Хіба це може бути вище мрії?
- Хіба це може бути вище мрії?
Я сидів на паркані біля Дунаю. Важки думи обійняли мене: де знайти правильний вихід до ситуації, до людей…
- Чи можу я стати поруч на дві чутливі хвилини?
До мене підійшов дідусь років сімдесяти. Лівою рукою він спирався на палицю важко дихаючи. Але при цьому він був одягнений у білий балахон та сильно посміхався.
- Так ось у чому річ, любий пане… Хіба твої думи можуть бути вище твоєї мрії?
- Ну а чого ж тоді ти засмучений?
- Ну як це. Переживаю емоції, щоб потім з ними не ходити. Ну і щоб жилося потім якнайкраще.
- Ні, але… У цей момент важкувато якось.
- Чому? Хіба світле майбутнє може наступити від твоїх сьогоденних дум?
- Так, а про що ти мріяв років п’ять тому? Сім? Одинадцять?
- Колись мріяв знайти таку роботу, щоб задоволення отримувати. І гроші, звичайно. Потім думав, що коли я зустріну правильну людину, ми закохаємось один в одного, то всі проблеми зникнуть. Потім про мандрівки, друзів, людину поруч…
- Ага - щиро посміхнувся він - усюди люди і ти як особистість. А тепер про що мрієш?
- Дві тендітні хвилини добігають кінця. Тому, я пораджу тобі посидіти й обдумати дві ось які речі. Перша: справді твоє від тебе нікуди не зникне. Будеш ти хоч біля Хмельницького чи біля Стерненка… Все одно воно приверне увагу. Друге: хіба може бути щось вище твоєї мрії? Полум’я всередині потрібно, щоб підігрівати мрію. Людина поруч — щоб розділити її, а улюблена справа — для перемикання уваги на інше.
- Може й можливо, а може й ні. Спробуй відновити полум’я всередині й любов ззовні. Тоді й дізнаєшся….