Ця стаття, а точніше передмова для праці "Сутність Фашизму" вчителя Ґійома Фая, надгуманіста-ніцшеанця Джорджо Локкі; вона дуже важлива, адже це не проста передмова, а ще й есей, дуже сміливий та щирий; з нього ми більше дізнаємося і про самого Локкі, й про його бачення європейського феномена фашизму, який нагадує нам дещо Арміна Молера (Фашизм як стиль), але вперше з філософської й духовної точки зору розглядати почав фашизм саме Джорджо Локкі. Він вважав, що фашизм мав на меті встановити нову духовність: "«фашизм» не як про просту політичну туманність, а як про тоталізаційний світогляд; не як про явище, окреслене в минулому, а як про своєрідну пожежу, запалену в європейській історії та яка звичайно що не збирається гаснути. Для нього...

Це сталося: за короткий проміжок часу гомосексуали пройшли шлях від статусу меншин до привілейованого статусу. Питання в тім чи представлення гомосексуальних шлюбів з подальшим усиновленням, законами, які карають «гомофобію», необхідністю владного й офіційного захисту гомосексуальної спільноти та культури є нормальними характеристиками соціальної еволюції, чи вони є кричущими ознаками декадансу й перекручуванням природного порядку. На мій погляд, чоловіча гомосексуальність є психопатологією, деякі аспекти якої я спробую пояснити.

ЧАСТИНА ПЕРША: Дисоціація двох свідомостей

Вперше цей текст було опубліковано в далекому 1995 році у якості передмови до другого італійського видання першої, хоча й не менш значущої та зрілої, аніж подальші його праці, книги Ґійома Фая «ґресистського періоду» – Система вбивства народів. Читається він як промова на похоронах: «Побудувати те, що Фай не мав можливості створити. Залишатися вірними, непохитно вірними його пам’яті, ідеям, його давнім зобов’язанням…» Хіба міг на ту мить сам Стьокерс, розлючений і не позбавлений ресентименту на брєжнєвістсько-салонні метаморфози нових правих та їхнього гуру Алена де Бенуа (якому автор присвячує диспропорційно забагато ненависної жовчі), підозрювати, що уже за кілька років Фай увірветься назад у простір політики і метаполітики, остаточно...

Кажуть, що війна не повинна бути варварською. Серед європейців у неї є свій кодекс честі. Вона повинна бути безжалісною, але справедливою. Війна має свої закони, і в цьому полягає внутрішня вищість європейських народів над усіма іншими — в тому, що вони встановили правила ведення війни та перетворили війни в щось більше, ніж дика різня, завжди дотримуючись принципу недопущення масових вбивств беззбройних цивільних осіб.