Імператриця Феодора: від розпусної грішниці до дружини Юстиніана І
Інформація взята з джерела.
Переклад українською – Romance Club UA.
Переглянувши різноманітні історичні матеріали, ми виявили, що лише один із них розповідає нам про молодість і діяльність Феодори. Ним стала книга "Таємна історія", написана палацовим чиновником Прокопієм Кесарійським. Відомо, що автор був дуже ображений на імператрицю – він не міг пробачити їй опали свого покровителя, а тому зробив усе, щоб знеславити її діяльність в очах нащадків. Публічно вихваляючи мудрість і красу Феодори, Прокопій Кесарійський вів таємний щоденник, у якому всіляко паплюжив ненависну йому жінку. Завдяки в'їдливій мові Прокопія в пам'яті більшості європейців Феодора залишилася блудницею та розпусницею.
Феодора (дав.-грец. Θεοδώρα – "Божий дар"; Фамагуста, Константинополь, Візантійська імперія) – візантійська імператриця, дружина й співправителька імператора Юстиніана I.
Народилася жінка близько 500 року (за однією з версій – на Кіпрі). Майбутня імператриця виросла в цирку, де її батько мав номер із дресированими ведмедями. Сама ж вона з ранніх років виступала гімнасткою на канаті, натягнутому під куполом. Коли їй виповнилося 15 років, дівчина несподівано перервала свою кар'єру, закохавшись в одруженого чиновника, однак той згодом покинув її без грошей і подарунків.
*Як стверджував Прокопій, вона нібито переривала часті вагітності, викликаючи викидні.*
Сучасник Феодори, Іоанн Ефеський, хоча й прихильно ставився до неї, проте у своєму творі "Житія східних святих" назвав її "Феодорою з борделю". Саме так називали в Константинополі коханку впливового воєначальника Юстиніана, котрий ще не став імператором, і до якої звернулися за допомогою сирійські монофізити, переслідувані імператором Юстином (дядько Юстиніана I).
Невдовзі Феодора залишила Константинополь, щоб вирушити до Північної Африки разом зі своїм новим коханцем Гекеболом, якого призначили архонтом Пентаполіса. Проте й він швидко покинув її, і Феодора знову була змушена заробляти на життя проституцією в єгипетській Александрії. Перебуваючи в одному з головних культурних і наукових центрів того часу, Феодора потрапила під вплив цієї освіченої спільноти, познайомилася з монофізитством, яким згодом таємно опікувалася.
Повернувшись до Константинополя, Феодора почала заробляти на життя рукоділлям, відмовившись від колишніх способів отримання грошей. Своєю красою, розумом, надзвичайною чарівністю та твердістю волі вона підкорила серце майбутнього імператора Юстиніана, якому на той час було майже 40 років. Існує кілька версій їхнього знайомства: за однією з них він побачив її у вікні, за іншою – їх познайомила актриса Македонія, у будинку якої Феодора жила після повернення з Александрії.
До 523 року Юстиніан звів її в статус патриціїв. Аби зробити їхній шлюб законним, у 524 році було навіть змінено закон Костянтина Великого, який забороняв шлюби знатних осіб із жінками низького походження, актрисами й доньками актрис. За новим законом такі шлюби допускалися з особистого дозволу імператора, якщо жінка залишила акторське ремесло. Проти цього шлюбу виступала імператриця Євфимія, і лише після її смерті він відбувся. Весілля Юстиніана, який на той момент був лише спадкоємцем престолу, і Феодори, імовірно, відбулося в 525 році в храмі святої Софії.
Юстиніан ніколи не надавав значення походженню Феодори, вважаючи її рівнею собі. Це пояснюється тим, що сам імператор був вихідцем із селянської родини, хоча завдяки своєму дядькові (неграмотному імператору Юстину) здобув хорошу освіту й владу. Юстиніан справді кохав Феодору, про що свідчить перейменування ним фортеці Аназарв (у Сирії) на Феодоріаду та створення однойменної єпархії в Сирії.
Після заміжжя за свідченням Прокопія Феодора більше не заплямовувала себе любовними історіями. Коли її запідозрили в прихильності до раба-варвара Ареовінда, за її наказом його було покарано батогами й заслано у вигнання. Прокопій же стверджує, що Ареовінд просто зник, і ніхто більше нічого про нього не чув.
Дітей у Феодори та Юстиніана не було. У своєму трактаті Прокопій повідомляє про її сина Іоанна, народженого до шлюбу й вихованого в Аравії батьком. Коли Іоанн з'явився в Константинополі, щоб повернутися до матері, вона, злякавшись гніву Юстиніана, зробила так, щоб його більше ніхто не бачив. Історик Шарль Діль згадує про доньку Феодори, також народжену до шлюбу. Син цієї доньки (тобто онук Феодори) здобув високу посаду при візантійському дворі. Це дає підстави вважати, що його походження імператора не бентежило. Цей факт підтверджує Прокопій, розповідаючи про старання Феодори вдало влаштувати шлюб онука з донькою своєї подруги Антоніни й полководця Велізарія.
