Росія хоче за допомогою Білорусі відкрити другий фронт. Від ганьби та смертей білорусів врятує лише піднятий ними білий прапор на українських землях

Юрій Мазниченко 20 березня 2022

"Прокидайся, щось горить", - з неприхованим занепокоєнням каже дружина. Хоча явних ознак для тривоги чути не було, у повітрі все ж таки відчувається запах гару. Вже рефлекторно тягнуся подивитися час на екрані мобільного, хоча підсвідомо розумію - десь між четвертою та п’ятою ранку.

У Київ часто якщо щось і прилітає з російських снарядів протягом майже місяця війни, то саме тоді, коли людський організм найбільш вразливий і особливо потребує відпочинку . Жахати мирне населення нічними "визвольними подарунками" вже стало почерком агресорів, які остаточно переключилися з режиму активного наступу на столицю у режим артилерійських та ракетних ударів.

Місто огорнула сиза пелена диму. Якщо у звичайний час з нашого вікна відкривається велика панорама міста, то цього разу огляд місцевості обмежився кількастами метрів. Вже вранці в новинах повідомили, що через потужний смог Київ ненадовго очолив рейтинг міст світу з найзабрудненішим повітрям, що в 33 рази перевищило норму. Усе через пожежі в передмісті, викликані бомбардуваннями окупантів, і відсутність вітру. Добре, що до обіду у нас вже з'явилася можливість провітрити приміщення і зітхнути на повні груди.

Російський поступ у бік Києва і намір взяти столицю в оточення остаточно захлинувся, а останніми днями військам сил оборони держави - Збройних Сил України та інших військових формувань  вдалося відкинути ворогів на північ на фронті протяжністю 70 км. Примітно, що під час контратакуючих наступів наша армія знаходить частково розбиту та покинуту трофейну техніку - населення, яке взялося за зброю, не відсиджується та допомагає військовим успішними партизанськими операціями.

Військова авантюра президента РФ Владіміра Путіна вже обігнала за людськими втратами дві війни в Чечні і обійшлася агресорам у 14700 убитих і втричі більше поранених солдатів. Кількість втрат таким чином наближається до втрат радянських військ в Афганістані за 10 років вторгнення у цю країну.

476 одиниць знищених і захоплених танків (серед них у більшості - танки T-72 і Т-80) - це більше, ніж Росія виробила чи модернізувала з гусеничної техніки протягом останніх 30 років. Також країна-агресор втратила близько 50% нових та модернізованих зразків авіатехніки.

Кількість дезертирів серед 200-тисячного російського військового угруповання, яке 24 лютого розпочало вторгнення в Україну, становило не менше 5-7 тисяч. А з урахуванням відмовників, які не побажали виконувати злочинні накази командирів та стріляти по мирному населенню, ця цифра зростає до 15-20 тисяч осіб. Такий висновок можна зробити, аналізуючи статистичні дані попередніх російських кампаній у Чечні, Осетії та Грузії.

Тільки за офіційними даними, у полоні в країні зараз перебувають не менше 562 російські військовослужбовці, які так і не зустріли на своєму шляху "неонацистів-наркоманів" і не захотіли бути "гарматним м'ясом" у неоголошеній війні путінського режиму. За визнанням багатьох тих, хто здався у полон, українці ставляться до них навіть краще, ніж свої, у зізнаннях вони визнають злочини російської пропаганди і закликають земляків не бруднити руки кров'ю у цій війні.

Більшість із тих, хто все ще беруть участь у цій війні з боку окупантів, або бояться репресій за невиконання наказів, або засліплені обіцянками держави про безбідне життя після успішного завершення так званої “спецоперації”. А українські воїни виявляють гуманність лише до тих, хто добровільно склав зброю. Інші вільні вибирати, що краще - отримати кулю в голову або серцевий напад від дефіциту цукру в їх країні, економіка якої через масштабні міжнародні санкції тріщить по швах.

Проваливши бліцкриг і розсмішивши весь світ втратами, неприпустимими для статусу другої армії світу, Росія вирішила перейти від фази активних бойових дій до тактики війни на виснаження. Вона передбачає збереження напруженості в зонах зіткнень за рахунок артилерійських ударів та активне бомбардування населених пунктів для приведення їх до стану гуманітарної катастрофи, залякування та деморалізації мирного населення.

