Ґійом Фай "Секс і девіантність": Розділ 2: Сакралізація гомосексуальності. Частина перша
Це сталося: за короткий проміжок часу гомосексуали пройшли шлях від статусу меншин до привілейованого статусу. Питання в тім чи представлення гомосексуальних шлюбів з подальшим усиновленням, законами, які карають «гомофобію», необхідністю владного й офіційного захисту гомосексуальної спільноти та культури є нормальними характеристиками соціальної еволюції, чи вони є кричущими ознаками декадансу й перекручуванням природного порядку. На мій погляд, чоловіча гомосексуальність є психопатологією, деякі аспекти якої я спробую пояснити.
Іншою проблемою є жіноча гомосексуальність. Моя позиція полягає в тому, що вона має дещо іншу природу аніж чоловіча гомосексуальність і повинна бути проаналізована або оцінена відповідно до одних і тих же критеріїв.
Кажучи ці речі я, звичайно, усвідомлюю, що стаю наперекір законам, що обмежують свободу слова у Франції.
Гомофільна ідеологія та «протистояння гомофобії»
Відразу відзначу, що наша мета полягає, ані в нападі на гомосексуалів як індивідів, ані в засудженні їхніх сексуальних практик. Ця критика пов’язана передусім з ідеологією, особливо з гомофілією, так би мовити, ментальністю (пов’язаною з антирасизмом та ксенофілією), яка має на меті забезпечення гомосексуалам захисту, гарантій, привілеїв, квот і так далі під приводом того, що вони є пригніченою меншістю. Але це ж не так.
У цьому питанні ми перейшли від однієї крайнощі до іншої: від переслідування гомосексуалів до їхнього піднесення. Це розпочалося в 1960-х роках, коли гомосексуали вимагали такого ж ставлення як і до інших, особливо у професійному житті, та щоби до них не ставились як до відступників чи злочинців. Це було цілком закономірним. Кінець кінцем, пригніченим гомосексуалам (здебільшого чоловікам) були надані їхні привілеї.
Закони, які дозволяють гомосексуальні одруження та усиновлення дітей гомосексуальними парами були прийняті у великій кількості країн-учасників Європейського Союзу (ЄС) (те що було немислимим у мусульманських країнах, Індії, Китаї чи в будь-якому іншому місці як це було колись в Європі також), створили прогресивне уявлення про те, що вони є лідерами, передовими щодо інших людей, і що світ збирається слідувати за нами, за Заходом. Це ніщо інше як стара всесвітня ілюзія.
Згадка про те, що зараз прийнято великою меншістю, як не більшістю, - про те, що гомосексуальні шлюби й усиновлення нічим не відрізняються від гетеросексуалів було б розцінене, як ознака чим раз вищого божевілля ще 50 років тому. За межами Заходу, по всьому світу, ці законодавчі заходи були б інтерпретовані як ознака глибокого занепаду.
Як показав Філіпе Ранда у своїй політично некоректній, проте класичній, книзі Рожева мафія[1], Західні гомосексуали побудували сильні лобі, які надавали взаємодопомогу на глобальному рівні. Це призвело до заміни ролей: в той час, як гомосексуали були виключені чи залякані й повинні були залишатися прихованими від поля зору громадськості, зараз же вони віднайшли себе шанованими через їхній стан. У багатьох професійних секторах буде «плюсом» якщо ти гомосексуал[2]. Необхідно зазначити, що жіночі гомосексуали (лесбійки) не досягли такого ж успіху в тих же сферах як їхні чоловічі аналоги; професійна допомога між лесбійками слабка або взагалі не існує. Крім того, відкриті лесбійки почасти виключаються з процесу добору персоналу, особливо з високих посад в компаніях, чи то з огляду на патріархальний механізм в ієрархії, чи то через те, що чоловіки-рекрутери не можуть перемогти в романтичному плані та розуміють, що вони менш ймовірно вдадуться до сексуальних домагань до них[3].
Тобто статус гомосексуальності, особливо чоловічий варіант, здається перевершує гетеросексуальність. Різноманіття парадів Гей-Прайду на Заході — це популярні демонстрації, у яких беруть участь відомі культурні й медійні персони, а також політики, навіть якщо вони є гетеросексуалами. Цей вид гомосексуальних «мас» став беззаперечно модним (так само як ідеологічно) заходом.
Найбільш незвичайною річчю є те, що гомосексуали хоча і є привілейованим класом вимагають навіть більше. Вони вважають себе «пригніченими», хоча нові соціальні норми та «антидискримінаційні» закони (насамперед ті, що проти «гомофобії», є нічим іншим як новим обмеженням свободи слова) привілеюють їм[4].
У панівній ідеології (більше медійній, аніж людській, хоча думка медіа багато що вирішує) хтось може помітити знецінення гетеросексуальних відносин, які зображуються як «банальні», старомодні та безглузді. І довершує це все бісексуальність. Це довершена модель, пов’язана з людиною змішаної раси у нашому наборі ідеальних типів. Така ж ідеологія і в роботі, яка сприяє змішуванню, недиференційованості й спотворенню антропологічних та соціальних ролей. В уявленні та міркуванні панівного медіакласу біла жінка чи чоловік, які одружені, гетеросексуальні й вирощують сім’ю з трьох або більше дітей сприймаються як дивовижні істоти, котрі належать до зоології застарілого світу, які є навіть небезпечними для ідеалів емансипації. (З іншого боку, ця традиційна модель допускається у випадку з мусульманськими сім’ями; поговоримо про це далі.)
Вчорашня нормальність сприймається ненормальною сьогодні. Ми зіштовхнулися з книжковим варіантом патологічної підміни цінностей з чистим нігілістичним характером для гетеросексуальних сімей, які є основою для відновлення нашої цивілізації. Феномен відмови від одружених, білих, гетеросексуальних пар не просувався так далеко в США, у порівнянні з Європою.
Це допустимо зважаючи на Європейський принцип рівності, який полягає в тому, що гомосексуали, і чоловіки, й жінки, поводяться як їм заманеться в особистому житті. Проте піднесення статусу гомосексуальності до нової форми норми чи навіть до найвищої форми сексу, як це відбувається в межах теперішньої культури, є симптомом заплутаних цінностей та норм, спричинених хаотичним пануванням байдужості; принцип «все зарівно добре як і решта» – є ознакою крайньої стадії егалітаризму, розпаду. Те саме відбувається з вірою про взаємозаміну статей (вперше згадану «філософом» Симоною де Бовуар), яка відкидала будь-яку згадку про «стать». Такий самий діагноз підходить і до відмови від відмінностей рівня й вартості між артистичними формами, людьми та цивілізаціями. Ми зіштовхнулись з імперативною гомогенізацією, яка є мантрою егалітаризму і яка виникла як етнічна течія від християнської етики щодо абсолютної рівності всіх перед Богом.
Ця ідеологія (будь то щодо сексу чи будь-якої іншої сфери) не є життєздатною у довгостроковій перспективі, тому що йде проти реальних фактів. Це нанесе багато шкоди перед зникненням, проте точно зникне. Це неминуче.
