Привіт всім! Пройшло вже достатньо багато часу з моменту оприлюднення першої частини цієї статті: «Сервер у кожен дім, або quick review of HPE ProLiant DL560 Gen8», тож саме час розповісти вам про мій досвід використання сервера рівня підприємства для задоволення моїх скромних потреб 😅 (навчання, роботи над FOSS проєктами і їх тестового розгортання, різноманітних експериментів, тощо).

Друзі, оприлюднюю одну зі статей, що вже довгий час (десь з початку пандемії 2020 року) лежить у теці з чорновими варіантами майбутніх статей. У ній йде мова про те, як "навчити" новомодну підсистему Windows Subsystem for Linux першої (і найпопулярнішої на даний момент) версії запускатися з деяким набором сервісів, також відомих як "демонів" при ввімкненні вашого комп'ютера, а не лиш тоді, коли ви після входу в систему запускаєте термінал WSL, після чого виконуєте за допомогою нього першу команду. Звичайно, Docker чи LXD сюди не поставиш, проте й у WSL2 працюють вони не так швидко, як би нам всім хотілося. Краще вже у віртуальній машині запустити, або на якомусь дешевому тонкому клієнті (колись і така стаття буде, сподіваюсь). Але зараз...

Привіт, друзі! Сьогодні хочу поговорити з вами на одну цікаву тему, пов'язану з серверним залізом, а саме про мій кейс його використання у домашніх умовах. Коли виникла гостра необхідність оновлення моєї основної робочої станції, яка використовувалася для віддаленої роботи, розробки і тестування програмного забезпечення та інших цікавих речей, у мене було декілька можливих рішень: