{ " ..цукрова троянда, сповита під місяцем.. " }

"Чи вмієте ви танцювати вальс..?"
Голос. Такий солодкий.. проте водночас і такий крижаний, раптово просік тишу, різко, немов постріл, від чого у вченої вирвався тихенький, м'який зойк разом з парою в прохолодну, нічну тишу. Сказати, що вона очікувала стикнутися з кимось, було б применшенням її переляку -- хто ж сновигає у цих місцинах ще й о такій, достоту безбожній порі? Обернувшись, і похапцем заштуркавши щойно зібрані трави в свою сумку, вона зустріла власника цього голосу.
"Що, невже сполохала?" спокійним, майже безбарвним тоном промовила черниця, виходячи із-за тіней дерев, "Мені здавалося, оленята в такій порі надають перевагу сну аніж блукати в цих околицях, гм?"
Коментар був простим, безневинним навіть, проте сором'язлива натура юної пані все ж дала про себе знати: кінчики її опущених вушок здригнулися, а погляд вмить ковзнув убік, в марних сподіваннях що місячне сяйво не викаже м'якого рум'янця, що розквітнув на її щоках.
"З.. з-з якої ж причини тоді ви тут, можу поцікавитися..?" обережно промовила вона, сподіваючись що черниця з першого разу почула її тремтячий голосок. Старша жінка підвела догори одну брову, ніби дане питання було очевидною реалією.
"Ну.." почала вона, ступивши досить близько до вченої, "Скажімо так, досить важко зі спокоєм в душі зімкнути очі, коли бачиш що хтось, ні з того ні з сього, тікає до хащів.. Мені здавалося, вони привітніші при денному світлі, ні?"
Погляд насичених багряних очей зупинився прямісінько на ній, молодша це відчувала, як і те, що, хоч як би їй не хотілося, від цього безапеляційного питання вона вивернутися не зможе. Зробивши кілька кроків назад і один крок убік, вона помахом руки вказала на галявинку, на якій в променях місяця купалися тендітні паростки.
"Я.. збирала квіти.." м'яко промовила вчена, з якихось причин відчуваючи провину, ніби вона скоїла щось жахливе. "Ну.. я давно збиралася це зробити.. просто.. саме ці.. в-вони особливі, адже.. на відміну від інших, ці достигають вбираючи місячне світло.. Р-розумієте, сонячні промені занадто інтенсивні для їх крихких структур, і до того ж- Ой..! Божечки, вибачте, заговорилася, п-перепрошую, Розаріє.."
Черниця ж лиш поблажливо махнула долонею, радше зчудована такій збуреній реакції.
"Сахарозо, люба, не варто так перейматися. Ніхто не збирається тебе засуджувати, тим паче я. Проте.."
Заінтригована такою паузою, Сахароза підвела погляд на свою співбесідницю, і ох як вона пожалкувала про це, цілком не очікуючи побачити раптом обличчя черниці настільки близько.
"Ти так і не відповіла на моє питання.."
З вуст молодшої долинуло лиш збентежене гмикання, і Розарія продовжила:
"Ти так і не сказала, чи вмієш ти танцювати вальс?"
На кілька митей, зляканий вираз на її делікатному обличчі змінився розгубленим насупленням брів — надто вже дивне, ледь чи не абсурдне було це питання, зважаючи на нинішній обставини. Усе ж.. попри всю бентегу та залишкам остраху, Сахароза не могла не відчути як десь в її грудях, поруч з нервово стукітливим серцем, зароджувалося бажання доєднатися до цієї таємничої постанови. Заперечливо похитавши головою, Сахароза спостерігала як черниця злегка нахилила голову набік, і примара посмішки здригнулася на її вустах, перш ніж знову на обличчі встелилася пелена холодного спокою. Одна її рука делікатно огорнулася довкола талії молодшої, обережно, немов для того аби не налякати, а пальці другої руки переплелися з тремтячими пальцями вченої. Нахилившись ще ближче, вона чуттєвим шепотом промурмотіла, подих черниці пестив її вушко,
"Тоді дозволь мені навчити.." що супроводжувалося делікатним натиском долоні Розарії до спини молодшої; сам дотик пустив мурашок по її спині, породив ніби якусь іскру, котра зійшла тоненькою парою з вуст разом з тремтячим, різким вдихом. Ще з кілька митей, всередині неї все вирувало, розгардіяж з думок та почуттів, одні з яких кричали, аби відмовитися, відступиться поки ще не пізно, проте, на противагу їм, інша сторона прекрасно розуміла, що це "пізно" вже настало — вона вже, нехай і не усвідомлюючи того, переступила межу, і запізно, навіть нерозумно було б нині давати задню. До того ж.. хіба це буде погано? Хіба це комусь нашкодить? Хіба це.. неправильно? В мить раптової наснаги, Сахароза сама притиснулася ближче до черниці, в її погляді, нехай і лишалася тривожність, разом з цим, ніби тендітна, прекрасна квітка, зажевріло те, чого б Розарія не побачила б за інших обставин, а можливо і зовсім б ніколи — це була крихка, майже таки обережна впевненість, і м'яка жаринка надії, котра під променями ясного місяця, немов набула особливої елегійної нотки.
"Тоді.. навчи мене.. веди мене.."