Племінниця Феодори, Елія Софія, була видана нею заміж за майбутнього імператора Юстина II. Її матір'ю могла бути будь-яка з двох сестер Феодори, відомих зі слів Прокопія – Анастасія або Коміто, яку він також описує як гетеру.
Феодора стала імператрицею 1 квітня 527 року, коли її чоловік був коронований імператором, ставши співправителем смертельно хворого імператора Юстина I. Через чотири місяці Юстин помер.
Феодора правила державою 22 роки нарівні з Юстиніаном: зміщувала й призначала вищих посадових осіб в імперії, впливала на законодавчу й зовнішньополітичну діяльності імператора, займалася дипломатичним листуванням, приймала іноземних послів тощо.
Важливу роль Феодори як у житті Юстиніана, так і в управлінні імперією підкреслює напис, зроблений Юстиніаном на передньому боці золотого престолу в реконструйованому ним Софійському соборі:
"Твоя від Твоїх приносимо Тобі Твої, Христе, раби Юстиніан і Феодора".
🕌 Повстання Ніка
У скрутні хвилини Феодора виявляла рідкісну мужність і невгамовну енергію. Ці риси особливо яскраво проявилися в 532 році під час повстання Ніка, коли, попри загальну паніку, вона завадила втечі Юстиніана з Константинополя й тим самим, на думку низки дослідників, зберегла трон. У той момент, коли імператор був готовий залишити місто, вона на засіданні імператорської ради звернулася до нього з промовою, яку наводить Прокопій у трактаті "Про перську війну", і промовила слова, що стали афоризмом:
"Зараз, думаю, не час міркувати, чи пристойно жінці виявляти сміливість перед чоловіками й виступати перед наляканими з юнацькою відвагою. Тим, у кого справи знаходяться в найбільшій скруті, не залишається нічого іншого, як влаштувати їх кращим чином. По-моєму, втеча, навіть якщо коли-небудь і давала порятунок і, можливо, дасть його зараз – негідна... Той, хто з'явився на світ, не може не померти, але тому, хто одного разу царював, бути втікачем нестерпно. І не позбутися мені цієї порфіри, і не дожити до того дня, коли зустрічні не назвуть мене панною! Якщо ти бажаєш врятувати себе втечею, володарю, це неважко. У нас багато грошей, і море поруч, і судна є. Але дивися, щоб урятованому тобі не довелося віддати перевагу смерті перед спасінням. Мені ж подобається стародавній вислів, що царська влада – найкращий саван".
Промову Феодори Прокопій піддав літературній обробці, проте жоден історик не сумнівається в тому, що вона сказала щось подібне, хоча, можливо, і не так пишномовно.
Для колишніх куртизанок і повій Феодора відкрила монастир на березі Босфору (так званий монастир покаяння). На думку Прокопія, умови проживання там були настільки суворими, що багато жінок уночі кидалися з висоти, аби покінчити з муками.
І так, Феодора таємно підтримувала монофізитів: сприяла обранню константинопольського патріарха Анфіма, а після його усунення в 536 році 12 років переховувала його в таємній келії свого палацу. Також за участі імператриці відбувалася заміна александрійських патріархів на прихильників монофізитства. У її частині палацу (можливо, за згодою Юстиніана) разом з Анфімом проживав привезений до Константинополя в 538 році патріарх Феодосій Александрійський, який утворив там свого роду монастир і поводився як глава всесвітньої монофізитської церкви. На думку істориків, саме Феодора "штучно розмножила монофізитські хіротонії та прямо створила й зміцнила історичне існування монофізитських церков аж до наших днів".
Імператриця померла 28 червня 548 року після тривалої хвороби. Єпископ Віктор Туннунський, який розходився з імператрицею в питаннях релігії, залишив такий запис у своїй хроніці:
"Августа Феодора, ворогиня халкедонського собору, уражена по всьому тілу раковою пухлиною, незвичайним чином померла".
Вона була похована з усіма імператорськими почестями в церкві Дванадцяти апостолів у Константинополі. Юстиніан після смерті дружини, даючи урочисті обіцянки, присягався її ім'ям, яке увіковічив у назвах багатьох міст, провінцій Візантії та завойованих територій. На її пам'ять Юстиніан у монастирі Святої Катерини на Синаї в головній базиліці, зведеній за його наказом, велів зробити напис:
"Упокоєнню блаженної пам'яті імператриці Феодори".
Після смерті Феодори овдовілий Юстиніан залишився вірним її пам'яті й більше не вступав у шлюб.