Патологія гомосексуального дискурсу та гомосексуальної ментальності
Одна з базових ідей всієї гомосексуальної спільноти та гомофільної ідеології – це те, що всі від народження бісексуальні та що гомосексуальність – це вибір стилю життя як і будь-що інше, суто культурне і не вказує на жодну успадковану відмінність. Ця ідея не є повністю неправильною, але є згубною. Така ментальна згубність є симптомом однієї з найбільш екстремально розвинених егалітарних догм, так би мовити, відкидання природних відмінностей між людьми. Не тільки раси не існують, але підводячи речі до їх логічного завершення, не існують і статі, й сексуальний потяг. Це є андрогінною спадщиною недиференційованої однорідності. Ті, хто не повірили в ці марення хоч на секунду визнаються тоталітарною системою як ті, кому не можна довіряти.
Певна річ, зараз вони не говорять те, що говорили на початку гомосексуального руху у 1960-х: «Рівні права мають бути надані гомосексуалам; зупиніть дискримінацію проти них, тому що, якщо меншість буде під впливом вимушеної тенденції, яка не є небезпечною і можливо вродженою тощо». Зараз вони кажуть «Бути гомосексуалом – це вибір як і будь-що інше, так само як мати свою думку щодо вибору професії; будь-хто може бути або стати гомосексуалом від народження, або за власним вибором».
Ця відхилена й науково необґрунтована позиція є виразом втрати шляху та цінностей. Проте гомосексуальна спільнота та гомофільна ідеологія й надалі їй слідує. За цією дивною суперечністю вони перевернули догори дриґом рівність для того щоби згенерувати нерівністю у свою користь. Це зроблено для того, аби компенсувати їхній придушений комплекс відщепенців. Справді, ми все частіше чуємо: «Зрештою, бути гомосексуалом або бісексуалом значить бути більш повноцінним (а отже, кращим) ніж гетеросексуали». На самих низах знаходяться гетеросексуали, які віднаходять себе забороненими й репресованими, інвалідами, скутими та заляканими природною пансексуальністю, яка повинна стати нормою. Отже, гомосексуали та бісексуали є нормою, коли гетеросексуали є різновидом гемоплегії.
Більш того, сексолог та уролог Жерар Цван продемонстрував, що гомосексуальність – це патологія, яка впливає на 5% чоловіків і має генетичне походження. Цю патологію хочуть прирівняти до норми. Гомосексуальна спільнота намагається перетворити та змінити реальність, трансформувати це захворювання у вищу форму здоров’я. Це прекрасно підходить під канони панівної ідеології, яка плаває серед інверсії цінностей в усіх її проявах – це є процесом умертвлення та самокалічення[5].
Гомофільна ідеологія не побудована (або вже не побудована) на ідеї рівних прав між «нормальною» більшістю та девіантною меншістю, яка не відповідальна за свою девіантність, проте над нормальністю та природністю гомосексуального «вибору», яка цікавіша ніж гетеросексуальний вибір та, можливо, більш бажана. Гомосексуали, просвітлена еліта, й авангард приносять соціальний, сексуальний та навіть політичний «бонус» у відносини з суспільством, яким досі керують чоловіки гетеросексуали. Гомофільна ідеологія представляє геїв як тих, кого породило суспільство, як емансипаторів, які навчають відкритості, радості, свободі, братерству, поваги до інших, толерантності, суспільному щастю й тому подібне. Збоченням зворотної дії семантики типової панівної ідеології, їхній порок перетворився в силу. Більш того, англійський термін «гей» роз’яснює, що гомосексуал – це той, хто приносить жартівливість в сум, одновимірне суспільство чоловіків натуралів.
Це ідеальний приклад відхилення від природного порядку, особливо якщо хтось знайомий зі стражданнями, які принесли гомосексуалісти поширенням СНІДу. Ця девіантність, як і всі інші за які відповідальна сучасна ідеологія, є суїцидальною, тому що це пародія на реальність.
Гей-Прайд – це назва гомосексуального параду, який зараз є частиною церемоніальності та невідійманих прав Заходу (за виключенням росії, де це досі відкидається). Що тут відбувається зараз чудово видно: хтось вдає, що він гордий за чиюсь гомосексуальність, пропонуючи підтвердження демонстративності, провокативності та добровільності вульгарного фестивалю. Проте навіщо бути «гордим» за гомосексуальність й бісексуальність? Це не тільки свідчить про необхідність позиціювання себе наднормальним, але й про необхідність зради глибокого інфантилізму. Хтось може бути гордим за те ким хтось став, за те, що хтось зробив, за чиїсь можливості, проте заявляючи, що хтось гордий за чиюсь сексуальну орієнтацію означає, що він опускає планку власної гордості досить низько. Більш того, відкрито заявляючи, що хтось «гордий за когось» психологічно доводить, що це не так, це один із різновидів самообману.
Ця гординя, що проголошена чоловіками-гомосексуалами вказує на дві речі: перша – досить ненависне відчуття протилежної фрустрації. Гомосексуали сьогодні хочуть не звільнити себе (вони вже вільні), а нав’язати себе та проголосити свою вищість та домінацію, просурмити, що їм настільки комфортно бути тими, ким вони є (чи це так?) в такій же манері та з такою ж напоумкою як розчаровані американські чорні прийняли слоган «Чорний – це гарно». Коли ж вони досягли (чи все ще досягають) всіх прав, які включають шлюби й коли їхні спільноти працюють для того, аби здобути привілеї (клаци, кооперації, першості й таке інше), вони займають громадський простір для того, щоб показати, що вони мають «мужність» для того щоби ідентифікувати себе як гомосексуалів. Зараз вони чудово знають, що ніхто їх не пригнічує, а тим паче закони захищають їх від дискримінації й свободовбивчий закон навіть карає «гомофобію» - так би мовити, це допомагає озброювати їх проти будь-якої критики (за одним виключенням, описаним нижче, який дуже заважає лівому крилу гомосексуальної спільноти: гомофобія молодих мусульман, річ про яку ніхто не сміє говорити). Не зважаючи на це все вони залишаються при своїх вимогах про більшу кількість маршів Гей-Прайду, намагаються створити скандал, де вони перемагають в усіх своїх битвах тощо. Такий нарцисичний ексгібіціонізм переносить нас до стурбованої, психологічно нестабільної частини пригніченої гомосексуальної групи, яка така ж незбалансована як і їхнє лібідо.
Інша показова особливість «гей-прайду» це підлітковий та інфантильний характер демонстрацій гомосексуальної спільноти та їхньої ідеології. Перехід до психологічної зрілості не був здійснений цими джентльменами. Почасти вже не зовсім молоді, вони маршують напівоголеними, неприкритими, з макіяжем, пестячи один одного іноді для того, щоб шокувати міщанських гетеро (яким байдужісінько), під супровід музичних інструментів та навіть під захистом гомосексуальних поліціянтів! Усі ці провокації від людей, які страждають на загальмування розвитку більше схожі на хлопчиків, які показують свої прутики на шкільному подвір’ї.
