Піонери "нової хвилі": Жан-Люк Годар
Що таке "нова хвиля"?
Як і більшість критичних понять, "французька хвиля" чинить опір простому визначенню. Створена Франсуазою Жиру на сторінках "L'Express" в 1958 році, вона спочатку стала новим юнацьким духом, потім дала про себе знати у французькому фільмі. Розмовно, "нова хвиля" переродилася в синонім "авангард", хоча мала конотацію, яка є менш спокійною.
"Нова хвиля" - це головним чином Трюффо, Годар, Шаброль, Ромер, Ріввет - п’ять французьких режисерів, яких об'єднує одна ціль, незважаючи на очевидні розбіжності в їхніх кінострічках. Маючи досвід кінокритиків, усі вони бачать фільм як феномен інтелекту. Це не означає, що їхні фільми позбавлені почуттів; навпаки, вони часто викладаються з глибоким емоційним значенням. Але завжди повертаються до базової структури ідей. Існує основна логіка, незалежно від того, наскільки пристрасно вона розвинена. Фільм є для них захоплюючим способом відкрити світ і розвинути розуміння його політики, психології та структури. Таким чином, "нова хвиля" стала невід’ємною частиною інтелектуального життя Франції у 1960–70-х роках.
Кіно - це потреба у спілкуванні з людьми, яких не бачиш. Жан-Люк Годар
Творчий шлях Жана-Люка Годара
Годар - класик світового кінематографу. Культовий французький режисер, сценарист, актор, продюсер та кінокритик.
Він народився у багатій паризькій сім'ї: його батько був лікарем, мати - банкіркою. Під час Другої світової війни вони перебувають у Швейцарії, а після розлучення батьків у 1948 році Годар повертається до Парижа: закінчує ліцей та Сорбонну, отримавши диплом етолога. Саме в Сорбонні Годар знайомиться з Франсуа Трюффо, Жаком Ріветтом, Еріком Ромером та Андре Базеном. Згодом вони стануть групою, яка відкине кліше тодішнього французького кіно.
У 1950 році Годар, Ріветт та Ромер засновують газету "La gazette du cinéma", там Годар публікується під псевдонімом Ганс Лукас.
У 1952 починається справжнє богемне життя: його приймають писати замітки у знамените видання "Les caheries du cinéma". Також Годар робить першу спробу зняти короткометражну стрічку, але все що залишилось від неї зараз - короткий фрагмент у салоні автомобіля.
Першими повноцінними пробами камери Годара стаю стрічки "Операція бетон", "Кокетка" та "Історія води" (змонтовані за матеріалами Франсуа Трюффо). Важливо, що ще до виходу низки культових фільмів, Годара вважали піонером французької "нової хвилі" саме завдяки його критичним статтям та сценаріям.
Критиці ми зобов'язані тим, що не виключаємо один аспект кіно в ім'я іншого. Ми зобов'язані їй також і тим, що робимо фільми з великою відповідальністю і знаємо, що якщо щось вже зроблено, то знову робити це марно.
Далі спостерігається справжній спалах французької "нової хвилі". Існує думка, що саме завдяки "новій хвилі" з'явилась така кінематографічна концепція як "теорія авторського кіно". У цей час Годар знімає свої найвідоміші стрічки: "На останньому диханні", "Безтямний П'єро", "Зневага", "Альфавіль", "Жінка є жінка", "Чоловіче - жіноче", "Банда аутсайдерів".
Наприкінці 60-х Годар відходить від "нової хвилі" і починає захоплюватись марксизмом. Він одержимий ідеєю зйомок політичного кіно.
Теорія «кіноправди» радянського режисера Дзиги Вертова (Давида Кауфмана) впливає на творчість Жан-Люка Годара головним чином вже після подій травня 1968 року. На думку Вертова, правдива (відображена на кіноплівці) реальність повинна пізнаватися за допомогою кінотехніки, оброблятися в безпосередньому зв'язку з ідеологією, а потім транслюватися для публіки.
Після травневих подій 1968 року Годар знайомиться з Жаном - П'єром Гореном, разом вони засновують групу "Дзига Вертова".
Годар про групу:
Групу "Дзиги Вертова" ми створили з наміром знімати політичне кіно політично. Ми назвали її так не для того, щоб втілити в життя програму Вертова. Це швидше був своєрідний індивідуальний бунт.
Чому Годар - новатор?
Як і його однодумці, Годар розумів, що французьке кіно стоїть на місці і вже давно настала пора його модернізувати. Тому перш за все було вирішено замінити знімальний майданчик. Здавалося б, доля вирішила допомогти молодим і цілеспрямованим режисерам здійснити задумане.
Саме в період "нової хвилі" почали з'являтися легкі ручні камери, які можна було носити на плечі. За допомогою такої техніки зйомки тепер реально було проводити на вулиці і без штатива. Свій перший фільм «На останньому диханні» Годар зняв саме такою легкою камерою і не де-небудь у павільйоні, а на звичайній французькій вулиці.
