СВОБОДУ БУРАТІНО!
«Якщо Бог всемогутній, чи може Він створити такий важкий камінь, що й сам його не підніме?» – до революції цією каверзною загадкою ставили в глухий кут неотесаних новачків шкодливі семінаристи. Якщо не може створити, значить, не всемогутній; якщо створить, але не підніме, все одно не всемогутній. При всій своїй легковажності ця головоломка містить у собі дуже серйозну філософську проблему: чи може в принципі творіння бути непідвладним Творцеві? Чи можливо, щоб всемогутній Бог створив щось, над чим не матиме абсолютної влади? Чи здатний Він обмежити власну всемогутність?
Запитання дуже серйозні, але в християнському віровченні на них є цілком зрозуміла відповідь.
Один релігійний діяч про загадку про камінь сказав: «Бог не тільки може створити такий камінь, але вже створив його. Камінь цей – людина». Святе Писання вчить, що Бог створив людину для її участі у блаженстві буття. Весь світ був улаштований так, що існування людей у цьому світі наповнювало їхнє життя радістю та веселощами, а головною радістю буття для людини була любов до нього Бога. Але відповісти на любов може лише той, хто вільний у своєму виборі.
І Бог дав людині цю дивовижну нагоду – любити чи не любити свого Творця. Так, у величезному створеному Ним світі, який повністю підкорявся своєму Творцеві, раптом з'явилася територія, над якою Він не мав влади. Це було серце людини, яке тільки вона сама могла наповнити любов'ю до Бога. Але так само вільно міг і відмовитися від цієї любові.
Ось на цій непідвладній Богу території і народжується зло як результат свободи, неправильно вжитої людиною. Зло не має сутності, тому що воно не створене Богом. Темрява – це лише відсутність світла, а холод – відсутність тепла. Так і зло не окрема категорія буття, що протистоїть добру, а просто відсутність добра там, куди людина не дозволила увійти до Бога. Тому силою знищити зло неможливо, як неможливо стерти з землі тінь. Зло – це морок, який живе в серцях людей, які не бажають впустити в себе світло Божої любові. Але якби Бог насильно вигнав цей морок із людської душі, то люди перестали б бути людьми і перетворилися б на зомбі, на автомати, жорстко запрограмовані на добро і послух Богові. І ні про яку любов тоді вже не могло бути мови, тому що роботи не можуть любити.
Григорий Богослов каже: «Порятунок для охочих, а не для примушуваних силою». А ось слова іншого з того ж приводу: Ніхто ніколи не став добрим з примусу.
У цьому сенсі проблему людської свободи дуже добре висвітлює всім відома казка про дерев'яного чоловічка Буратіно. Він НЕ ПОСЛУХАВ тата Карло, ПРОІГНОРУВАВ настанови мудрого цвіркуна, ПРОКУТИВ у театрі куртку та абетку, куплені йому батьком на останні гроші, ЗВ'ЯЗАВСЯ з дрібними карними злочинцями. В результаті отримав купу неприємностей, багато страждав і не загинув у болоті лише тому, що був абсолютно дерев'яним. Чому страждав Буратіно? Тому що «пішов у тінь», зневажливо ВІДКИНУВШИ любов всіх, кому він був дорогий. Але чи був тато Карло винен у його стражданнях? Давайте розберемося.
Припустимо, що тато Карло, вистругавши з поліна Буратіно, вирішив позбавити свого улюбленця самої можливості розважатися поганим чином. І цвяхами прибив Буратіно до підлоги. Він дуже любив його, купив йому найкращу абетку і найкрасивішу паперову курточку, годував його найсмачнішими цибулинами і... Ні, мабуть, вистачить. Щось дуже похмура казочка виходить. Такий добробут страшніший за будь-якого Карабаса-Барабаса. Та й тато Карло тут виглядає якось сумнівно.
Краще залишити традиційну версію казки, яка цілком очевидно нагадує Євангельську притчу про блудного сина ( Луки 15:11-32). Обидві ці історії допомагають зрозуміти найважливіший сенс страждань людини, що зіткнулася зі злом: страждаючи, люди приходять до тями.
«А прийшовши до тями, сказав: скільки наймитіа у батька мого мають хліба надміру, а я вмираю тут з голоду; встану, піду до мого батька і скажу йому: Батьку! Я згрішив проти неба і перед тобою…» (Луки 15:17–18)
#гріх #страждання #біль #зло #свободавибору #непослух #небажання