Коли ви думаєте про це, сам акт організації «фестивалю» навколо гомосексуальності видається неприродною річчю, хтось може уявити організацію фестивалю навколо гетеросексуальності? Суперечність очевидна так само як інфантильність провокацій на цих заходах. З одного боку, гомосексуали проголошують нормальність своєї сексуальної поведінки, але поступаються ненормальності шляхом організації гей-парадів, де ніхто не святкує, що він тривіальний та звичайний, де ніхто не пропагує чиюсь «гордість» тривіальністю, нормальною поведінкою. Лесбіянок набагато менше за кількістю у порівнянні з гомосексуалами-чоловіками на маршах Гей-Прайду, безсумнівно, тому що жіноча гомосексуальність (чи то бісексуальність) є більш поширеною та природною. З іншого ж боку, називаючи чоловіків-гомосексуалів «геями» (термін американського походження) передбачає, що вони щасливчики, раді бути гомо, їм комфортно самим з собою. На ділі назва «гей» це вправа в семантичному екзорцизмі, для гомосексуалів, яким не комфортно самим з собою. Їхнє сексуальне та емоційне життя є мукою, яка полягає в обмані, сварках, нестабільності, психологічних розладах та втраті особистісної ідентичності.
Виглядає ніби гомосексуалісти насправді не припускали свою гомосексуальність та не інтер’єризували це. Вони екстрер’єризують це для того, аби наголосити, що вони існують, показати іншим, що вони справді є самими собою, ніби вони ніколи не були впевнені в собі, ніби вони ніколи не знали, хто вони є. Це прагнення для впізнання засобами дурних витівок має щось трагікомічне, бо ці гей-паради та все, що їх супроводжує дедалі частіше падає плазом. Гомосексуалів тягне викликали ворожнечу, але зрештою вони зустрічаються з байдужістю[6].
З іншого боку, у суспільстві, яке все більше розпадається на «спільноти», в якому банківська система (якщо вона зможе втриматись) забезпечує все, що можна сказати соціальну згуртованість, геї засновують свою самобутність на своїй сексуальності, що має принизливий аспект. Інші спільноти (чорних, євреїв, мусульман та інших) базують свою самобутність на приналежності, яка є відповідною реальністю. Але гомосексуальна «спільнота» черпає ресурс із зубожілого рівня самоідентифікації: сексуальної тенденції.
Чоловік, який приватно практикує гомосексуальність, має власне сексуальне життя, проте не плутає його з соціальною позицією. Він не тільки не афішує це, а й не розширює це до визначення решти свого існування. Сплутуючи власні життя з сексуальними тенденціями багато гомосексуалів сьогодні не усвідомлюють, що вони принизливо виявляють себе в суто лібідозальному вимірі. Вони створили для себе спільноту, громадську ідентичність, яка базується на тому, що вони роблять зі своїми прутнями. Збалансований гомосексуал – і така особа дійсно існує – не перебільшує свою сексуальну тенденцію (як це відбувається при «камінг-ауті») і не розглядає це як рівнозначне з його особистістю та соціальною ідентичністю. Шляхом трансформації проблем сексуальності в членство в соціополітичній спільноті, гомосексуальне лобі продемонструвало не гордість, а форму презирства до себе. Справжня спільнота вартує цієї назви, тільки тоді коли воно базується на розділенні цінностей, походження, досягнень та праці, а не на сексуальній схожості.
З усім тим, вони домоглись ухвалення законів, які придушують будь-яку атаку на них. «Ми пишаємось тим, ким ми є, проте досі вимагаємо захисту від суддів». Їм бракує почуття гумору…
Аби підсилити свою сексуальну тенденцію, багато геїв вдаються до дрес-кодів або особливих жестів (ексклюзивна мова жестів), ставлення, стилю і, очевидно (заради круїзингу) особливих місць зустрічей.
Інший шкідливий аспект гомофільної ідеології полягає в тому, що вона функціонує як система виключення та знецінювання всього, що не входить у сферу чоловічої гомосексуальності. З цієї причини можна говорити про упередженість і лицемірство гомосексуальної форми мачизму.
Наприклад, не секрет, що в ЛГБТ (Лесбіянки-Геї-Бісексуали-Транссексуали) чоловіки-гомосексуали керують всім заради власного зиску. Лесбіянки залишаються третіми зайвими; вони ніколи, в жодному випадку не змогли б сформувати групи взаємодопомоги чи тиску такі ж ефективні як їх колеги-чоловіки.
У їхній системі професійного взаємозв’язку чоловіки-гомосексуали практикують дискримінацію не тільки проти чоловіків гетеросексуалів, але також проти жінок, включно з лесбіянками. Більш того, лесбіянкам набагато складніше зробити «камінг-аут», так би мовити, публічно розкрити їх гомосексуальність[7].
Гомосексуальний мачизм відрізняється від гетеросексуального. Мачо-натурали практикують часткову мізогінію: вони люблять жінок, але з підлеглої позиції. Проте мачо-гомосексуали не люблять жінок взагалі й хочуть бути оточеними ніким, крім гомосексуалів подібних до їх самих. В професійних сферах, завойованих гомосексуалістами, система взаємодопомоги та пріоритету під час працевлаштування зберігається. Жінки та гетеросексуали не мають шансу отримання робочого місця з високим рівнем відповідальності. Ексклюзивна структура базується на подібній до мафії солідарності серед виключно мачо-гомосексуалів, яка розвинулась в закриту економічну одиницю з глибокою кишенею.
Егоїзм, Еготизм та Поверхневість «Гейської культури»
Гомосексуаліст, разом зі всіма ідеологіями, які його підтримують і оточуються під приводом прогресу й емансипації, демонструє неабиякий соціальний егоцентризм та глибоку байдужість до наступних поколінь. І знову ми бачимо нащадка презентизму. Гомосексуали – особливо чоловічого типу – шукають виключно миттєвого задоволення, вони народжені споживачами, які за своєю суттю є достатньо поверховими, попри, можливо, обдарованість та витонченість (як це часто буває). Їхні предки, нація та нащадки їх не цікавлять. Тільки їхнє его та лібідо, тільки їхнє сексуальне й матеріальне задоволення є важливими для них. Коли гомосексуальні асоціації вдають з себе гуманістів, яких турбує доля людства (здебільшого це ліваки) це є чистої води лицемірством. Наприклад, гомосексуальні асоціації (особливо ACT UP) займають провідну роль в боротьбі проти СНІДу – здебільшого заради фінансування досліджень – але повстають проти обов’язкової перевірки чи закриття місць, де вони зустрічаються, попри те, що вони знали, що чоловіча гомосексуальна спільнота, особливо в Сполучених Штатах, і була тією ракетою, що запустила цю вірусну пандемію.