Ще одним нововведенням для кінематографу стали «незручні» ракурси, фрагментарне оповідання, нечітка фонограма (розведення звукового і відеоряду) і велика кількість титрів. При перегляді фільмів складалося враження, ніби камера стежила за випадковою ситуацією - надто вже часто вона відволікалася на сторонні об'єкти. Глядач, тільки що сфокусовався на одній сюжетної деталі, міг бути раптово «переключений» на іншу, здавалося б, ніяк не пов'язану з першою.
Тепер не можна було прийти в кінотеатр, щоб бездумно стежити за кадрами на великому екрані - потрібно було дивитися уважно і вдумливо, зіставляти в розумі титри і фрази героїв, прислухатися до закадрового голосу. Ці та інші прийоми стали відмінною рисою Годара.
Головними героями колишнього критика стали «ноунейм» актори, які в кіно «нової хвилі» грали виключно аутсайдерів, нігілістів або тих, хто так чи інакше протистояв суспільству (Жан-Поль Бельмондо в ролі Мішеля Пуакара з «На останньому диханні» , Жан-П'єр Лео, який зіграв Поля з «Чоловіче - Жіноче»). Персонажам дозволялося дивитися прямо в камеру і нецензурно висловлюватися. Але не варто думати, що їх лексикон складався виключно з лайливих слів.
У промові переважала величезна кількість цитат. Нерідко герої повторювали відомі висловлювання Хічкока, Мао-Цзедуна, Леніна. Тепер актори могли вільно переміщатися в просторі, імпровізувати. Адже найчастіше у режисерів просто не було сценарію до фільму, і вони знімали його з натхнення. Картина «На останньому диханні» є яскравим прикладом цього.
У своїх фільмах Жан-Люк Годар прагнув відобразити реальне життя у всіх його проявах. Тому в своїх роботах він відкрито говорив, наприклад, про проституцію («Жити своїм життям»), про революційний дух молоді («Китаянка»). Спочатку, його лицьовою аудиторією вважалися тільки студенти і ліва інтелігенція. Тобто, всі ті, кому імпонував бунтарський дух персонажів Годара, хто бачив в них самих себе.
Що дивитись?
"Безтямний П'єро"
Рік: 1965
Жанр: драма, кримінал, комедія
У ролях: Анна Каріна та Жан-Поль Бельмондо.
Фердинанд Гриффон , який відчуває сильну незадоволеність шлюбом, несподівано вирішує втекти разом з Маріанною Ренуар , яку зголосився підвезти на машині додому з чергової вечірки. Його анітрохи не турбує, що дівчина якось пов'язана з Секретною збройною організацією, члени якої йдуть по п'ятах. Маріанна, наполегливо називає обранця «П'єро», сподівається, що на Французькій Рив'єрі їх чекає безтурботне життя.
Годар експериментує не тільки з кадром і монтажем, а й з кольором. Пофарбоване синьою фарбою обличчя Бельмондо в фіналі картини - як полотно Кандинського; кадри змінюють зображення картин Пікассо і Ренуара. Годар змішує фарби і жанри, експериментує зі звуком: у фільмі звучать закадрові коментарі героїв; шуми перериваються то легкою музикою, то Бетховеном або Шуманом.
"На останньому диханні"
Рік: 1960
Жанр: драма, кримінал
У ролях: Жан-Поль Бельмондо, Джин Сіберг.
Фільм став головним висловлюванням бунтарської епохи. Кримінальний сюжет, заломлений капелюх в дусі 1930-х, американські автомобілі - все це Жан-Люк Годар перетворив на символ «нової хвилі», у дзеркало свого часу.
Часом у фільмі була повна імпровізація: Годар зупиняв зйомку, потім за столиком в кафе писав діалоги і передавав їх акторам. У кадрі навколо головних героїв - паризьке повсякденне життя.
"Банда аутсайдерів"
Рік: 1964
Жанр: драма, кримінал
У ролях: Анна Каріна, Самі Фрей, Клод Брассер.
Драма-нуар «Банда аутсайдерів», знята за твором Долорес Хітченс «Золото дурнів», є знаковим фільмом «нової хвилі». Сам Годар охарактеризував стрічку так: «Аліса в країні чудес зустрічає Франца Кафку». Сюжет окреслює історію головної героїні Оділь, яка на курсах англійської мови знайомиться з двома хлопцями - Артуром і Францом. Їхній зв'язок обертається тим, що молоді люди вмовляють дівчину стати учасницею пограбування. Цей фільм став джерелом цитат. Так епізод, в якому трійця героїв біжить через Лувр, повторюють герої фільму Бернардо Бертолуччі «Мрійники» - затяті шанувальники кінематографу. Цікаво, що Годар не отримував офіційного дозволу на зйомки в музеї: він таємно проніс камеру і велів акторам бігти по залу. А охоронці, що переслідують героїв у сцені, - співробітники музею, які працювали в той день.
