{ “ Perhosen kirous ” }

..ви не були певні, скільки часу пройшло відтоді, як востаннє на вас падали сонячні промені, чи як над вашою головою щебетали свої серенади пташки — надто далеко ви забрели в ліс, що навколо оточували лиш кострубаті дерева з гілками-тінями; надто довго ви блукали в темряві, намагаючись видивлятися стежку, зрештою здавшись на почавши йти навмання. Цілком можливо, ви б йшли так далі, аж допоки вас не доканала втома, голод чи спрага, однак раптом перед вашими очима промерехтіло дещо. Маленький вогник, зовсім невиразний, ніби дитя туману, запломенів та щез так швидко, що спершу вам здалося то іграми виснаженого розуму.. проте ось, зовсім поруч, з прохолодного повітря з'явилася ще одна жаринка, ідентична попередній, а поруч он ще одна, і он там ще.. Вже зовсім скоро, не встигли ви очима змигнути, як навколо вас зібралася група блідих, блакитних вогників; придивившись ближче, ви могли окреслити форму тендітних крил, які нагадували ті що в метеликів.
"Чи відаєш ти в чиїх покоях нині ти.. дитя..?" низький, немов подих крижаного вітру, голос почувся десь із-за деревами; хоча, якщо вже бути чесними, було дещо важкувато точно сказати звідки, адже звук доносився з багатьох сторін водночас.
"Матінка Природа не наділила тебе мовою.. чи страх відібрав в тебе язик та зменшив до жалюгідного, тремтячого поріддя оболонки себе..?"
Лезо списа притиснулося до вашої шиї, надавлюючи на плоть з достатньою силою, аби показати на чиєму боці нині перевага. Поволі, не наважуючись порушити голови, ваш погляд підіймається догори, і ваш подих застрягає десь між вашими грудьми й гортанню. Істота, з рисами з ґротескною схожістю на людські, стояла у вас на шляху, в оточенні вже знайомої компанії блакитних вогників; крила прекрасного створіння були розгорнуті на непомірну довжину, заворожуючи своєю неземною красою.
"..хто ти..?" ледь пошепки ви наважилися витиснути з себе ці слова, надто в остраху мовити зайве перед цією марою. Істота ж, немов не очікуючи подібного, у відповідь міцніше притиснуло лезо, перш ніж відвести свою зброю та зробити елегантний крок назад.
"Ми..? Питаєш ти, ким є ми..?"
З-під опущеного заборола зійшов глибокий сміх, позбавлений і крихти радості, й відлунюючи немов із кожного темного закутка дерев та гілок.
"Давно ми не є тими, ким були колись, ох надто давно.." продовжила істота, незворушно вдивляючись схованими очима прямісінько вам у душу, "Колись, ми були величні: наше ім'я ходило по цих краях голосніше за наше звання, і мали навіть більше, ніж бажає смертна душа.. однак.."
На кілька митей, істота завмерла, після чого зі стриманим роздратуванням ввігнала списа в землю, що аж вогники довкола стрепенулися своїми блакитними язиками.
"Благословенні ми були, коханням юної душі, чистішої від сам кришталь.. і прокляті ми були ненавистю, що обернулася проти нас так раптово, як грім серед ясного неба.. Ми були звинувачені в двоякості, в нещирості своїх почуттів.. і звинувачені були по праву, хоч як би боліло нам це визнавати.."
Гігантські крила раз чи двічі важко взмахнули, приносячи із собою подих ночі та шлейф туману.
"Взяли наше єство й розбили, вкрай нещадно, на міріади часточок, кожну з котрих було перетворено на крилату комашку.. Як віднайдемо себе, рекли нам, як покажемо своє справжнє обличчя, тоді й станемо ми вільними.."
Ви відчули на своєму обличчі тяжкий подих зітхання, коли істота продовжувала переповідати своє минуле.
"Ми пробули в цій подобі достатньо століть, аби зрозуміти, що справа ця намарне.. Ким ми були, вже жодна з наших частин не згадає.. Ким ми є, наврядчи нам вдасться отримати відповідь на таке просте, достоту ганебно банальне, питання.. Ким ми будемо, не матиме значення.."
Слухаючи це, у вас раптом виникло бажання спитати, проте слова досі були зіжмакані в болючий клубок в горлі, не випускаючи назовні ніяких зайвих звуків. Проте істоті було достатньо лиш побачити віддзеркалення бажаних слів у ваших очах.
"Чому, питаєш..? Чому.. Бо так чи інак, не маючи змоги згадати минуле, й не маючи сил зосередитися на сьогоденні, ми до кінця віків залишимося нічим більшим, однак безладом крих того, що невідворотно втрачено.."