Коли гомосексуалісти мають творче й артистичне чуття, як це зазвичай буває, воно зазвичай спрямоване на поверхневу вишуканість, моду, дрібнички, викрутаси. Гомосексуали є жертвами моди більше ніж будь-хто інший. Будь-то поет, письменник, співак тощо, гомосексуаліст рідко звертає свої дари до більш важливих чи серйозних питань, але замість цього він звертає увагу до свого роду паражіночного естетизму, яскравого як осяяний черв’як, поміченого дріб’язковістю і який сочиться якимось барковим мінімалізмом[8], і все це зосереджено на його улюбленій темі: гомосексуальності. Гетеросексуали не поміщають свою сексуальність в центр своєї особистості чи своєї роботи, на відміну від гомосексуалів. Це і є визначення одержимості: людина стає гомосексуалом раніше, ніж сама собою. Сексуальність гомосексуала керує ним, саме тому, що вона патологічна й не репродуктивна.
Повернімось до найяскравішого прикладу егоцентризму та безвідповідальності «гейської спільноти» починаючи з 80-х років. Їхнє ставлення до пандемії СНІДу – пандемії, за яку чоловіки-гомосексуали у всьому світі й особливо на Тихоокеанському узбережжі Америки – несуть велику відповідальність через їхні компульсивні лібідо та часту практику содомії з декількома партнерами без використання презервативів. Наркозалежні, африканці з півдня Сахари з їхніми примітивними сексуальними звичаями (говорити в не принизливій манері) та європейські іммігранти також несуть відповідальність за поширення цієї хвороби, звичайно.
Щодо цієї пандемії позиція гомосексуальних асоціацій поєднує у собі лукавість, лицемірство, безвідповідальність і вперту рішучість нічого не змінювати в своїй патологічній та ризикованій поведінці. Необхідно підкреслити два моменти: по-перше, свого роду перекрутивши ситуацію гомосексуалісти (через свої лобі) проголосили себе жертвами пандемії, в той час, як насправді вони і є її першопричиною; по-друге, вони повстали проти будь-яких «фашистських» профілактичних мір, які б зазіхнули на їхні практики, таких як закриття нічних гей-клубів та їх запасних входів, обов’язкове тестування на захворювання, що передаються статевим шляхом, публічні списки заражених і тому подібне. Будь-які такі міри дозволили б дещо стримати епідемію.
Гомосексуальні лобі досягли успіху в опусканні (прим. Тюремний сленг) цих мір шляхом тиску на страх політиканів бути звинуваченими в гомофобії, а коли епідемія СНІДу вирвалась, гомосексуали були розчаровані, що їхня роль в цьому спалаху отримає публічну увагу і вони опиняться під пильною увагою. Відданого гомосексуала хвилює не громадське здоров’я, а його власна свобода, дати вихід своїм неприборканим імпульсам.
Більш того, базове занепокоєння гомосексуала, хто має інтенсивніше лібідо ніж гетеросексуал, це негайне задоволення своїх бажань як можна частіше й обговорення цього якомога більше. Це є засадою усіх девіантностей в будь-якому прояві: це нав’язливо. Він повинен говорити про це безперервно. Його сексуальність (його «еротизм» втрачений через імпульсивність) займає таку позицію в його свідомості, що заважає йому мати ширший погляд на життя та світ. Усе обертається навколо його сексуальної тенденції. Гомосексуали пройшли шлях від придушення і дисимуляції своєї одержимості (коли вони страждали від гніту) до нестримної потреби кричати про це з дахів будинків.
Таким чином, ми пройшли шлях від дисимуляції до свого роду гомосексуального прозелітизму. Ніби чоловіча гомосексуальність стала релігією, розширеною сектою зі своїми ритуалами, церемоніями, ідеологією, ЗМІ та соціальною мережею. Як імами, священники гей-культів захищені законом від насміхання чи інших нападок.
Як і з будь-якою релігією, мета – перемогти послідовників. Ціль, очевидно, привести як можна більше молодих гетеросексуалів в гомосексуальний клан, розширити мисливські угіддя, збільшити кількість потенційних партнерів. Відтак ми маємо курси, які просуваються в рамках національної системи освіти (яка не є ні національною, ні освітньою) з метою переконання підлітків, що гомосексуальність не є патологією. Реальна мета, звичайно, взагалі не толерантність, а вербування нових членів; настав час говорити про це голосно…
Гомосексуальність – це не просто сексуальний вибір, а пародія на культуру – гей-культура – яка безперервно намагається завоювати нову аудиторію з вразливих молодих людей. Гомосексуальна спільнота говорить, що має власну спеціальну культуру. Вона стверджує, що його посвячують в нову, вищу, езотеричну чуттєвість, якою не володіють інші, яка була б долучена до досвіду та відчуттів, про які бідні гетеросексуали не мають жодного уявлення. Репрезентація гетеросексуалів як примітивних або баранів міститься у фразеології та кліше в гейських журналах та вебсайтах.
Теперішній гомосексуальний дискурс проявляє параною та манію переслідування. У стилі, дуже схожому на стиль деяких етнічних і релігійних груп, гомосексуалістам у глибині душі набридло, що їх більше не переслідують, їх непокоїть, що їхні вимоги перевершили очікування. Вони насолоджуються комфортною позицією жертви переслідування, і вони розлючені тим, що їх більше не атакують, що люди їх люблять, а найгірше, що більшість людей не схожі на них. Гомосексуали – це аутисти, котрі люблять говорити про себе, які люблять свій спеціальний статус жертви. Ось чому як тільки невідомий провінційний католицький депутат заявив, що гомосексуальність є неповноцінною в порівнянні з гетеросексуальністю, коли мова заходить про майбутнє раси, гомосексуальне лобі неодмінно скористалось цією атакою, публічно осудивши депутата. Переважна кількість гомосексуалів задоволені ідеєю, що вони досі в переслідуванні, навіть якщо вони переслідують інших і бачать як їх карають. В цьому сенсі його відношення до цього схоже на ісламістів.
Психопатологія та шахрайство чоловічої гомосексуальної пари
У той час, як чоловіки-гомосексуали вимагають і беззаперечно виграють право на одруження, усиновлення дітей і право заводити сім’ю, увесь процес заснований на брехні – мімікрія та безглуздя. Вони хочуть наслідувати гетеросексуалів не тому, що вони прагнуть «права любити й домівку», а через бажання отримати фіскальні, соціальні та майнові права. Найбільш комічним (і доказом безглуздя) є те, що навіть коли чоловічі та жіночі гомосексуальні рухи лягають в ліжко з лівацтвом та фемінізмом, у них не вистачає достатньо різких слів для того, щоби описати «дрібнобуржуазну пару» (розглядається як свого роду репресія та кумедність) чи сім’ю і шлюб, у якому надають перевагу конкубінату. Проте подивіться на них зараз, на тих, хто прагне точно наслідувати дрібнобуржуазну модель, про яку вони колись говорили так зневажливо. Громадських об’єднаних для них вже недостатньо. Ці витівки не повинні нікого ввести в оману, але, на жаль, вони дурять більшість людей.
