На піхоту через Львів

Маємо на цему тижні річницю (хтів бим написати - роковину, але нє, певно ще зарано) введення карантину в Україні.
Як одною з незручностей цего дійства було обмеження в русі - став громадський транспорт . Но але ноги не повідтинали, то апарат ся лишив на місци. Я і в докарантинні часи надавав перевагу там, де це можливо, ходінню пішки, то скориставімся можливістю майже повністю ігнорувати їзду при пересуванні містом (благо, Львів є достатньо компактний)- за увесь карантинний рік хіба з раз 5 обравім міський транспорт як засіб пересування , А так - переважно - на піхоту . В середньому по 18 з гаком кілометрів на день, але бувало і за 30, а оден раз дійшло і до 40-ка. Коли йдеш - не дуже ся хоче відволікати на знімки , хіба як побачиш щось неординарне, но але хто зна- може нинішня ординарність якраз і буде цікавою в майбутньому .
Вчера мавім якраз маршрут з Личаківської рогатки аж за Скнилівський міст - то вирішив що вартувало б якось зачинати зберігати хоч якусь пам"ять о тім. І як результат троха знімок і до того ще троха тексту .

Верхній Личаків, кінцева двійки . Церква Покрови на Личакові (в минулому костел Марії Остробрамської) - збудована в міжвоєнний час. Її вежа довгий час була найвищою спорудою у Львові , якщо рахувати від рівня моря .

Далі >>
Від церкви не йду в долину по Личаківській, а звертаю до старої залізничної колії. Колись, ще до совітів, тут була гілка на Бережани. Потому її скоротили до Комсомольського озера, далі - до дріжджзаводу, а тепер і взагалі закинули.
Будівлю колишньої стації Личаків давно передали в житловий фонд. На знимку - ще австрійський станційний будиночок.

Іду колією керунком на Кайзервальд. Зачав падати сніг - що поробиш, погоду не обираєш.

Міст в нікуди - як ся придивити, то видно, що з другого боку виходу нема, стоїт заварена решітка.

З висоти Кайзервальду при файній погоді можна обсервувати Львів. Но але - що є, то є. За снігом багато не побачиш. Хіба стару закинуту скульптурну фабрику на першім плані . Не знаю - працює там хоч щось чи вже нє.

За деревами - церковця зі львівського скансена.

Заасфальтована дорога по самім верху Кайзервальду. Львівські узгір"я в давній час (хоча - хз, може і не в давній, а вже зараз) асоціювали з драконом, і Кайзервальд був ніби його спиною.

Скульптура на початку алеї з Шевченковими словами "і мертвим, і живим ..." - але ж що це "посланіє" з каменю може символізувати ?

Асфальтом не йду, звертаю на одну з паркових стежок.
На якийсь час небо дало си перепочинок, то ся відкрив Львів

паркова білочка

Порожнє гніздо. Хто ж його так низенько звив - а чи може десь го вітром принесло?

Ще троха Львова - посередині зеленії шпиль Антонія з Падуї

а троха далі - Цитадель (Каліча гора) , ліва лапа того міфічного дракона.

Гора Лева (чи , більш звикло - Лиса гора) , як вона виглядає зі сторони Кайзервальду. Серце дракона по драконівській версії.

Шпиль костелу св. Войцеха від Лисою горою

Під Високим Замком

Вулиця князя Лева . До совітів це було щось типу кварталу червоних ліхтарів.

Вид на вежу Корнякта на початку Замкової вулиці

Підоймаюся далі до меморіялу Героям небесної сотні з надією перейтися на вулицю Пішу. Але нє - там ще не скінчили ремонт.

То ся вертаю, при нагоді зробивім пару знимок звідти на центр міста.
Бані Преображенки поцятковані снігом.

Ратуша з Катедрою.

Зима ся не здає )

Але аж так її ненадовго вистарчає. Доки дійшовім до Опери, сніг перестав.

Звідси ся зачинає найдовша львівська вулиця - Городецька (Городоцька), увесь подальший маршрут саме по ній.
Вдалині - церква Святої Анни.

Вежа лікарні на Раппопорта. Була збудована в кінци 19-го століття як жидівська лічниця. Тепер хіба єврейська .(то як Староєврейська вулиця у Львові - ніби і стару назву нові не дали прийняти, та і по-новому якось не дуже звучало, то додали евфемізм "старо".Ще б Руську переназвали на "Староукраїнську" ) )

Юра. За драконівською міфологією - голова.

Городоцька .

Знимки з водорозділу- десь приблизно з цего місця на схід вода тече в Балтику, а на захід - у Чорне море.
Тут на схід, в сторону центру - до Полтви і далі на північ