналіст, патріот, я йшов щоб відстояти цілісність України, її незалежність.

—   Якими були твої перші дні на війні? Кажуть, що на війні страшно. Страшно, коли навколо дзижчить, свистять кулі. Говорять, що людину в першу чергу лякає невідомість, якими були твої відчуття?

—  Війна є війна, коли ти попадаєш під обстріл – всім страшно, буває і паніка. Бої важке видовище, що скажеш таке не завжди приємно. Та найбільший страх – це коли звикаєш до війни, до крові, до втрат. Коли ти вже нічого не відчуваєш, душа розривається, а емоцій немає. Страшно, коли немає почуттів.

—  Розкажи, будь ласка, про вашу позицію «Фестиваль» та бій у Авдіївській промзоні. Чому на твою думку, бойовики так наполегливо намагалися взяти місто?

—  Мій взвод зайняв позицію під назвою «Фестиваль», правий фланг промзони. Бої за Авдіївку завжди не легкі, аджеАвдіївка – одна з ключових позицій української армії. Тут працює потужний коксохімічний комбінат, а за містом дороги на Донецьк, Ясинувату та Горлівку. Саме тому терористи постійно намагаються вибити українську армію з міста.

—   Відомо мені і про твоє поранення РПГ. Дві клінічні смерті та кома. Скажи, що відчуваєш, коли тебе поранили? Це боляче? Страшно?

—    Як це було? Я просто заснув міцним сном. Я помер. Мене мертвого везли в Мечникова. Там зробили три уколи адреналіну, завели серце і підключити до апаратів. Лікарі говорили рідним: «Якщо на третю добу не прийде до тями, мозок почне помирати». А я взяв і прокинувся. І якщо граната не вибухає у твоєму тілі, значить це комусь потрібно. Значить ти комусь потрібний.

—  Сергію, як думаєш, що допомогло тобі вижити? Після поранення, які твої перші спогади? Що допомогло у цей не легкий період?

—  Може, саме поранення мене врятувало від загибелі. Я не був готовий до того, що мене поранить ще й в обличчя. Як тільки прокинувся, дуже хотів пити, повиривав з себе всі трубки. Все, що пам’ятаю. Допомогло напевне те, що я не був самотній.

—  Що ти думаєш про сьогоднішню ситуацію в країні? Як тобі нові зміни: президент, уряд?

—   Я негативно ставлюся до нових змін. Ти ж сама прекрасно розумієш до чого вони можуть призвести та якими будуть наслідки. Дуже шкода, що більшість людей цього не розуміють.

—  Яким є сьогодні твоє життя після війни?

—  Для мене ще важливо було зрозуміти, чи повернуся я на війну. І коли мені сказали: ти не зможеш повернутися в армію, я сприйняв це досить болісно. Тому зараз я вирішив допомагати побратимам в тилу, займаюся волонтерством, у жовтні 2019 року відвідав Авдіївку, місто, яке змінило моє життя.

—   Я пишаюсь тим, що знаю тебе.  Ти справжній воїн. Ти гідний чоловік, воля якого міцніша за будь-який кевлар. Я вдячна, тобі що ти вкотре погодився пережити ці нелегкі спогади. Сергію, і на кінець щоб ти побажав молоді України?

—  Потрібно працювати і розуміти, що ми всі творимо цю країну, і якщо ти вже залишився тут, а не виїхав, ти відповідальний за державу та свою роль у її добробуті. Революція Гідності нам дала свободу. Але ми не вміємо нею користуватися. Це повністю твоя відповідальність. Шалена відповідальність. Рабом бути легше.