Коли Тьєрі Ле Люрон (який був гомосексуалістом і помер через це, хоча цього не афішував) та Колюш як гетеросексуали зобразили гомосексуальний шлюб так, щоб викликати у глядачів сміх, ніхто не заперечував таке знущання з гомосексуальних пар. Ніхто не міг уявити, що одного дня гомосексуальні шлюби перестануть бути приколом, а стануть реальністю, яку треба серйозно сприймати. Сьогодні, усі скетчі Люрона та Колюша були б розцінені політично некоректними; вони б не отримали сміху культурних еліт, більш того, вони були б змушені ретельно редагувати та цензорувати перед повторним показом. Ідеологія, яка нас оточує, є псевдосвятковою та псевдоліберталіантською, проте на ділі вона жорстка, догматична, авторитарна й позбавлена гумору.
Проте насправді відомо (і гомосексуали самі це чудово знають), що немає нічого більш нестабільного та неправдивого як гомосексуальна пара. (Ця ремарка менш актуальна для лесбійських пар, які мають досвід міцних та навіть моногамних відносин.) За визначенням, гомосексуальність передбачає велику кількість партнерів, і навіть короткочасність відносин, часто з незнайомцями. Вони поверхневі, епідемічні, чисто оргазмічні й позбавлені особливої попередньої підготовки. Баркова жінкоподібна витонченість, яку демонструє гомосексуаліст у своєму повсякденному житті чи творчості, не існує у його сексуальних практиках – навпаки. Дивовижно, з психологічної точки зору, гомосексуальність базується повністю на лібідо та невідкладному бажанні спарюватись, і не на романтичному підґрунті чи необхідності у довготривалих відносинах. Це імпульс. Звичайно ж існують виключення: відносини Ів Сен-Лорана та П’єра Берже – це один із подібних прикладів, який був прославлений у ЗМІ настільки, що вони стали майже культовими.
Бажання ввести чоловічу гомосексуальну пару та гомосексуальні шлюби в одну логічну схему до гетеросексуальної пари – це не просто ідеологічний фарс, а й показник глибокого нерозуміння гомосексуальності, особливо її чоловічого виду. Гомосексуали ніколи не будуть спроможні наслідувати гетеросексуальну пару, позаяк остання з самого початку не ґрунтувалася на лібідо, а на емоційній прив’язаності, дітонародженні та вихованні потомства.
Шляхом вимагання права усиновлення дітей так як і одруження, чоловіки-гомосексуалісти намагаються наслідувати гетеросексуальні пари і це цілком жалюгідно – більш того, все йде до того, що гетеросексуальні пари дезінтегруються! Що за безодня захворювань. Доказом того, що вони жалкують через те, що вони не є гетеросексуалами, не є нормальними є їхня брехня щодо їхнього ж пригнічення комплексу ненормальності й трансфігурації його в супернормальність. Гомосексуальні шлюби та батьківство функціонують як симулякри гетеросексуального шлюбу. Вони жалкують, що не можуть одружитися з жінкою та народити дітей, тому вони створили мрію: гомосексуальні шлюби з усиновленням дітей. (У такому ж психопатологічному процесі радикальні феміністки-лесбіянки жалкують, що вони не народилися чоловіками; я обговорю це далі.)
Гомосексуали – це загалом самотні істоти, ті, хто є емоційно збіднілими й чия головна гіпертрофована сексуальна вимога – це постійна зміна партнерів. Ця примітивна, копулятивна, інтенсивна сексуальність залучає багато тимчасових коханців й очевидно робить неможливим, дійсно безглуздим, моделювання чоловічої гомосексуальності та нормальної пари. Гомосексуал знає лише зигзагоподібне емоційне життя й ніколи ґрунтовно не задовольняє свою сексуальність, яка є постійною рушійною силою в нестримній гонитві за відчуттями. Задоволення стає проблематичним, гомосексуал завжди в пошуку нового досвіду, можливо навіть похітливого – звідси їхній здвиг до серйозних психопатологічних практик.
Ми недостатньо усвідомлюємо якою мірою сама ідея гомосексуального шлюбу (яка виникла в Західній свідомості, що зазнала знецінювання на фоні солодощавих розмов про «права») є новою, хоча є підозра, що вона безпрецедентна в усій історії людства. Це поняття (яке ще 30 років тому здавалось лише провокаційною причіпкою) сприймається всіма мислячими в усіх суспільствах як справжнє й бридке зґвалтування природи. Врівноважені уми, які терпимо ставляться до гомосексуальних практик в приватній сфері, які дозволяють гомосексуалістам непомітно співіснувати у своїх чотирьох стінах, які відкидають будь-яку соціальну дискримінацію проти гомосексуалістів, з усім тим вважають ідею гомосексуального шлюбу чистим і простим безумством: тим більше коли це спроба імітувати гетеросексуальний шлюб. Він сприймається як підневільне наслідування, безглузда копія.
У будь-якому випадку, усе це рівнозначно відкиданню та знецінюванню шлюбу, позбавляючи союз чоловіка та жінки усіх законних відмінностей, у той час, як насправді він є основою розмноження та виживання. Розгул егалітаризму, заплутування цінностей, психічна патологія: усе це лежить в основі гомосексуальної подружньої пари.
Справді, можна вдаватися в питання, чи не ховається на вимозі гомосексуального шлюбу (і його псевдоформою – цивільним шлюбом) неприхована і збочена потреба підірвати гетеросексуальну пару, імітуючи її; представляючи її як «одну із можливостей серед інших», а не як норму. На всіх континентах, жодна усталена релігія, чи то монотеїстична, чи язичницька, не представляла собі такого відхилення; і тільки вони можуть розглядати гомосексуальні шлюби, які поширюються сьогодні на Заході, як ознаку цивілізаційного краху. Навіть культури, які показали найвищий ступінь толерантності до чоловічої гомосексуальності (здебільшого військові культури, такі як Стародавня Греція чи Галлія) не винесли б думки про холостяцьке життя, а тим більше ідеї про те, що два чоловіки або дві жінки одружаться. Божевільна ідея, яка нікому не приходила в голову. Тут ми зіштовхнулися з інверсією цінностей: тих, хто виступає проти гомосексуальних шлюбів представляють екстремістами, у той час, як екстремістами, психами та божевільними є ті, хто цього вимагає. Комічний прикол став реальністю, як в психіатричній лікарні, як у фільмі «Пролітаючи над гніздом зозулі».
Сама ідея гомосексуальних шлюбів взагалі не є вимогою егалітарного права, оскільки прихильники одностатевих шлюбів – лицеміри, які прекрасно розуміють, що це не спрацює. Це просто ще один тонко замаскований засіб знищення традиційних європейських сімей.
Після всього сказаного, гейські шлюби, як серйозний симптом, яким він і є, це не найгірше, що могло з нами статися. Цей феномен впливає тільки на меншість і не загрожує нашому генетичному спадку. Прикро, що геї, які одружаться, все одно матимуть нащадків. Випадки, де гомосексуальна пара отримає дозвіл на народження дитини за допомогою сурогатного материнства, скоріше всього стануть рідкісними. Гомосексуальні спільноти завжди залишатимуться маргінальним феноменом з декількома демографічними ефектами, практично жоден з яких не матиме впливу на біологічний вплив європейців. Більш того, у випадку, коли все піде проти природи, гомосексуальна пара не існуватиму. Гейські шлюби тільки створюють проблеми, тому що вони є частиною ідеологічного (не біологічного) розпаду природного порядку.