"Альфавіль"
Рік: 1965
Жанр: антиутопічний неонуар
У ролях: Едді Константин, Анна Каріна
Головний герой - приватний детектив, який приїжджає в місто майбутнього Альфавіль, щоб знайти свого друга-агента. Саме місто знаходиться під контролем комп'ютерної системи Альфа-60.
У місті оголошено поза законом усі людські почуття, такі як любов, ніжність, співчуття і взаємодопомога, а також заборонені поезія і романтика. Всі ці заборони привели суспільство до негуманності та відчуженості...
"Китаянка"
Рік: 1967
Жанр: драма
У ролях: Анна Вяземські, Жан-П'єр Лео, Жюльєт Берто, Мішель Семеньяко.
Кінокартина «Китаянка» є вільною інтерпретацією роману «Біси» Ф.М. Достоєвського. Її дія здебільшого розгортається в замкнутому просторі - квартирі. Головні герої фільму - учасники радикальної маоїстської групи (комуни Aden Arabie Cell). Члени групи живуть Революцією, вони займаються філософією, вчаться. У підсумку, теоретично підготувавшись, члени групи вирішують розгорнути терористичну підривну діяльність.
Квартира в якій живуть герої списана гаслами, до відмови набита червоними маоїстськими книжками, напхана газетними вирізками. Жалюзі, двері, стіни недбало покриті синьою, червоною, чорною фарбами. Всі ці деталі складають специфічний натюрморт, єдину композицію, причому швидше інтелектуальну, ніж фігуративну, створену не просто для милування, але для роздумів і аналізу.
Велика частина фільму перебуває ніби поза часом, оскільки його герої в основному не діють, а говорять і розмірковують про дію. Вихід з такого позачасового стану трапляється, коли група вирішує вчинити терористичний акт - вбити міністра культури СРСР Шолохова, який приїхав до Франції з дипломатичною місією. Дана дія прокладає доріжку в майбутнє, вириває героїв з статичного простору квартири, і, при цьому, є «тільки початком»...
Також варті уваги: "Чоловіче - жіноче", "Жити своїм життям", "Зневага", "Жінка є жінка".
Музи Годара
1. Анна Каріна
Двічі актриси, яких Годар знімав в своїх фільмах, ставали дружинами режисера. Першою з них була датчанка Анна Каріна, яка підкорила в паризькому світі спочатку серце Коко Шанель, а потім і Годара. Він запропонував їй роль у фільмі «Маленький солдат», потім були «Жінка є жінка», «Жити своїм життям», «Банда аутсайдерів», «Альфавіль», «Безтяний П'єро» і шість років шлюбу, з плином яких Анна виросла в зірку французької богеми, музу Лукіно Вісконті і Роже Вадима.
2. Бріжит Бардо
Один з найбільш відомих жіночих образів у Годара - стенографістка Камілла у виконанні Бріжит Бардо у стрічці «Зневага» 1963 року. Чи знайшлася б кандидатура краща Бардо на роль жінки, яка спокусить мільйонера-продюсера і змусить талановитого режисера зробити для неї що завгодно?
3. Джин Сіберг
Кар'єра американської актриси Джин Сіберг почалась із ролі у фільмі "Привіт, смутку" за мотивами роману Француази Саган. Проте всі ми знаємо її як Патрицію у фільмі Годара. Разом з Жаном-Полем Бельмондо вона поклала початок "новій хвилі" і назавжди залишилась в історії кінематографу.
4. Анна Вяземські
Анна Вяземські - справжня інтелектуалка, студентка філософського факультету. Вона показала режисеру філософію зовсім з іншої сторони і, звичайно, вплинула на його творчість. Згодом вона одружилася з Годаром і знялась у п'яти його стрічках.
***
Жан-Люк Годар починав свій шлях з «неправильних» фільмів , героями яких виступали опоетизувані борці за свободу, вбивці і повії ( Мішель Пуаккар в «На останньому диханні», Нана Кляйнфранкенхайм в «Жити своїм життям»), а прийшов до соціологічних, філософських та ідеалізованих кінокартин другої половини 1960-х років. Годар за короткий період виробив власний почерк, манеру зйомки і монтажу. Працюючи зі звукорядом, Годар довів, що звукова доріжка здатна підпорядкувати собі відеоряд.
Вклад Жана-Люка Годара у світове кіно неоціненний. Він - безумовний корифей "нової хвилі", стоїть в одному ряду з найкращими режисерами.
Література
1. Douglas Morrey. Jean-Luc Godard. — Manchester: Manchester University Press
2. Jean Collet. Jean-Luc Godard: An Investigation Into His Films and Philosophy. — New York: Crown Publishers, 1970.
3. Де Бек А. Новая волна: портрет молодости. М., 2016.
4. Прощай, речь? Философия фильма Годара и современная концепция человека (Статьи Андрея Бычкова, Фёдора Гиренка, Владимира Мартынова, Натальи Ростовой, Вадима Руднева). — М.: Летний сад, 2015. — 120 с.