Для України продовження цієї війни означає необхідність перерозподілу людських ресурсів. Наш народ розуміє, що тривалого часу не лише воювати чи займатися волонтерською діяльністю буде чимдалі важче. Хоч би як людський мозок противився конструктивній діяльності у воєнний час, українській економіці необхідно повертатися до ладу і надолужувати різницю між виробництвом та споживанням.

На оточених та окупованих територіях російська армія фактично створює умови для масового вимирання цивільних, не допускаючи до людей українських та міжнародних гуманітарних колон з їжею, ліками та предметами першої необхідності. Цинічний геноцид Волновахи, Тростянця, Маріуполя та інших практично вщент зруйнованих українських міст – пряме порушення росією Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також Європейської конвенції про захист прав людини.

Але, здається, заради політичних амбіцій багаторічного диктатора Росія остаточно забула про людські права, які є головною цінністю всього цивілізованого світу. І безповоротно трансформувалася у нацистську державу. Як Адольфа Гітлера вітав багатотисячний натовп Олімпійського стадіону в Берліні 1936 року, так і росіяни завзято і фанатично розмахували "триколорами" під час виступу Путіна, в той час як їх артилерія, авіація і кораблі рівняли з землею Маріуполь та закидали бомбами прихисток, оточений величезними написами “ДІТИ”.

Росії доведеться відповісти за нелюдські злочини, але прямо зараз путінський режим намагається вплинути на перебіг війни відкриттям другого фронту та долучити до відповідальності за злочини перед українським народом сусідню Білорусь. Режим ще одного багаторічного диктатора Алєксандра Лукашенка й так усі ці тижні брав опосередкову участь у війні, забезпечивши тил російській армії та дислокацію авіації, артилерійських і ракетних установок, що завдають ударів по українській землі. Але тепер, за відомостями української розвідки, Білорусь, стягнувши війська до кордону, готова приєднатися до війни на боці Росії.

Вступ Білорусі у війну, звичайно, ускладнить і так суворі будні захисників України. Але насамперед надасть білорусам небувалий шанс підвести до завершення 28-річний тоталітарний режим Лукашенка. 2020 року наші північні сусіди отримали безцінний урок того, що цього правителя не змусять скласти повноваження навіть багатомільйонні мирні демонстрації. Революція нездійснених надій – саме так увійшли до історії протести білорусів проти масових фальсифікацій результатів останніх виборів. Але, на відміну від українців, білоруси так і не вийшли на барикади, змирившись із тяжкістю поліцейських палиць та долею жертви.

На відміну від зомбованих пропагандою росіян, білоруси не бажають воювати з українцями. Лише чверть населення країни підтримує чинного президента і вірить телевізійним казкам про те, як комітет державної безпеки зірвав українську операцію з нападу на Білорусь. 75% білорусів не хочуть війни, але традиційна для народу громадянська пасивність може зіграти з ним злий жарт.

За 25 діб війни Українська армія завдала такої шкоди російським збройним силам, яка для білоруської армії вже стала б непоправною. До безпросвітності перспектив білоруських військ на українській землі слід додати й те, що вони, на відміну від українців, не мають восьми років досвіду активних бойових дій у боротьбі за окуповані території.

Оголошення війни Україні Білоруссю, якщо на це наважиться вусатий диктатор, автоматично зробить новоприбулих окупантів мішенню усього українського населення, яке зброєю захищає свою батьківщину. Адже у період дії військового стану в Україні знищення ворожих збройних сил дозволено на законодавчому рівні. Жодних пробачень для тих, хто ризикне прийти з мечем до наших домівок.

Ця війна точно не потрібна Білорусі, яка десь глибоко в душі прагне вирватися із міцних лещат режиму Лукашенка. Але білорусам, схоже, не вдасться стати тихими свідками історичної битви між цивілізованим майбутнім та варварським минулим, яке розгорнулося на українських землях.

І це історичний шанс для Білорусі нарешті зробити героїчний вчинок заради майбутнього своєї нації та миру у всьому світі. Від ганьби та смертей білоруських солдатів урятує лише піднятий ними білий прапор на українських землях та спільна боротьба проти російсько-білоруського тоталітаризму. Або активний спротив диктатурі у своїй країні.

Тут, в Україні, сотні їхніх земляків-добровольців долучилися до шляхетної справи боротьби з агресором. Бо подальша доля всіх білорусів та їхніх майбутніх нащадків зараз вирішується на підступах до Києва та в південних українських степах.