Насправді гомосексуальні пари (навіть одружені) є лише незначною проблемою, у порівнянні з катастрофою, яку являють собою змішані расові гетеросексуальні пари, особливо в тих випадках, коли жінка біла. Причина в тому, що в цих випадках залишаються відкритими двері для невідворотного змішування, тобто невідворотної зміни нашого генетичного спадку. Замість того аби боротися з узаконеними гомосексуальними шлюбами набагато важливіше зосередити наші зусилля на боротьбі з міжрасовими шлюбами.
Найбільшою небезпекою є захоплення білих жінок позаєвропейськими іноземцями, або те, що можна назвати викраденням матки. Кожен такий випадок рівнозначний усуненню ще одного репродуктора з генофонду білих, я це поясню в іншій главі. Цей тип змішування, звичайно ж, є більш серйозним, ніж випадки, коли білий чоловік запліднює неєвропейську жінку.
Коротко кажучи, ми повинні нагадати традиціоналістам – особливо католикам – що ідеологія змішання рас (навіть «між християнами») і постійний медійний захист пар змішаних рас впроваджений хорошими людьми є більш небезпечним ніж протистояння гомосексуальним шлюбам, останній з яких не матиме біологічних наслідків. Біологія має більше значення ніж ідеологія.
Гомосексуали й чоловіки, і жінки мають менше складностей у пошуку партнера ніж гетеросексуали. Як можна пояснити цей парадокс? Комусь може здатися, що гомосексуали обох статей є більш сексуалізованими ніж гетеросексуали та що вони мають частіші сексуальні відносини. Чому так?
Перша причина це те, що гомосексуали сильно сексуалізовані й почуваються сильними й постійно потребують відносин з кимось їхнього сорту. Вони не здатні до самодисципліни та стриманості, як діти, які не можуть тримати руки якомога далі від банки з печивом. Потреба в негайній чуттєвості за будь-яку ціну робить їх поверхневими або, в крайньому разі, нездатними до самоаналізу. Гомосексуалісту некомфортно наодинці з собою. Йому потрібен постійний шум, свята, балаканина, збудження й відчуття. Він не здатен до тиші, роздумів та самотності.
Друга причина полягає в ефемерній, фестивальній та компульсивній природі гомосексуальних відносин (говорити без принижень). Їхній еротизм фактично відірваний від природи, тобто від розмноження; він безпричинний, скороминущий та миттєвий – прямо як мастурбація. Гомосексуаліст симулює емоційні відносини зі своїм партнером, у той час, як на ділі вони тільки лібідинальні, як у гетеросексуала з проституткою. Гетеросексуальні відносини передбачають несвідомий зв’язок, тому їх складніше побудувати ніж зруйнувати. Генетично сексуальні відносини між чоловіком та жінкою регулюються певною кількістю бар’єрів. Існує інвестиція, яка стосується порядку природи, подобається цей термін комусь чи ні.
Звичайно, існують гетеросексуальні гедоністи, які в пошуках сексуальних «завоювань» і колекціонують коханок, і для яких думка про сексуальну вірність нестерпна. Але окрім патологічних виключень, ця «хижа» сексуальність не є нав’язливою; вони здатні переносити періоди засухи.
Гомосексуальні відносини (особливо чоловічі) часто формуються швидко й легко, проте вони також легко і розпадаються. Темп почасти шалений. Гетеросексуальний круїзинг (або «зваблення») зазвичай набагато важчий ніж у гомосексуалів, оскільки жінки, як правило, набагато менш сексуально імпульсивні чоловіки (гомо- чи гетеросексуальні) з генетичних причин.
З іншого боку, еротичний апетит гомосексуалів обох статей виглядає сильнішим ніж у гетеросексуалів. Чоловічі гомосексуальні пари часто зраджують один одному й завжди перебувають у стані перманентного незадоволення. Причина гомосексуальної надмірної сексуалізації, факту, згаданого всіма сексологами, не пояснена.
Незалежно від причин, гомосексуали сексуально (та емоційно) тривожні, будь то чоловік чи жінка. Гомосексуаліст не виносить емоційної самотності, навіть періодів самотності, незалежно від того наскільки вони тимчасові, тому що він не автономний, він не спроможний знайти в собі ресурси, для того, щоб бути в змозі перенести такі речі. Без збудження від частих сексуальних зв’язків він занурюється в нудьгу, а потім в депресію. Геї – великі споживачі антидепресантів. Непристосовані до сталості вони також не пристосовані до медитації. Їхня сексуальність показує їхню загальну поведінку: імпульсивність і потреба в миттєвому задоволенні.
Гомосексуальні відносини зазвичай призводять до конфлікту між сторонами. Належність до однієї статі породжує конкурентні тертя, через те, що відсутнє взаємодоповнення і, отже, немає можливості ділитися та домовлятися між двома представниками однієї статі, як це відбувається між чоловіком та жінкою. Гомосексуальний союз, в якому беруть участь істоти однієї полярності, пригнічує взаємність та згоду з деяким емоційним надлишком. Тут недостатньо відмінностей для появи взаємності, тому й немає гармонії, а конфлікт завжди на поверхні. Я не компетентний, аби сказати чи є чоловічий гомосексуалізм (етимологічно «секс з тим самим»; homos з грецької) формою нервової шизофренії, але без сумніву, що інтимний зв’язок між двома чоловічими полярностями – повністю суперечить природному програмуванню – і є одночасно і результатом, і причиною психологічних розладів.
Справжня мета боротьби проти гомофобії
Боротьба проти гомофобії насправді ніщо інше як пропаганда на користь гомосексуальності. Мова не йде про нейтральну позицію (абсолютно нормальну та законну), направлену просто на захист гомосексуалістів від мстивості гетеросексуалів, а про кампанію по пропаганді гомосексуалізму, особливу серед неповнолітніх.
Ряд асоціацій, очевидно, керованих гомосексуалістами стоять за «проповіддю доброї вісті» серед учнів французьких середніх шкіл, тобто за поширенням ідеї, про те, що гомосексуальність нормальна і, можливо, навіть краща (з точки зору задоволення й самореалізації особистості) ніж гетеросексуальність. Вони починають з балачок про дедалі частіші переслідування, з анекдотів, у яких приводяться випадки насмішок, образ, гомофобних графіті та фізичних нападів. (Вони забувають згадати, що якщо це явище і спостерігається, то це відбувається тільки через збільшення кількості мусульман в наших навчальних закладах, це я поясню далі.)
Серед асоціацій, які пропагують толерантність до гомосексуалізму серед неповнолітніх (насправді підбурюючи їх до цього), ми знаходимо Gay Colors – лобі, яке знаходиться в Меці, яке при потуранні уряду, вдирається для того, щоб проповідувати свої ідеї (вибачте, «проводити конференції»). Темою завжди є «проти сексуальної дискримінації» з одним ідеологічним лейтмотивом про те, що «гомосексуальність – це не хвороба, гомофобія – це хвороба». Гомосексуалістів шкільного віку призивають «виходити» на публіку, для того, щоб зняти табу з гомосексуальності. Немає ніякої різниці між побаченням з дівчиною і побаченням з однокласником чоловічої статі. Асоціація Gay Colors хоче, щоб «геї вийшли з гетто». Вони вже давно вийшли! Як і всі інші гомосексуальні асоціації Франції, ця асоціація отримує субсидії від місцевої влади та від ЗМІ; колонки газети The Lorrain Republican значною мірою відкриті для них.
