Мощун вистояв перед спробами Росії захопити Київ, але війна майже повністю знищило село на Київщині

Юрій Мазниченко 19 квітня 2022

Організація Об'єднаних Націй назвала село Горенку, яке розташоване в рекреаційній зоні на північному заході від Києва поряд з Пущею-Водицею, найбільш зруйнованим внаслідок російської військової агресії в регіоні. За даними ООН, від авіаційних бомбардувань та артилерійських пострілів постраждали або зруйновано майже 80% будинків та житлової інфраструктури населеного пункту.

Але в селі Мощун, яке перебуває на північному сході від Горенки і сховалося в сосновому лісі, ситуація після активних бойових дій виглядає значно страшнішою. Саме Мощун став місцем активних зіткнень російських агресорів із українськими захисниками у битві за Київ.

Окупаційні війська щонайменше тричі переправлялися по понтонній переправі через річку Ірпінь та окопувалися на околицях села. Артилерія та авіація нещадно бомбила не лише позиції ЗСУ, а й завдавала ударів по самому селу. Саме тут потрапив під смертельний обстріл російської техніки відомий український воєнний фотокореспондент Максим Левін.

Будинки у Мощуні, які залишилися відносно цілими, можна перерахувати на пальцях двох рук. Більше половини ділянок виявилися розбомбленими або згоріли практично повністю. Деяким сім'ям пощастило трохи більше: одні обмежилися одноразовим прильотом снаряда в стіну будинку, іншим пошкодило фасад, двері та вікна, знесло підсобні приміщення і вбило всю свійську худобу. Але цим одиницям місцевих жителів хоча б є кудись повертатися. А ось іншим…

На відміну від Горенки, куди поступово повертається життя, Мощун залишається практично безлюдним. Складається враження, що військових тут нині більше ніж цивільних. Є ще газовики, електрики та волонтери. Але навіть після відступу російських військ із Київської області Мощун залишається відносно закритим населеним пунктом. Цими днями сапери ведуть розмінування села та прилеглих територій.

У саморобній печі тужать дрова, і вони зігрівають хлопців у формі, які чергують на блокпосту на в'їзді до Мощуна. Опалювальної сировини тут вистачає, адже за кілометр до блокпоста ліс перетворився на галявину з покошеною від бойових дій хвоєю.

На пропускному пункті до села довелося почекати військових супроводжуючих, але нудно не було. Усі ділилися цікавими розповідями: “У росіян все було ретельно розплановано. Вони знали про всі наші об'єкти та техніку. Знали усі рубежі. Хотіли взяти лівий берег – Бровари, Бориспіль, територію під Вишеньками. Те, що вони розповідають про жести доброї волі на Київщині – погана акторська гра при кислій міні. Відгребли від наших і побігли шукати альтернативні рішення”, - чую від одного з офіцерів ЗСУ.

"Ми були на околиці Гостомеля. Там, де заїзд на аеродром та пам'ятник Чкалову. Військове містечко. Вони там завалили паркан і почали копати позиції. Прямо у дворі будинку. Вирили позиції, пройшлися всіма квартирами, всі речі повикидали з вікон. Влаштували барахолку, що б можна було забрати з собою. Там валялася купа речей, і дитячих, і жіноча білизна. Всюди засрано. Такий свинарник після себе залишили, неначе мавпи якісь”, - розповідає інший.

“Американська розвідка повідомляє, що 60% ракет, які росіяни використовують у війні в Україні, мають проблеми під час запусків. Їх ніколи не обслуговували, і тому такий результат. Он місцеві розповідали, що приїхав танк, а в механіка-водія замість крісла - дошка. Друга армія світу, сміх та й годі”, - каже третій.

Нарешті прибуває начальник управління служби військ ЗСУ полковник Руслан Сергієнко і ми їдемо на околицю Мощуна, щоб стати свідками кричущої російської брехні та безмежного цинізму. У понеділок сапери під час розмінування натрапили на вирву від снаряду у районі розміщення російських позицій. І там було знайдено тіло військовослужбовця армії РФ гвардії лейтенанта Даніїла Меньшикова. Офіцер російської армії загинув від розриву цього снаряда, а тіло на момент знахідки пробуло у вирві трохи прикопаним близько місяця.

Все б нічого, але в цей час російські ЗМІ розповіли історію з паралельної реальності. Виявляється, “виявивши мужність та героїзм, Даніїл Меньшиков загинув під час виконання службового обов'язку під час проведення військової спеціальної операції на території України. Він віддав життя задля забезпечення безпеки рідної країни та свого народу, показав приклад стійкості та вірності Батьківщині”.

Прощання із загиблим та похорон провели у вівторок. Тільки кого ховали, якщо тіло залишилося в Україні? Родичі та близькі гвардії лейтенанта прощалися з будь-ким, але не з зазначеним військовослужбовцем, труп якого росіяни так і не спромоглися забрати при відступі.

Чую вибух - процес розмінування проходить десь неподалік і, судячи з запевнень військових, триватиме ще не один місяць. Кручу головою і бачу, що окрім тіла, яке врешті-решт без жодних почестей упокоїлося в землі поблизу Мощуна, окупанти залишили в заплаві річки ще й кілька одиниць підірваної техніки.

