Українка - амазонка по крові - Марія Гук

Читаючи історію воєн, ви не замислювались, що там немає жінок та їх історій?

З 24 лютого наша новина стрічка кардинально змінилась: обстріли, військові дії, палаюча ворожа техніка, успіхи та невдачі на фронті, дипломатія та ін. А ще ми читаємо: «вони печуть хліб», «вона виносить поранених з поля бою і лікує», «вона керує артилерійськими установками», «вона підтримувала місяць дітей у сховищі та змогла вивезти їх у безпечне місце», «вона забрала тварин з окупованої території», «вона пройшла десятки кілометрів, щоб перейти кордон з дітьми», а «вона співає і піднімає дух в Азовсталі», «вони сплели метри захисних сіток». Хто ж такі «вони»? Це - українські жінки. А у них «дух амазонства» - в крові та в історії.

Всім відомо про воюючих сарматок, яких можна було зустріти у степах України 2 -3 тис. років тому. А з середини ХVІ століття образ войовничої українки вже зайняв своє місце у військовій історії. У відповідальні моменти українські козачки ставали разом із чоловіками до бою. Активні українські жінки вищих суспільних станів XVI – XVII ст. брали активну участь у війнах та різноманітних збройних конфліктах, організовували напади, витримували облоги, утримували збройні загони і на їх чолі давали битви. Українські шляхтянки, мешканки дніпровського низу козацького Запорожжя відігравали основну роль у викупах та обмінах полонених ічоловічої та жіночої статі[1].

Проявити свої таланти у різних сферах та широких масштабах жінки змогли під час Першої світової.

Вперше жінки стали пліч-о-пліч з чоловіками на захист Батьківщини офіційно, як військові, у Першу світову війну. Українки також не залишилися осторонь. Місцева і закордонна преса рясніла фотографіями та історіями жінок у лавах УСС. Не дивлячись, що закони Австро-Угорщини забороняли жінкам воювати, була сформована Жіноча рота УСС–ІІ, підрозділ Легіону Українських січових стрільців, а імена Олени Степанів, Софії Галечко, Ірени Кузь стали знаковими.

За даними Міністерства оборони, на початку 2021 року в Збройних силах України було близько 57 тисяч жінок, що становить 22,8% від загальної кількості. Цей показник набагато вищий, ніж у сусідній Польщі (7,5%), а також США (16%) та Німеччині (12%).[2] 

[3] Але, якщо порахувати всіх, хто записався у тероборону і пішов до ЗСУ з лютого 2022 року, то цифра значно зросте.

Як і в Першу світову війну, роль жінки у благодійній допомозі не змінилась, можливо, тільки терміни. В 1914-1917 роках жінок, які збирали кошти, пожертви, продукти харчування, амуніцію, одяг - називали благодійницями, то зараз жінки носять горде звання «волонтерки». За 100 років змінилися можливості: жінки можуть і техніку пригнати з-за кордону, пошити бронежилет і розібратись у точних тепловізорах, розвантажити машину з гумдопомогою, знайти необхідну амуніцію «на вчора», зібрати і відправити гуманітарну допомогу постраждалим і військовим.

В Україні перший відомий випадок милосердя датується 1641 р. під час війни між донськими і запорозькими козаками з османським військом.

«При Азовському «засадному сидінні» з 7 червня по 26 вересня допомогу пораненим і хворим надавали жінки. Під час постійних атак турків вони з’являлися на бойових позиціях, перев’язували поранених, приносили їжу голодним воїнам».[4]

У Першу світову війну функцію медичної допомоги на фронті взяли на себе сестри-милосердя, а зараз жінки-парамедики і медики. Вони працюють під обстрілами, забирають поранених, чоловіків і жінок, допомагають навіть якщо було розбомблено підземний шпиталь та знищено останні запаси ліків.

У Другу світову війну жінки оволоділи всіма воєнними спеціальностями: в авіації і на флоті, в піхоті й кавалерії, розвідці, зв’язку, медицині.

Феномен радянського війська у цьому питанні полягав у тому, що жінки воювали нарівні з чоловіками, тоді як в інших країнах жінкам переважно забороняли братися за зброю.[5]

Помітна роль жінок у підпільних та визвольних рухах часів Другої світової війни. Прикладом тому є участь українок у визвольній боротьбі в складі Української повстанської армії.

Дуже важливу роль жінки відігравали в медично-санітарній допомозі. Вони лікували та доглядали за хворими, забезпечували їх ліками та їжею, проводили освітні курси для медичного персоналу, допомагали родинам загиблих та організовували санітарні пункти у віддалених місцях.[6] Медична і санітарна служба в УПА була добре організована і впливала великою мірою на моральний стан воїна.

У війни не тільки чоловіче, а й жіноче обличчя, і руки, і серце. А все тому, що українки не звикли залишатися осторонь, і знають, що зможуть принести користь і на фронті, і в тилу.

[1] О. П. Кривоший. Воєнна повсякденність елітних жінок козацького Запорожжя у науково-творчому доробку Подільського історика Йосипа Роллє. Режим доступу: http://old.zounb.zp.ua/node/3875

[2] Режим доступу: https://tsn.ua/ukrayina/mi-ne-boyimosya-smerti-zhurnal-vice-oprilyudniv-material-pro-zhinok-zbroynih-sil-ukrayini-1997029.html

[3] T.me/FirstLadyOfUrraine. Виступ на міжнародній конференції «Жінки у конфлікті». Брюссель. 10.06.2022

[4]Грибан О. Г. Діяльність Російського товариства Червоного Хреста в українських губерніях в кінці ХІХ – початку ХХ ст. / О.Г. Грибан // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. – Серія № 6. Історичні науки: Зб. наукових праць. – 2013.– Вип. 10. – С.113 – 120.

[5] Інтерв’ю для Радіо Свобода дослідниці Катерини Кобченко. https://www.radiosvoboda.org/a/27002618.html

[6] Роксолана Попелюк. Фронт підтримки: жінки в українському русі опору. https://localhistory.org.ua/texts/statti/front-pidtrimki-zhinki-v-ukrayinskomu-rusi-oporu/