Історично зорі нам здаються вічними. Вони не змінюються впродовж нашого життя і майже не змінюються за тисячі років поки люди за ними спостерігають. Фактично зорі в небі це не єдине, що залишається сталим у нашому маленькому світі. Проте одним із ключих розумінь сучасної астрономії стало, те що зорі насправді еволюцінують. Сяють мільйони, мільярди і навіть трільйони років, а потім помирають викидаючи свій вміст у галактику та прокладаючи шлях для наступного покоління.
В листопаді 2014 року автоматизованою системою для пошуку наднових був виявлений спалах Х-випромінювання(рентгенівське випромінювання) був виявлений спалах, але це була не наднова.
Якби ми мали змогу мандрувати між різними світами, між різними зоряними системами, тоді в певний момент ми зрозуміли, що наше Сонце більше не зігріває нас своїми теплими променями. То ж собою потрібно брати теплі речі, так як у Всесвіті має бути м'яко кажучи прохолодно. Але ключеве питання - на скільки Всесвіт насправді холодний?
Помітною особливістю таких галактик, як Андромеда та Чумацький Шлях - є величезні зоряні кластери, що виглядають, як окремі галактики. Ці кластери називаються зоряні скупчення, яких у Андромеди налічується понад 450.
Дивлячись на галактику Андромеди, астрономи минулого вважали її частиною Чумацького Шляху, так як була усталена думка, що Чумацький Шлях - це весь Всесвіт.
Спіральні галактики характеризуються плоскими та тонкими дисками, але це насправді не завжди так. Іноді ми спостерігаємо, як галактичні диски чомусь викривляються. Також кожна галактика - "сусід" має вплив на більші галактики та безпосередній вплив на їх еволюцію. Чи могли карликові галактики Чумацького Шляху вплинути на утворення Землі?
Надмасивні чорні діри, що приховані в ядрах галактик можуть бути серйозною загрузою для утворення нових покільнь зірок. Хоча зараз більшість цих монстрів "сплять", але так було далеко не завжди. І принаймі у ранньому Всесвіті вони діяли, як справжні руйнівники, які з радістю нищили свої батьківські галактики.
Важко думати про Всесвіт не уявляючи галактики, завдяки телескопу Габбл ми маємо чудові зображення цих структур. Тож, які типи галактик існують і як вони набувають такої запаромочливої форми.
Вдивляючись у мерехтливі зірки в нічному небі астрономи минулого наврядчи уявляли собі, що у космосі є зірки чайна ложка речовини, яких буде важча за цілу гору, або що існують об'єкти настільки компактні, що ніщо не може уникнути їхньої гравітації. Так це досі звучить круто, але сьогодні це вже - реальність. Але навряд хтось вам скаже, що ми вже бачили все і космос більше нічим нас не здивує. Насправді наші теорії світовлаштування не заперечують існування об'єктів, які можуть здатися занадто фантастичними, щоб бути реальними. Тим не менш в деяких дослідженнях науковці про них згадують, адже інколи важко пояснити спостереження відомими властивосцями зірок, чорних дір чи планет.
Дуже багато спроб чимось замінити Великий Вибух закінчувалося циклічним Всесвітом. Де Великий Вибух - є ланкою нескінченного ланцюга Великих Вибухів. По суті циклічні моделі представляють собою вічний Всесвіт, але з більшою кілікістю кроків. Можливо одну із найцікавічних циклічних моделей запропонував Роджер Пенроуз, який у 2020 році отримав Нобелівську премію за математичне обгрунтування існування чорних дір.
Важливою проблеми теорії Великого Вибуху - є космологічна сингулярність, тобто Всесвіту не було, але потім він з'явився. Оскільки модель Великого Вибуху не намагається пояснити справжній початок Всесвіту протягом багато років було немало спроб придумати де Великий Вибух генерується через інший фізичний процес або не генерується взагалі.