Федір Хорьков — резидент відкритих майстерень White World

Готуючи матеріал про третього учасника резиденції White World Open Space Studio, ми раптом відчули, як наш проєкт отримав опуклість і виразність, достатню, щоб говорити про нього як про маленьке дослідження. Адже свідчення його учасниць і учасників висвітлюють та пояснюють їхні ситуації, думки, дії і стратегії, ідеї. Три герої — це вже три виміри. Далі буде більше, але просимо, зупиніться і прочитайте до кінця цю розповідь Федора Хорькова. В кінці буде панч.

Про очікування війни

— Я знаходився вдома, в Києві, і у мене був такий період, коли я не знав, чого далі чекати від життя, і що мені в ньому робити, і було враження що все застигло, нема чого робити, нібито нічого далі не буде. Можливо, то був навіть дещо пророчий настрій. І надвечір 23 лютого я в цьому настрої зустрівся з друзями, і ми розмовляли буквально за 6 годин до вторгнення, і вони казали мені — та ну, все буде ок, нічого не буде — і так далі. А загалом, все було як завжди.

Про теперішнє життя

— Ну, буквально 24-го ми виїхали з Києва, і менше ніж за місяць мій тато вивіз всіх моїх родичів, кого міг, закордон, і собаку. Зараз я живу з батьком, ми повернулись у Київ на початку квітня, чому я радий, і в мене наразі більш-менш все ОК. Більшу частину активних бойових дій до того я перечекав у Козятині.

Про мистецтво всередині

— Я почав набагато активніше малювати, ніж до вторгнення. Звичайно, я не міг забрати з дому майже нічого, і я більшою мірою займався дизайном, робив інфографіки, для різних проєктів, інстаграмів, за потреби. А коли вже приїхав в Козятин, то купив собі скетчбук і став його вести як щоденник — робив там ілюстрації, і на іншій стороні паперу записував текст.

— Теми мої, здається, не сильно змінились, але все ж я передивився своє ставлення до них, деякі фрагменти тем відкинув і перестав про них думати. Але все одно в більшій частині своєї практики я, як і раніше, працюю зі своїми емоціями і переживаннями, тому просто воно перейшло в іншу форму.

Інстаграм Федора Хорькова: https://www.instagram.com/fyodorkhorkov/

Про мистецтво навколо

— Мені здається, що в Україні загалом мистецтво зараз стало більше про агітацію, про ілюстрування дуже конкретних речей. Більше про те, щоб заробляти гроші і відправляти їх на ЗСУ, тому зараз багато саме ілюстраторських проєктів, і я помітив таке: якщо раніше моїм знайомим і друзям-ілюстраторам з України, було складніше потрапити, скажімо, в The New Yorker, то зараз така можливість стала більш доступною. Одним словом, зараз через увагу західного світу воно все акумулювалось щоб працювати як окремий фронт.

— Я не знаю, як галереї зараз можуть про щось говорити і щось робити, мені складно усвідомити, як їм з цим бути. Напевно, головне — це не робити вигляд, що нічого не відбувається.

Про проєкт на резиденції у Білому Світі

— В минулому місяці я побачив цікаву статтю. Якщо коротко, то там розбиралось одне катування, яке практикували етруски дуже давно. Воно полягало у тому, що живу людину прив’язували обличчям-до-обличчя до гниючого трупа, і годували цю людину, і підтримували її зв’язок з цим трупом, і відв’язували нескоро, лише тоді, коли в неї з’являлися вже потемніння на шкірі… І для мене це стало метафорою про росію з Україною, про цей наш культурний простір, про те, наскільки насильницьким було втягнення людей у російський культурний простір і взагалі, постійно, навіть зараз у багатьох людей є намагання знаходити «хороших русскіх»… Тобто для мене це образ того, що ми з ними насильно зв’язані, гарна метафора на нинішні стосунки росії з Україною, і на цій резиденції я працюватиму саме з ним, бо він мене захоплює.