Ольга Московченко — резидентка відкритих майстерень White World
Передчуття великих подій часто характерно для митців на несвідомому рівні. На другому, третьому чи десятому плані — так чи інакше воно проявляється у їхніх творах та ідеях ще до початку трагедій. У той час як свідомість, навпаки, може відчайдушно захищати свій спокій від цих руйнівних знаків та ігнорувати їх. Таке передчуття з'явилось і у нашої резидентки Ольги Московченко, але про свою близькість до небезпеки і лікування мистецтвом вона далі розповість сама.
Про передчуття війни
— До війни у мене було стабільне життя, я могла прогнозувати, що я робитиму, куди поїду завтра, в якій виставці візьму участь. Але теми вже тоді в мене були напружені, наче я відчувала, що щось наближається. І триптих, над яким я зараз працюю, він з’явився десь за три тижні до початку бойових дій. Він стосується життя і смерті.
— 23 лютого я знаходилася вдома, я живу біля житомирської траси, одного з місць, де розпочиналися бойові дії, і, як і усі, прокинулася від вибухів. Мої близькі знаходяться на Західній Україні, тож безпосередньо війна їх не дуже торкнулась, але вони дуже хвилювалися за мене, адже я не встигала виїхати, бо все було перекрито. Скрізь було дуже багато людей, і батько сказав, щоб я нікуди не їхала, казав – вб’ють десь по дорозі, як я буду їхати…
Про теперішнє мистецьке життя
— Я мала змогу працювати, і дуже плідно, в Інституті Автоматики. Потім вирішила, що потрібно працювати ще більше, віддавати ще більше часу творчій справі, і я перевезла свою майстерню в інше місце, у будинок у п’яти хвилинах біля дому. Але це місце виявилось досить небезпечним, бо також опинилось у епіцентрі бойових дій.
— У перші дні війни я відчувала, що всі були спантеличені, не знали, що робити. Але коли я сиділа в бомбосховищі, зрозуміла, що треба щось робити, треба працювати, і робила собі арт-терапію: кожен вечір, коли починалося бомбування Києва, я сиділа і малювала. А потім якось почали мені писати друзі на вайбер, художники, і вони запитували — що ти робиш? Я казала, що малюю. І вони також почали малювати, і потроху це вивело всіх зі стану шоку, арт-терапія, так би мовити. І потроху почали працювати.
Портфоліо Ольги Московченко: https://www.coroflot.com/OlgaMoss
Про зсуви в українському мистецтві
— Так, теми, глобально — вони змінились. Люди почали писати роботи на теми війни, піднімати теми ненависті, жорстокості… доброти, між іншим, було дуже мало, а от жорстокості до ворогів, які зламали життя… теми з’явилися криваві. Деякі художники зненацька відкрилися у дуже цікавому плані. Я і серед своїх друзів багато у кого помітила, що їхня техніка нарешті знайшла свою тему. Тема війни стала гармонійною для деяких, для їхньої творчості, їхнього розкриття.
Про те, чого бракує мистецьким установам
— Нашим установам завжди потрібно прагнути до більшої актуальності, сучаснішого підходу до мистецтва, потрібно більше залучати молодих художників до створення експозиції; тих, які сучасніше мислять — новими форматами, новими матеріалами. Галереям – все тісніше співпрацювати з художниками, створювати резиденції, рухатись до інтенсивнішого спілкування, можливо, між галереями. Шукати нових художників, нові імена.
Про триптих, що з’являється в цей момент
— Отже, десь за три тижні до початку війни у мене з’явився такий собі образ життя і смерті. Він має назву «Перевтілення». Це коли людина стикається із смертю, будь-якою… Але ж і життя — це наш єдиний шлях до смерті? То що буває поза тим процесом, поза життям? Воно не закінчується смертю, а йде далі, і відбувається перевтілення. Моє третє полотно буде відмінне, воно покаже, що буде з людиною, коли вона скине матеріальну оболонку і стане інакшою, почнеться її інше життя у новій формі.
White World Open Space Studio:
Сторінка ЦСМ «Білий Світ»: facebook.com/whitewworld
Інстаграм: www.instagram.com/white_world_gallery/
Телеграм: t.me/WWgallery