Гомосексуальні лобі давно працюють на державу, отримуючи вигоду від величезних субсидій. У 2008-9 навчальному році державні школи запустили грандіозну програму, засновану на «боротьбі проти насилля й дискримінації в школі». Чи йдеться про боротьбу проти насилля, жертвами якого стають, в основному, корінні французькі учні та вчителі, у той час, як нападники – африканці? Звичайно ж ні. Чи це питання боротьби, перш за все, з незліченними актами глузування та агресії від яких страждають дівчата? Знову ні. Підлітки, які зазнали нападу навряд чи мають значення. План полягає в тому, щоб «боротися проти насильства та дискримінації в школі, та головним чином з гомофобією». Темою Гей-Прайду в червні 2008 році була «освіта» з наступним роз’ясненням: «Привернути увагу громадян до тієї важливої ролі, яку школа та весь освітній процес можуть відігравати у формуванні поваги та боротьби з нетерпимістю».
На ділі чинячи тиск в підтримку цієї передбачуваної терпимості до гомосексуалізму серед підлітків, гей-лобі переслідують збочену ціль: збити зі шляху молоде покоління, зібрати рекрутів у віці, коли психологічна вразливість найвища. В цілому проведення обернення до гомосексуалізму проводяться, бо «спільноті» потрібна свіжа плоть.
Добре відомо, що гомосексуальна сексуальність в загальному більш вимоглива, більш активна ніж гетеросексуальна. Вона також більш фізична та менш емоційна, більш мінлива і непостійна, а також має тенденцію мати декілька партнерів і часте переіначення свого основного партнера є частою практикою. В інтересах гомосексуалістів, щоб загальна чисельність населення, схильного до їх практик як можна більше збільшувалась. Більш того, в такому суспільстві підлітки спокушені гомосексуалізмом повністю від нього відмовляються, коли досягають зрілого віку й повертаються на природний та нормальний шлях гетеросексуальності – біологічний шлях усіх вищих хребетних.
Таким чином, гомосексуальні лобістські групи намагались і досягли успіху за останні десятиріччя в збоченні й дестабілізації природного порядку, для того аби створити атмосферу, у якій гомосексуалісти не тільки не караються, не соромляться чи виключені, а заохочуються та схвалюються. Таким чином, сфера, в якій гомосексуалісти можуть здійснювати круїзи. Але цього недостатньо. Гомосексуальне населення повинно бути збільшено й гомосексуальне лобі розуміє, що найкращий спосіб це зробити – націлитись на молодь, тому що вона вразлива. Як вони це роблять? За допомогою «кампаній по приверненню уваги до нетерпимості щодо них» в шкільному середовищі. Насправді чоловіки-гомосексуалісти добре знають, що визначена меншість підлітків сексуально амбівалентні в період статевого дозрівання, критичний період з точки зору вразливості. Це пов’язано з «пластичністю» людської природи, яку підкреслювали Арнольд Ґелен та Конрад Лоренц. Що може бути більш розумним ніж організація при взаємодії з національною системою освіти, так звані кампанії з підвищення поінформованості в середніх школах, для того, щоб вплинути на молодих хлопчиків у віці, коли вони найбільш вразливі, для того аби переконати їх «перейти на протилежний бік вулиці», як це раніше називалось?
Їхній дискурс збочено розумний: «Ти закохався в хлопчика з твого класу? У цьому немає нічого поганого, це навіть добре. Це абсолютно нормально. Ти можеш закохуватись в кого завгодно, ти ж розумієш? Не смійтесь над хлопчиками, які зустрічаються і люблять один одного. Це те саме, що й з дівчиною. І це може статися з тобою також. Урешті чому б не спробувати?». Такий дискурс, який проводять гей-асоціації зі школярами з благословіння Міністра Національної Освіти, уже давно направляється лівими союзами, а не Міністром (який присутній там тільки в декоративних цілях). Представлення гомосексуальності підлітками як нормального явища, навіть більше повноцінного ніж гетеросексуальність, дозволяє гей-лобі (які функціонують як секти) перетворювати підлітків, які в іншому випадку могли б мати нормальне й сексуальне подружнє життя, в геїв.
Таким чином, гей-лобі сподіваються перевести максимальну кількість молодих людей в гомосексуалістів, для того, аби мати у своєму розпорядженні молоду плоть. Вони завдають удару в той самий момент – у період статевого дозрівання, коли особистість крихка і тільки формується, для того щоби схилити молодих хлопчиків на сторону ненормальності. І національна система освіти підіграє цим антиосвітнім починанням, тому що потрібно відповідати духу часу, духу, котрий трансформує цінності в антицінності.
Гомосексуальне лобі у своїй боротьбі проти гомофобії також є важливим механізмом для антирасистських та іміграціоністських кіл – звичайно не через антирасизм (їм начхати на це діло чи на іншу політичну ідеологію), а для того, аби заручитися підтримкою антирасистських, ісламофільських ліваків, чия ідеологія панує в суспільстві.
Гейські організації таким чином розвинули антидискримінаційний дискурс, який досягнув мети в асиміляції передбачуваної нетерпимості до гомосексуалістів з (також просто передбачувано) нетерпимості до іммігрантів з-за меж Європи. Антирасизм й антигомофобія – це однакова боротьба. З першого погляду це здається достатньо абсурдним: яким чином гомосексуальність пов’язана з політичними перевагами? Не говорячи уже про те, що більшість іммігрантів і нащадків емігрантів є мусульманами, а іслам, усе більш явний і зловісний, є сильно антигомосексуальним, мачистським та сексистським. Чому ж тоді гей-лобі використовують лозунги проти «ісламофобії»?
І знову ж, їхній розрахунок простий – і він вмотивований страхом. Лідери гомосексуальної спільноти чудово знають (не осмілюються заявити про це прямо), що більшість фізичних нападів на гомосексуалів вчиняються злочинцями арабського/мусульманського походження. Вони добре знають, що іслам набуває впливу у суспільстві та що, у суспільствах, керованих шаріатом, гомосексуальність заборонена, переслідується і викорінена з видимої соціальної сфери. Прямо як фемінізм і прямо як світські ліві, гомосексуальні лобі віддає себе в руки гімнастичної стратегії, поміченою одночасно наївною сліпотою та повною ідеологічною суперечністю: побороти ісламофобію, расизм та усі перешкоди для міграції для того, щоб захистити себе від природної ворожості мусульман, припускаючи, що останні будуть терпимі до них.