Після цього ми автомобільною колоною повертаємось у село, а дорогою несподівано зустрічаємо цивільних, які тільки у понеділок повернулися додому та побачили, що рашисти зробили з їхнім рідним будинком."Нас тут не було з 6 березня", - каже Олексій, якому у березні стукнув 80-річний ювілей. Тільки відсвяткувати круглу дату не дала війна. Він разом із дружиною Галиною залишалися у Мощуні, незважаючи на неодноразові загрози їхньому життю через російські бомбардування. Проте після чергового прильоту вони все-таки зважилися на евакуацію.

“Тут ляпало-ляпало, але ми залишалися в Мощуні, - згадує Галина. – У нас було 6 корів. Я носила молоко та сир нашим хлопцям на блокпост, там їх танкістам передавали. Одна корова давала 40 літрів молока на добу. Це велика рідкість, порода така високопродуктивна – Голштинська. Здорова, як буйвол. Ось тільки вбило її снарядом.

Віднесла молоко. Думаю, піду посмажу яєць дідові (чоловіку – авт.) із сином. Щоб хоч поснідали, бо вони у підвалі всю ніч сиділи. Стояла біля плити, а воно як бахнуло! Мене з кухні викинуло на вулицю. Дід швидко всіх зібрав і сказав, що якщо життя дороге, треба їхати. Ми майже нічого із собою не взяли. Навіть грошей. Навіть не знаю, чи знайдемо їх у цих завалах”.

Проходжу всередину ділянки та бачу розбомблений сарай та літню кухню. А ще розкидані курячі туші і недовірливий погляд чотирьох корів, яким пощастило вижити. Галині кілька разів доводиться їх відганяти , які, за її словами, стали надто полохливими через пережитий стрес.

"2 корови, 20 індиків, 80 курок", - рахує вона втрати, після чого показує місце, де росіяни завдали найбільшої шкоди їхньому сімейству. Ворожий снаряд залишив по собі величезну дірку в стіні будинку, через яку видно велику кімнату з телевізором та спальню.

“Думав, приїду і нарешті подивлюся телевізор. Подивився”, - жартує Олексій. Натомість жителям Мощуна, які постраждали від російської військової агресії, було не до жартів, коли вони почули від керівництва Гостомельської військової адміністрації, що отримання грошових компенсацій за заподіяну шкоду - процес тривалий і, швидше за все, стане на рейки лише після закінчення війни.

“Сказали написати заяву, в якій слід зазначити, що наше майно постраждало від бойових дій. А потім з усім цим розбиратимуться. А де ж нам зараз жити та спати? Навіть поїсти нема де. Сало, яке привезло із собою, їли прямо надворі. Військовий голова каже, мовляв у вас є дах над головою, у багатьох і такого немає, - обурюється Галина. – Я 40 років пропрацювала на заводі “Маяк”. І дід теж радіомеханіком відпахав на заводі. Війна ще може йти не один рік, а ми маємо жити під парканом?”.

Діти Олексія та Галини теж повернулися до Мощуна, і мені хочеться вірити, що спільними зусиллями цій українській родині вдасться повернути ділянку до довоєнного стану. Першу обов'язкову умову для цього вони вже виконали, адже всі залишилися живі-здорові.

"А хочеш, я покажу тобі, як ці сволоти наші з тестем хати розбомбили?", - запитує мене російською чоловік, який під'їхав на невеликому тракторі і скористався перекуром, щоб поговорити з військовими.

Олександр родом із Росії, але багато років тому одружився з українкою і переїхав жити під Київ. 1 березня пізно ввечері мінометний снаряд розірвався поряд із кімнатою, де спали його діти. “Зрозумів, що настав час їх вивезти, поки не трапилося найгірше. Зараз вони в безпеці - у Вінницькій області”, - показує мені постраждалу від снаряда кімнату, де він встиг прибрати безлад від руйнувань, але штукатурука і дитячі книги, що обсипалися, все ще лишилися лежати на підлозі.

"А у тестя через дорогу все зруйновано повністю", - Олександр переводить мене через дорогу, де знаходиться ще одна їхня сімейна ділянка. На ньому - суцільні завали, уламки скла та випалені матеріали та побутова техніка. Якщо його дружині та дітям ще є куди повертатися після війни, його тестю - вже немає.

А ще мій співрозмовник дивується, що його хата залишилася поза увагою мародерів. Говорить, мабуть, через розташування садиб у провулку, подалі від головної вулиці. “Навіть ноутбук залишився недоторканим. Правда, користі з нього зараз. Електрики немає, але хоч використовую газ у балонах. Дружина зараз у Києві на роботі, а я тут сиджу та охороняю господарство”.

На зворотному шляху бачу, що окупанти не залишили поза увагою навіть храм Іоанна Хрестителя і кладовище, що знаходиться поруч. Навіть на відстані помітно, що кулі та уламки сильно пошкодили стіни церкви. Як і в деяких місцях зруйнований паркан на цвинтарі та розкидані могильні плити.

Цікаво було б дізнатися дані ООН про руйнування у Мощуні після навали російських агресорів. Реальність у ці дні дуже контрастує з гугл-картами: село хоч і вистояло в битві за Київ, але практично стерте з лиця землі.

Гостомель уже отримав статус Міста-Героя від Президента України. Може, настав час згадати і про внесок Мощуна в цій війні?