Ми також можемо відмітити, що гей-лобі, так швидко переслідуючи найменший «гомофобний» коментар, зберігають розсудливе мовчання про поширені правові й відкриті антигомосексуальні репресії в усіх мусульманських країнах. Чи здогадуються вони, що якщо, одного дня, Франція перманентно ісламізується (катастрофа, яка у цей час розгортається), буде недобре бути гомосексуалом, феміністкою чи навіть партизаном сексуальної свободи? Так само погано буде бути євреєм. Чи знають вони це? Так, але вони обрали зарити свої голови в пісок.
Говорячи, що гомосексуальність є таким же природним і законним явищем як гетеросексуальність, ретельно маскується один момент, а саме емоційне життя геїв, як жінок, так і чоловіків не є абсолютно гедоністичним. Гомосексуальність, яка не приносить емоційного щастя, є основним фактором, що сприяє стресу та відсутності рівноваги.
Це зауваження застосовується для гомосексуалів обох статей, проте особливо до чоловіків. Життя гомосексуальної пари усіяне лукавством, ревнощами, зрадами та кризами. Звичайне життя часто є пеклом. Сексуальний запал перших днів швидко поступається недовірі та ненависті. Це трапляється тому, що гомосексуаліст більш пристрасний, менш емоційно зрілий, менш прив’язаний та більш чуттєвий і квапливий ніж гетеросексуал за своєю природою неспокійний, коли живе з кимось в парі. Для того, аби наслідувати гетеросексуальні пари вони вимагають шлюбу (легального чи будь-якого іншого), проте швидко розуміють, що такий союз приречений бути катастрофою. Навіть в наш індивідуалістичний час, коли розлучення процвітають серед гетеросексуалів, очікувана тривалість життя гомосексуальних пар буде набагато нижчою.
Більш того, попри те, що суспільство терпимо ставиться до гомосексуалістів, навіть пропонує їм прихильність, гомосексуали почувають себе глибоко неприродними, звідси в них розвивається «манія переслідування».
Гомосексуали не просто параноїки; вони шизофреніки. Вони розділені, розсічені надвоє, розіп’яті на хресті з однією рукою, причепленою до людської потреби жити як частина стабільної, довговічної пари, а друга рука прибита до інтенсивного потягу до нових партнерів та пригод. Гомосексуальна особа обурюється, що вона не є гетеросексуалом, звідси й походить невдоволення до ймовірного щастя у гетеросексуалів. Вона знаходиться на перехресті між моногамією і безшлюбністю, бажанням любити й неможливістю любити. Непристосованість, непостійність, домінування миттєвого бажання, постійна тривога – така доля гомосексуальної психіки.
Коли я формулюю ці критичні зауваження і спостереження це зовсім не через насмішки чи презирство до гомосексуалістів будь-якої статі. Гомосексуаліст – це глибоко нещасна, невдоволена істота, яка шукає грааль, який ніколи не зможе знайти. Він завжди сумний, його посмішка вимушена, його гейство штучне. Гейство? Саме так – поговорімо про це.
У процесі семантичної та психологічної інверсії гомосексуальні лобі називають себе геями тим самим викликаючи гейство, вдоволення та щастя. Ця назва потребує аналізу, через її не безневинність. Вибір такої назви показує як реальність, так і свого роду фрустрацію. Хтось може розпізнати фрустрацію, тому, що через класичний приклад компенсації, фундаментально фрустровані й нещасні гомосексуалісти, які відчувають дискомфорт щодо себе, хочуть визначити себе як щасливих та добре пристосованих в очах інших. Гомосексуальність – це щастя, це приголомшливо. Ми отримуємо повідомлення (старий добрий гіпокритичний гомосексуальний прозелітизм): «Стань гомо як ми! Приєднуйся до нас і будеш щасливим!» – коли насправді гомосексуальність приносить нещастя, не через соціальні утиски, а через її внутрішню природу. Тобто ми зіштовхнулись з нечесною стратегією.
Назва «гей» також зображає реальність, разом з тим, концепція гейства відповідає чомусь реальному та справжньому, чомусь невинному й пережитому. Гомосексуальна ментальність – назавжди зайнята миттєвими задоволеннями, є жертвою ефемерності – насправді є жертвою поверхневого щастя теперішнього, а саме гейства: сумне, швидкоплинне гейство, як вечірка, яка швидко скінчиться; гейство, яке запаковане в нещастя, гейство без майбутнього, гейство, яке трансформується в сльози й розпач по настанню ранку. Тому, що «святковість» – це найбільш поверхова форма пошуку гармонії та щастя.
Проте цей аспект гомосексуаліста (жадібність до ефемерних, миттєвих задоволень – його поверхнева чуттєвість) підштовхує його до більшої чуттєвості – особливо до художньої чуттєвості – й до певної витонченості. З цієї точки зору, гомосексуал – це скоріше третя стать, ні жінка, ні чоловік. Проте ми не повинні перебільшувати: найкращі артистичні, філософські й наукові праці Європейської цивілізації не були працями гомосексуалістів.
[1] La maffia rose (Париж: Le Carrousel-FN, 1987); 4-е переглянуте та доповнене видання Déterna Editions, 2012.
[2] Наприклад, телебачення, де вербування між гомосексуалістами широко поширене, особливо серед чоловіків-ведучих шоу. У галузі моди, мистецтва та культури гомосексуальні лобі інвестують значні кошти, що надає їм значного ідеологічного впливу. Міністерство культури теж є розплідником гомосексуалістів.
[3] Сексуальні домагання при прийнятті на роботу (або псевдороботу), а також прихований чи явний сексуальний шантаж щодо претенденток, не обмежуються телебаченням, модою, кіно та індустрією розваг (як надто часто вважають), але зустрічаються і в багатьох інших галузях. Ця тема порушена нижче.
[4] Такі закони — проти гомофобії, расизму тощо — є відходом від позитивного права та регресом до суб'єктивного та ідеологічного права. Криміналізуються ідеї, заяви та наміри, а не дії. Це відкрите запрошення до тоталітаризму, в який ми поступово скочуємося, чи то нео-, чи то м'який тоталітаризм.
[5] Інші приклади інверсії цінностей і фактів у панівному дискурсі: «Імміграція — це можливість; вона нічого не варта; це благо....».
[6] Це класична психологічна установка: хотіти, щоб тебе ненавиділи, коли це не так, щоб зробити себе цікавим, аби про тебе говорили, щоби уявити себе пригніченим, коли це не так. У цьому відношенні гей-лобі дотримується тієї ж стратегії, що й мусульмани.
[7] Потреба в «аутингу» – розкритті своєї гомосексуальності – одна із доказів патологічного характеру гомосексуальності. Вона демонструє смак до провокацій, які є компенсацією сорому за себе; нездатність бути собою, не виставляючи себе на показ.
[8] Естетика самовдоволеного гомосексуаліста не відрізняється оригінальністю. Вона самонасмішкувата, але швидше нудотна, ніж глибока і справжня. Колекція меблів, прикрас та картин П'єра Берже та Іва Сен-Лорана, продана з аукціону після смерті останнього на тлі надмірного висвітлення у ЗМІ, виявила певну вульгарність у нагромадженні незрівнянних творів. Гомосексуальна естетика надмірна, претензійна, неврівноважена та позбавлена сили. Вона м'яка. Насамперед це пародія на добрий смак.